11. Україна в мирних угодах сусідніх країн

Андрусівське перемир’я. 9 лютого 1667 р. Росія й Річ Посполита підписали в с. Андрусові, що поблизу Смоленська, перемир’я. Підписаний А.Л. Ордіним-Нащокіним і жмудським старостою Ю. Глебовичем документ, який розроблявся протягом трьох місяців, містив такі основні положення:

1. припинялася польсько-московська війна 1654-1667 pp. і до червня 1680 р. встановлювалося перемир’я;

2. Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ залишалися під владою Московської держави;

3. Правобережна Україна й Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом залишалися в складі Речі Посполитої;

4. Київ на два роки передавався Московській державі;

5. Запорізька Січ передавалася під спільне управління Польщі й Московщини;

6. Московська держава й Річ Посполита зобов’язувалися разом виступити проти кримського хана в разі татарських набігів на Україну.

Умови перемир’я викликали сильне незадоволення українського народу, оскільки вони порушували умови Переяславської ради 1654 р. про неподільність етнічної української території. Це спричинило повстання, яке очолив І. Брюховецький.

Бучацький мирний договір. У жовтні 1672 р. в м. Бучачі Річ Посполита й Османська імперія уклали мирний договір, за яким:

1. Польща віддавала Туреччині Поділля;

2. Брацлавщина й південна Київщина переходили під владу гетьмана П. Дорошенка;

3. Польща зобов’язувалася сплатити Туреччині контрибуцію за зняття облоги Львова і щорічно платити данину в розмірі 22 тис. злотих.

У квітні 1673 р. польський сейм відмовився затвердити Бучацький мирний договір, і польсько-турецька війна тривала до укладення в 1676 р. Журавненського договору.

Журавненський мирний договір. 27 жовтня 1676 р. між Річчю Посполитою й Османською імперією був укладений мирний договір, підписаний у с. Журавному. Цей договір завершив польсько-турецьку війну 1672-1676 pp. За його умовами:

1. скасовувалася щорічна данина в сумі 22 тис. злотих, яку Польща сплачувала Туреччині на підставі зобов’язань Бучацького мирного договору 1672 р.;

2. Поділля залишалося в складі Османської імперії;

3. значна частина Правобережної України (за винятком колишніх Білоцерківського і Паволоцького полків) визнавалася козацькою територією під управлінням гетьмана П. Дорошенка.

Журавненський договір вкотре перерозподілив українські землі між сусідніми державами й значно посилив позиції Москви в Гетьманщині, що призвело до поступового наростання національного й соціального гніту українського народу на території Лівобережної України.

Польський сейм не ратифікував Журавненського мирного договору, що згодом призвело до нової війни між Польщею й Туреччиною та подальшого укладення Карловицького мирного договору в 1699 р.

Бахчисарайський мирний договір. Зазнавши великих утрат у війні з російськими та українськими військами, Туреччина пішла на примирення з Росією. 23 січня 1681 р. між царем і султаном у присутності українського представника генерального писаря С. Раковича був підписаний на 20-річний термін Бахчисарайський мирний договір. За умовами цього договору:

1. кордон між Туреччиною та Московською державою встановлювався по р. Дніпру;

2. Туреччина приєднувала північну Київщину, Брацлавщину й Поділля (до 1685 р. тут гетьманував Ю. Хмельницький);

3. Московській державі відходила Лівобережна Україна й Київ, а також містечка Васильків, Стайки, Трипілля, Радомишль;

4. протягом наступних 20 років територія між Дністром і Бугом уважалася нейтральною й незаселеною і на ній обидві сторони не мали права будувати й відновлювати укріплення;

5. козаки отримали право на вилов риби, добування солі й вільне плавання по Дніпру та його притоках до Чорного моря;

6. татарам дозволялося кочувати й полювати в степу по обидва боки Дніпра.

«Вічний мир». Турецька агресія загрожувала не тільки Україні чи Росії, а й іншим державам Європи. Польща, Австрія та Венеція утворили Священну лігу, війська якої 1683 р. завдали під Віднем поразки туркам. Унаслідок цієї перемоги Польща відновила свою владу над Правобережжям.

16 травня 1686 р. в Москві між представниками Польщі (К. Гжимултовським і М. Огінським) та Росії (В. Голіциним) на основі Андрусівського перемир’я був укладений «Трактат про вічний мир» - документ, що складався з преамбули й 133 статей. У «Вічному мирі»:

1. підтверджувався попередній поділ України між Росією та Польщею, який остаточно закріпив за Москвою право на володіння Лівобережною Україною;

2. Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом;

3. Польща відмовлялася від претензій на Київ, за що отримувала 146 тис. крб компенсації;

4. Брацлавщина та південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею та Московією;

5. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі;

6. Поділля залишалося під владою Туреччини (1699 р. воно було приєднане до Польщі);

7. Польща відмовилася від протекторату над Запорізькою Січчю.

Уклавши «Вічний мир» з Польщею, Росія анулювала умови попередніх договорів з Туреччиною та Кримським ханством, вступила до антитурецької Священної ліги й зобов’язалася здійснити воєнний похід проти Кримського ханства. Росія та Польща домовилися про взаємодопомогу в боротьбі проти Туреччини й Кримського ханства.

Хоч «Вічний мир» набував чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки 1710 р. Цей договір остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало й послаблювало національно-визвольний рух в Україні.