4. Гетьман Правобережної України Павло Тетеря

1663 р., після зречення Ю. Хмельницького, гетьманом на Правобережжі став Павло Тетеря (1663-1665 pp.).

Продовжуючи політичну лінію І. Виговського, спираючись на Запоріжжя й підтримку Речі Посполитої, Павло Тетеря намагався об’єднати під своєю владою Правобережну та Лівобережну Україну. Прагнучи розвивати союзницькі відносини з Польщею на засадах Гадяцького договору, правобережний гетьман вимагав від польського уряду:

1. підтвердити привілеї козацької старшини;

2. розв’язати церковне питання (скасувати залежність православної ієрархії від римо-католицької та повернути православним церкви, захоплені уніатами);

3. дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою й Волощиною;

4. розпочати мирні переговори з Московською державою тощо.

Згодом П. Тетеря вступив у боротьбу з лівобережним гетьманом Я. Сомком, потім - з його наступником І. Брюховецьким, які робили спроби об’єднати всі українські землі під зверхністю московського царя.

У жовтні 1663 р. П. Тетеря зібрав 24-тис. козацьке військо, заручившись підтримкою союзників (20-тис. польської армії короля Яна II Казимира й татарських загонів чисельністю 40 тис. осіб), розпочав воєнні дії. Протягом листопада 1663 – січня 1664 pp. польсько-українські війська й татарські загони зайняли більшу частину Лівобережної України (за винятком окремих міст, зокрема Прилук, Гадяча, Глухова). Однак селянські виступи проти польської шляхти незабаром змусили П. Тетерю повернутися на Правобережжя. Королівська армія під тиском московських військ, очолюваних Г. Ромодановським, та полків лівобережного гетьмана І. Брюховецького відійшла через Білорусь у Польщу.

Після відступу коронних військ та з появою на Правобережжі московських підрозділів, лівобережних козацьких полків та запорожців на чолі з І. Сірком становище П. Тетері значно ускладнилося. Водночас і кримські татари намагалися заволодіти Правобережною Україною й підпорядкувати її ханові Мохаммеду-Гірею IV. Навесні 1664 р. П. Тетері вдалося за допомогою польських військ під командуванням С. Чарнецького примусити І. Брюховецького разом з московськими військами відступити на Лівобережжя.

Після невдалих воєнних дій гетьман намагався стабілізувати становище політичними засобами. Він вимагав від польського короля:

1. дозволу на переговори з Москвою;

2. усунення кількох представників польської адміністрації на Правобережжі;

3. звільнення з ув’язнення Ю. Хмельницького й митрополита Й. Тукальського-Нелюбовича.

Подальша доля П. Тетері. Протягом 1664-1665 pp. П. Тетеря намагався опанувати ситуацію, поборюючи своїх противників, зокрема полковників Івана Сербина, Василя Дрозденка та Степана Опару. Погіршувало ситуацію те, що, ведучи постійну боротьбу з противниками, гетьман не міг розраховувати на широку підтримку українського народу, оскільки частина населення ставилася до П. Тетері неприхильно, убачаючи в ньому ставленика Польщі. У липні 1665 р., зневірившись у подальшій боротьбі, П. Тетеря призначив наказним гетьманом М. Ханенка, проте до самої смерті так і не зрікся гетьманства.

Разом з невеликим почтом він виїхав до Польщі, оселився й жив у Варшаві. У 1667 р. він уступив до Львівського ставропігійного братства.

За правління короля Міхала Вишневецього П. Тетеря зазнав численних переслідувань з боку польських магнатів - його маєтки були конфісковані, а він сам засуджений до вигнання з країни. Деякий час П. Тетеря жив у Молдові, у Яссах. У 1670 р. він зустрічався в Адріанополі (Едірне) з турецьким султаном Мохаммедом IV і переконав його розпочати війну проти Польщі. Мохаммед IV призначив П. Тетері пенсію та вручив султанський прапор - санджак. У квітні 1671 р. П. Тетерю отруїли. Похований він, імовірно, в одній з православних церков Едірне.