7. Технічне нормування праці. Методи нормування

7.1. Сутність нормування праці

Технічне нормування праці - найважливіша частина наукової організації виробництва. Правильна постановка технічного нормування - потужний важіль використання внутрішніх резервів в економії робочого часу для подальшого підвищення продуктивності праці.

Технічне нормування праці - це сукупність методів, що дозволяють на основі вивчення процесів праці, виявлення виробничих можливостей підприємства, узагальнення досвіду роботи передовиків виробництва встановлювати прогресивні технічно обґрунтовані норми витрат праці (норми часу, норми виробітку, норми обслуговування) на кожному робочому місці.

Основне завдання технічного нормування - визначення кількості праці, яку необхідно затратити на виконання даної роботи з урахуванням організаційно-технічних умов.

Відмітною ознакою технічного нормування є його тісний зв'язок з організацією, технікою й технологією виробництва.

Технічні норми служать вихідною базою для правильного розподілу праці й розміщення робочої сили, для встановлення чисельності робочих різних професій і кваліфікацій, визначення виробничої потужності цеху, заводу, для розрахунку обладнання, для планування виробництва й порівняння різних варіантів технологічних процесів. Технічні норми становлять основу відрядної оплати праці й визначають мінімальний рівень продуктивності праці, що повинен бути досягнутий на кожному робочому місці. У цьому полягає велике мобілізуюче значення технічних норм на виробництві.

Міра витрати праці на виконання тієї або іншої роботи може бути виражена нормою часу або нормою виробітку.

Нормою часу називається час, установлене для виконання даної роботи: ремонту одиниці виробу, виготовлення або відновлення однієї деталі, виконання певної операції й т.д.

Нормою вироблення називається та кількість деталей, операцій, що повинна бути зроблена в одиницю часу (хвилину, годину, зміну й т.д.).

Між нормою часу й нормою виробітку існує зворотна залежність:

Одиниця в чисельнику правих частин рівнянь позначає одиницю часу, до якої віднесена норма виробітку або норма часу.

Зі зміною норми часу змінюється й норма виробітку. Однак зміна норми часу на якийсь відсоток викликає не пропорційну зміну норми виробітку.

Нормою обслуговування називається необхідна й достатня кількість робітників, що забезпечують нормальну роботу агрегату або виробничої дільниці протягом робочого дня. Норми обслуговування є основою для встановлення штату робітників.

Кожна норма часу й норма виробітку повинні встановлюватися для конкретних передових організаційних і технічних умов виробництва.

2. Методи нормування на підприємстві

Методи нормування залежать від змісту й характеру виробничого процесу, форм організації виробництва й праці; а також від наявності нормативних даних про режими й тривалість нормованих процесів.

Все різноманіття існуючих методів встановлення норм праці може бути розділене на дві групи: аналітичні й сумарні методи. Норми, розраховані за допомогою аналітичних методів, - це технічно обґрунтовані норми; норми, встановлені сумарними методами, називаються дослідно-статистичними.

Аналітичні методи нормування передбачають аналіз процесу праці, розподіл нормованої операції на складові елементи, виявлення й облік впливу факторів продуктивності праці, ретельне вивчення виробничих; можливостей робочого місця. В результаті аналізу проектуєте найбільш раціональний склад операцій і по кожному її елементу розраховуються необхідні витрати робочого часу, сума яких визначає величину норми часу на всі операції Розрізняють два основні різновиди цього методу: аналітично-розрахунковий і аналітично-експериментальний.

При аналітично-розрахунковому методі технічно обґрунтовані норми часу розробляють розрахунковим шляхом по спеціальних формулах, користуючись нормативними довідковими матеріалами й даними технічних характеристик машин і обладнання. При розрахунку часу на окремі операції проектують раціональну послідовність операцій, вибирають найбільш доцільні рухи, заходи й раціональні технологічні режими. Цей метод нормування праці одержав поширення на вагоноремонтних підприємствах.

Аналітично-експериментальний метод пов'язаний із проведенням спеціальних досліджень робочих процесів безпосередньо у виробничих умовах. Цей метод вимагає більше часу для розробки норм часу (виробітку), але він дає можливість установити більш точні норми й раціоналізувати робочі процеси. Крім того, він дозволяє уточнити діючі нормативи, якими користуються при аналітично-розрахунковому нормуванні.

Сумарними методами нормування встановлюються так звані дослідно-статистичні норми, які не є прогресивними й повинні замінятися технічно обґрунтованими нормами.

Існує кілька різновидів сумарного методу нормування: статистичний, дослідний, розцінковий, порівняльний, на основі фотографії робочого часу. Загальною рисою їх є встановлення норми часу (виробітку) на всю операцію в цілому, без розчленування й без проектування раціонального складу й структури операції. Цей спосіб нормування не забезпечує одержання науково обґрунтованих і прогресивних норм.

Велике значення для правильної організації технічного нормування мають нормативи.

Нормативи являють собою довідково-розрахункові керівні матеріали, використовувані для розрахунку тривалості виконання окремих елементів роботи при конкретних раціональних організаційних і технічних умовах виробництва.

Розрізняють три види нормативів: нормативи режимів роботи обладнання; нормативи часу, типові норми.

Нормативи режимів роботи обладнання містять розрахункові величини швидкості різання, подачі, числа оборотів шпинделя, температури в печі, час перебування деталі в гартувальній ванні й т.п. Ці нормативи використаються при визначенні основного робочого часу (машинного й машинно-ручного).

Нормативи часу містять розрахункові дані, призначені для нормування ручних, верстатних, слюсарно-складальних і інших робіт.

Типові норми встановлюють час на виготовлення одиниці продукції в умовах типового технологічного процесу, що протікає в конкретних умовах.

Нормативи, як і технічні норми часу, не залишаються незмінними й по мірі поліпшення технології, організації виробництва й технологічного оснащення переглядаються.

Залежно від призначення нормативи бувають заводські, галузеві й міжгалузеві.

Заводські нормативи звичайно складаються на технологічні процеси робіт для даного підприємства. Тому, як правило, вони застосовуються тільки на тому підприємстві, де були розроблені.

Галузеві нормативи розробляються на роботи, характерні для даної галузі промисловості (наприклад, для вагоноремонтних або вагонобудівних заводів). Ці нормативи передбачають специфічні умови виробництва для певної групи підприємств із урахуванням особливостей існуючих форм і методів організації праці. Такі нормативи по ступені їх розчленування ділять на диференційовані й укрупнені.

До диференційованих нормативів відносяться технічні нормативи режимів роботи обладнання, а також нормативи по окремих ручних заходах роботи.

Укрупненими нормативами вважаються нормативи часу на комплекси ручних заходів і на операцію в цілому, а також нормативи обслуговування. Застосування укрупнених нормативів значно скорочує роботу з нормування, забезпечуючи разом з тим достатню точність розрахунку норм.

Міжгалузеві нормативи розробляються на роботи, які виконуються в різних галузях промисловості (наприклад, на зварювальні роботи або на обробку металів різанням і т.д.). Ці нормативи розробляються централізовано й містять узагальнені організаційно-технічні умови й передовий досвід роботи в різних галузях промисловості.