7. Правління Дем’яна Многогрішного на Лівобережжі

На козацькій раді в Глухові в 1669 р. лівобережне козацтво обрало гетьманом Дем’яна Многогрішного, який орієнтувався на Москву.

Глухівські статті. Наростання національно-визвольної боротьби в Україні, політика гетьмана Правобережної України П. Дорошенка й позиція Д. Многогрішного примусили московський уряд скасувати умови Московських статей 1665 р. й піти на деякі поступки. 16 березня 1669 р. в м. Глухові між гетьманом Лівобережної України Д. Многогрішним і московським урядом був підписаний договір, що отримав назву Глухівські статті. Він складався з 27 пунктів і декларував права України на основі Березневих статей 1654 р. За Глухівськими статтями:

1. московські воєводи залишилися лише в п’ятьох містах - Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині й Острі, де вони не мали права втручатися в справи місцевої адміністрації;

2. козацький реєстр установлювався в кількості 30 тис. осіб;

3. гетьман мав право утримувати 1 тис. найманого війська;

4. податки збиралися виключно козацькою старшиною;

5. гетьманові заборонялося вступати в зносини з іноземними державами;

6. обмежувався перехід селян у козацтво.

Та в цілому Глухівські статті, як і всі інші українсько-російські угоди, були спрямовані на обмеження державних прав України.

Внутрішня політика. Д. Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України:

1. домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир’я, залишився в складі Лівобережжя;

2. спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини;

3. вів таємні переговори з П. Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини.

Така політика викликала незадоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду. У ніч з 12 на 13 березня 1672 р. в Батурині козацька старшина (П. Забіла, І. Самойлович, К. Мокієвич, Д. Райча, П. Рославець і П. Уманець) за підтримки начальника московської залоги заарештувала Д. Многогрішного й видала його представникам царського уряду.

Подальша доля Д. Многогрішного. Гетьмана вивезли до Москви, де в середині квітня 1672 р. над ним розпочався суд. Його звинуватили в державній зраді, піддали тортурам, а потім засудили до страти, яку згодом замінили на довічне заслання. Разом з родиною гетьмана вивезли до Сибіру й ув’язнили в Іркутській тюрмі.

1688 р. Д. Многогрішного звільнили з тюрми. У 1696 р. колишній гетьман постригся в ченці. Помер він в Іркутську після 1701 р.

8. Гетьман усієї України Іван Самойлович

1672 р. лівобережна старшина скинула з гетьманства Д. Многогрішного і на Конотопській раді обрала гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича, якого підтримала Росія.

Конотопські статті. 17 червня 1672 р. після обрання на загальній козацькій раді в Козачій Діброві поблизу Конотопа гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича між гетьманським урядом і царською адміністрацією був підписаний договір. Ця угода проголошувала основні принципи міждержавних відносин між Гетьманщиною та Московським царством. Під час підписання статей було присутнє московське посольство на чолі з Г. Ромодановським, свідками також стали архієпископ Л. Баранович, генеральна й полкова старшина, козацькі війська (4 тис. осіб) і делегація ніжинських міщан. Конотопські статті, які нараховували 10 нових пунктів, були складені на основі Глухівських статей 1669 р. з деякими доповненнями. Статті обмежували політичні права гетьманського уряду, особливо в галузі зовнішньої політики:

1. новообраному гетьманові заборонялося без царського указу й старшинської ради висилати посольства до іноземних держав і, особливо, підтримувати відносини з гетьманом П. Дорошенком;

2. лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу П. Дорошенку в його боротьбі проти Польщі;

3. гетьманська влада значно обмежувалася на користь старшини;

4. гетьман не мав права позбавляти старшину посад або карати їх без згоди старшинської ради чи вироку військового суду.

Скасувавши компанійські полки як реальну військову силу, на яку міг опертися гетьман, Конотопські статті створили передумови для посилення колоніальних впливів московського уряду в Гетьманщині.

17 березня 1674 р. І. Самойловича проголосили гетьманом усієї України. Новий гетьман готував похід проти П. Дорошенка. Десятки правобережних полків визнали І. Самойловича своїм гетьманом. У червні 1674 р. московська армія під командуванням воєводи Г. Ромодановського та козацькі полки на чолі з гетьманом І. Самойловичем уступили на Правобережжя й узяли в облогу гетьманську столицю - Чигирин. Протягом двох тижнів гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу П. Дорошенку до Чигирина підійшла турецько-татарська армія під командуванням візира Кари-Мустафи, яка змусила армію І. Самойловича й московські війська відступити.

Правобережна Україна знову перейшла під владу П. Дорошенка. Проте ситуація на Правобережжі була надзвичайно складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста й села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували й захоплювали в полон місцеве населення. Мешканці цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет гетьмана серед українського населення падав.

Спостерігаючи таку ситуацію, розчарований політикою Туреччини П. Дорошенко вирішив зректися булави. Восени 1676 р. на козацькій раді в Чигирині він склав гетьманські клейноди, а І. Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Проте московський уряд вимагав від П. Дорошенка присяги на лівому березі Дніпра й у присутності І. Самойловича та Г. Ромодановського, від чого П. Дорошенко рішуче відмовився.

Восени 1676 р. 30-тис. московська армія разом з полками Івана Самойловича знову обложила Чигирин. 19 вересня 1676 р. розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв двотисячний загін стрільців. Після кількагодинного запеклого бою П. Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір.