Зовнішній огляд

Зовнішній огляд включає: загальний огляд трупа і визначення пізнавальних ознак тварини; визначення ступеня виразності посмертних (трупних) змін, дослідження природних отворів, видимих слизових оболонок, шкіри та її похідних, молочної залози в самок і зовнішніх статевих органів у самців, опорно-рухового апарату і соматичних лімфатичних вузлів, тобто виявлення патолого- аиатомічних (прижиттєвих) змін до проведення розтину порожнин тіла.

Загальний огляд трупа і пізнавальні ознаки тварини

Спочатку встановлюють факт настання смерті. Смерть незворотне припинення всіх життєвих процесів.

Процес смерті (танатогенез) умовно поділяють на три періоди: агонію, клінічну; (зворотна) смерть, біологічну (незворотна) смерть.

Розрізняють природну (фізіологічну) і передчасну (патологічну) смерть. Факт настання смерті (клінічної) реєструють за певними (клінічними ознаками:припиненню функціювання центральної нервової системи, легень і серця (трикутник Біша). Остаточним свідченням настання біологічної смерті є трупні зміни.

До пізнавальних ознак відносять вид, породу, стать тварини, її вік, масть (окрас), особливі прикмети, особливості статури.

Будову тіла визначають як "пропорційну”, "правильну "міцну” й, навпаки, “непропорційну”, “неправильну”, “слабку” Далі звертають увагу на конфігурацію грудної клітки і живота (“підтягнутий”, “збільшений”). Досить важливо зареєструвати моменти, що стосуються характеру експлуатації (виїзний кінь, ваговіз, службова собака і т.п.). У коней - і особливо у жуйних тварин, важливо звернути увагу на збільшення (здуття) живота одна з ознак тимпанії (жуйні) і кольок (коні). Разом із тим вирішення цього питання потребує великої обережності, тому що у трупів, що пролежали деякий час у теплий період року, особливо у жуйних, накопичення газів у черевній порожнині є звичайним посмертним явищем, яке слід відрізняти від прижиттєвого здуття. Найбільш суттєвою відмінністю є розподіл крові у трупі. При життєвому здутті кров із черевної порожнини пересувається у передню частину тіла і зовнішні покриви, в той час як судини органів черевної порожнини слабо наповнені кров’ю.

Вгодованість визначають після зняття шкіри за станом підшкірного жиру і мускулатури. У виснажених трупів, крім відсутності жиру в підшкірній клітковині, різко виступають ребра, хребет, зовнішні кути клубової кістки, горби сідничних кісток, що є наслідком атрофічного стану мускулатури. Відмічають колір жиру, його консистенцію. У старих тварин жир жовтого, жовто- коричневого кольору. При сильному виснаженні (схудненні) він просочується серозною рідиною і набуває вигляду слизисто- драглистої маси (серозна атрофія жиру). У висновку говорять про “гарну“, “середню", “погану" вгодованість і, нарешті, про “ожиріння" або “виснаження" тварини.

Якщо статура неправильна, непропорційна, з анатомічними відхиленнями, то слід відзначити, у чому вони виявляються: провислість спини, черева, викривлення різних частин кінцівок, хребта.

Дослідження окремих поверхонь частин трупу.

При дослідженні природних отворів (очей, рота, вух, ануса, зовнішніх статевих органів) звертають увагу: закриті вони чи зяють, чи є виділення (якщо вони є, то визначають їхню кількість, колір, запах, консистенцію). Оглядають видимі слизові оболонки. Визначають, якого вони кольору (блідо-рожеві, червонуваті, жовтушні итощо), набряклі чи ні, чи є будь-які накладання, ушкодження, крововиливи і. т.д.

Особливу увагу слід звернути на виділення з тієї чи іншої порожнини, які можуть вказати на напрямок подальшого дослідження. Так, гнійне виділення з очей може викликати підозру на чуму собак, злоякісну катаральну гарячку корів, інфлуенцу коней та інші захворювання; слизисто-гнійні витікання іноді з домішками крові з носової порожнини коня - на сап і т.д.; при наявності виділень визначають його кількість (об’єм), колір, запах, консистенцію. Потім звертають увагу на стан слизових оболонок, реєструючи при цьому зміни їх кольору (ціаноз), стан поверхні та інші моменти. Блідий колір слизових оболонок очей, ротової порожнини може свідчити про внутрішні кровотечі (про інфекційні хвороби, отруєння, наприклад, фосфором, свинцем і таке інше), анемії, гідремії.

Оглядаючи ротовий отвір, відмічають закрита чи відкрита ротова щілина, положення язика (чи не випадає він з ротової порожнини, чи не прикушений різцями), присутність жмутків сіна, які виступають із ротового отвору через беззубий край, наявність будь-яких виділень. При можливості доступу в ротову порожнину (відсутність заклякання) встановлюють характер її вмістимого, можливі зміни слизової (крововиливи, папули, пустули, виразки, некрози і т.д.). Більш детальний огляд зубів, ясен і слизової оболонки проводять після розпилу черепа.

При дослідженні зовнішніх статевих органів у самок (вертають увагу на статеву щілину - закрита вона чи ні, характер витікань із неї, стан слизової оболонки піхви; у самців - на положення ствола статевого члена, стан крайньої плоті і мошонки, наявність ексудату на слизовій препуцію.

Визначають, наскільки сильно відкритий анальний отвір (при накопиченні газів, харчових і калових мас у черевній порожнині відхідник випнутий і його отвір відкритий), чи не забруднена шерсть навколо нього каловими масами. Якщо є випадіння прямої кишки або матки - описують, який має вигляд ділянка, що випала.

Потім проводять зовнішній огляд різних ділянок тіла: шиї, груді, живота, спини, кінцівок, копит, пальців, кігтів.

Огляд шкіри та її похідних дає можливість визначити зовнішній вигляд волосяного покриву (гладкий, скуйовджений, блискучий, тьмяний, міцність прикріплення волосся); стан шкіри (еластична, груба), її колір, товщину, вологість, зміни, садна, забиті місця, рани, ділянки змертвіння, виразки, гіперемію, крововиливи, висипи, інфільтрати, абсцеси і т.д.).

Характер змін шкіри має діагностичне значення при сапі, чумі, віспі, фузобактеріозі (некробактеріозі), паразитарних хворобах, мікозах. Прижиттєві зміни, зокрема поранення, розрізи в ділянці шиї, необхідно відрізняти від посмертних надрізів і ушкоджень шкіри, синців за наявністю запальної інфільтрації тканин, що прилягають.

Завершуючи зовнішній огляд шкіри, досліджують вінець, шкіру ділянки міжкопитної щілини, копита і пазурі. Визначають природу змін, що часто спостерігаються при інфекційних хворобах, наприклад, при віспі, ящурі, сибірці, чумі свиней і собак та інших ушкоджень, деформацій. Більш повне дослідження шкіри проводять після її зняття.

Різноманітні припухання шкіри зазвичай визначаються при її знятті та при огляді з боку підшкірної клітковини і шляхом надрізів. Товста і покрита волоссям шкіра домашніх тварин часто приховує справжню картину, особливо не різко виражених припухань, наприклад, набряків запального та іншого походження. Крім набряків, припухлість шкіри може також траплятися внаслідок емфіземи підшкірної клітковини, що визначається крепітацією пухирців газу в клітковині при надавлюванні пальцем. Емфізема підшкірної клітковини може бути травматичного походження (трахеотомія, травма грудної клітки і т.д.), тоді патологічних змін самої підшкірної клітковини не відмічають.

Прижиттєву емфізему підшкірної клітковини викликають також збудники емфізематозного карбункула і злоякісного набряку. У цих випадках спостерігаються драглисто-геморагічні інфільтрати підшкірної і міжм’язової клітковини, просочені пухирцями газу. Крім того, при злоякісному набряку, відчувається своєрідний гнильний запах, а при емкарі знаходять чорно-червоне забарвлення, шпаристість, сухість на розрізі скелетної мускулатури.

Припухлість шкіри, обмежена або розлита, може бути запального походження або зумовлена розвитком пухлини, збільшенням лімфатичних залоз і т.д. Дуже різкі форми емфіземи спостерігаються у птахів при розриві повітроносних мішків.

Емфіземи прижиттєвого походження слід відрізняти від емфіземи трупної, при якій наявність пухирців газу співпадає з ознаками розкладання трупу.

Варто пам'ятати, що знімати шкіру з трупів тварин забороняється (її знищують разом із трупом) при сибірці, ботулізмі, брадзоті овець, сказі, злоякісному набряку, сапі, меліоїдозі (несправжній сап), епізоотичному лімфангоїті коней, віспі овець, кіз, свиней, ентеротоксемії овець, емфізематозному карбункулі великої рогатої худоби.

Зняття шкіри. З метою зняття шкіри секційним ножем роблять подовжній розріз її від кута нижньої щелепи по середній вентральній лінії шиї, грудної та черевної ділянки (обходячи з двох боків у самок - молочну залозу, у самців - статевий член і сім’яники, у новонароджених - пуповину), паху до анального отвору. Потім до подовжнього розрізу шкіри проводять чотири перпендикулярних розрізи по медіальній поверхні передніх і задніх кінцівок. В ділянці путових суглобів і за кутами рота роблять циркулярні розрізи. Знімати шкіру починають із голови. Відокремлюють її від губ, а в рогатої худоби - від основи рогів. Вушні раковини відрізають разом зі шкірою. Потім, відтягуючи шкіру від тканин, що підлягають, відокремлюють її в ділянці шиї, грудини, передніх і задніх кінцівок, спини. Хвіст відрізають разом зі шкірою на рівні 3 - 4-го хвостових хребців.

При знятті шкіри звертають увагу на її стан, кровонаповнення судин, а у свиней - на наявність або відсутність крововиливів, виразок, пухлин і т.п. Ушкоджені місця шкіри залишають недоторканими.

Після зняття шкіри оглядають підшкірну клітковину, оцінюють стан жирових відкладень (ожиріння, серозна атрофія,жиру), визначають колір (блідо-рожевий, жовтушний і.т.д.) кровонаповнення судин, крововиливи, ушкодження і т.д. Сухість підшкірної клітковини вказує на ексикоз (зневоднення) трупу.

Потім досліджують поверхневі лімфатичні вузли (привушні, нижньощелепні, заглоткові, поверхневі шийні, підколінні (у свині), поверхневі пахвинні, надвим’яні й ін.) визначають їхню величину, колір, консистенцію, рисунок на розрізі, характер змін (наявність гіперемії, крововиливів, гіперплазії, пухлинних розростань, вогнищ некрозу і таке інше).

Слинні залози досліджують так само як і лімфовузли.

У самок досліджують молочну залозу, а в самців - статевий член, сім’яники. При огляді молочної залози враховують її колір, величину, консистенцію. Після сагітальних розрізів окремих ділянок сосків, молочних цистерн визначають колір і характер виділень. Звертають увагу на можливі запальні зміни залози, на сполучнотканинні і жирові розростання, а також склеротичні ущільнення строми, новоутворення.

У самців розрізають мошонку і піхвову оболонку. Сім’яний канатик відпрепаровують до пахового кільця. Якщо необхідно з'ясувати ступінь поширення патологічного процесу, сім’яники видаляють разом з іншими органами сечостатевої системи або перерізають сім’яний канатик, і розрізають сім’яники на шари товщиною 1-2 см, у кастратів звертають увагу на куксу і стан кастраційної рани, виключають ускладнення (ботріомікоз, тромбоз судин).

При огляді статевого члена виявляють стан і вміст препуціального мішка, відокремлюють статевий член від черевної стінки і відрізають його від задньої сідничної вирізки або відкидають каудально, не відокремлюючи від трупу. Потім його видаляють разом з органами таза. Надалі розтинають із вентральної сторони сечовід, і розсікають член поперек на шари товщиною 1-2 см.

Скелетні м'язи. Визначають ступінь їхнього розвитку, консистенцію, колір, малюнок будови, сухість, вологість поверхні розрізу м’язів, наявність чи відсутність крововиливів, запалення, некрозів і т.д. Особливу увагу звертають на жувальні м'язи, мускулатуру плечового поясу, холки, спини і стегон.

Зв’язки, кістки, суглоби кінцівок, хребці і ребра досліджують шляхом огляду, пальпації, визначаючи їх конфігурацію, цілісність, величину, щільність. При зміні, деформації, ушкодженнях кісток, останні розрізають або розпилюють і оцінюють поверхню розпилу (компактної і губчатої речовини), визначають стан вмісту порожнин суглобів, сухожильних піхв, синовіальних сумок і оболонок, хрящової і кісткової тканин, кісткового мозку (співвідношення червоного і жовтого) і т.д.