5. Парентеральний шлях уведення лікарських засобів, його особливості, переваги та недоліки.

- Види ін’єкцій.

- Анатомічні ділянки для парентерального введення лікарських засобів.

Парентеральний шлях введення лікарських засобів.

За допомогою ін’єкцій: п/ш, в/ш, в/м, в/в, внутрішньоартеріальних.

Ін’єкції – це введення лікарських препаратів поза травним шляхом за допомогою шприца і голки. Шляхом ін’єкції ліки вводять в плевральну або черевну порожнину, у серце, у порожнину суглобів, кістковий мозок, спинномозковий канал.

Переваги: швидкість дії, велика точність дозування та підтримання певної концентрації ліків у крові, бо виключено вплив шлункового соку та ферментів травного тракту, виключається бар’єрна роль печінки.

Недоліки: можливість потрапляння інфекції, неприємні відчуття при проколюванні шкіри, неможливе самостійне застосування хворим, певні хворобливі стани, коли парентеральне введення ліків стає утрудненим або неможливим ( психічне збудження, значні опіки та ін..)

Шприц – це найпростіший насос, придатний для нагнітання та відсмоктування рідини. Складається з циліндра на якому нанесені поділки і поршня. Один кінець у циліндра закінчується конусом для насадки муфти голки, другий відкритий для введення поршня. Для ін’єкцій застосовують шприци одноразового використання та ін’єкційні голки.

Види шприців:

1. За ємністю: 1ml (інсуліновий з градуюванням 1 мл – 40 ОД інсуліну, 1мл – 100ОД), 2 ml, 5 ml, 10 ml, 20 ml. Вибір шприца залежить від виду ін’єкції та кількості ліків, яку треба ввести.

2. Шприц «Жане» ємністю від 50 до 200мл – для промивання порожнин і відсмоктування з них вмісту.

3. Гортанний шприц.

4. Шприц-тюбик.

Ціна поділки шприца – кількість розчину, що знаходиться між 2 найближчими поділками.

Ін’єкційні голки – порожнисті вузькі металеві трубки, виготовлені з нержавіючої хромнікелевої сталі, один кінець яких косо зрізаний і загострений, а на другому щільно закріплена муфта. Довжина – від 1,5 до 10 см, діаметр просвіту від 0,3 до 2мм. Голки для в/в ін’єкцій зрізані під кутом 45⁰, для п/ш і в/м – 35⁰.

Види голок:

1) для в/м ін’єкцій – довжина 60 мм

2) для в/в - 40мм

3) для п/ш - 20мм

4) для в/ш - 15мм

5) повітровод

6) голка Дюфо

7) голки для спинномозкової пункції (голка Біра) та плевральної пункції.

Ін’єкції виконують в маніпуляційному кабінеті, в палаті тільки тяжкохворим. В маніпуляційному кабінеті повинна бути укомплектована аптечка «Анти-СНІД» відповідно до наказу МОЗ України №120 «Про вдосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД». Стіни і стеля пофарбовані емалевою фарбою, або стіни покриті кахлем, підлога вкрита лінолеумом. Обладнання: 2 раковини, робочий стіл, маніпуляцій ні столи, шафи з ліками, холодильник, металевий сейф, кушетки, бактерицидна лампа, достатня кількість пінцетів, затискачів, стерилізаційних коробок, центрифуга, промарковані ємності для дезінфікуючих розчинів, прибиральний інвентар, сміттєзбірник.

Підготовка маніпуляційного кабінету до роботи. Перед початком роботи здійснюється прибирання з використанням дезінфекційного розчину, кварцювання і провітрювання. М/с здійснює миття рук, надягає маску, готує необхідне для роботи. Перевіряє дату стерилізації перев’язувального матеріалу, наявність відповідних лікарських засобів, стерильних простирадл, пелюшок, затискачів, пінцетів, ниркоподібних лотків. Накриває стерильний маніпуляційний стіл.

Внутрішньошкірні ін’єкції.

Лікарську речовини вводять в товщу шкіри, не доходячи до підшкірної жирової клітковини. Застосовують при виконанні алергійних проб, імунологічних проб на туберкульоз (Манту), бруцельоз (Бюрне), проб на чутливість організму до антибіотиків, на приховані набряки (Мак-Клюра – Олдріча), для місцевого знеболення.

Використовують голку діаметром 0,3-0,4 мм, довжиною 1,2-1,5см, із зрізом під кутом 45⁰ і шприц ємністю 1мл.

Місце ін’єкції: внутрішня (медіальна) поверхня передпліччя (рука пацієнта повинна лежати долонею догори).

Проба Манту

Показання: рання діагностика туберкульозу, визначення інфікованості або чутливості організму до туберкуліну, відбір дітей на ревакцинацію БЦЖ.

Протипоказання: шкірні захворювання, гострі та хронічні інфекційні захворювання в період загострення, алергічні стани (ревматизм, бронхіальна астма), епілепсія.

Особливості проведення проби Манту:

1. Перевірити дозвіл на проведення дитині проби Манту.

2. Виконують туберкуліновим шприцом.

3. З ампули набрати у шприц 0,2 мл туберкуліну (під час перевірки прохідності голки і видаленні повітря витрачається 0,1 мл).

4. Ампулу із залишком туберкуліну ставлять в продезінфікований посуд і накривають стерильною серветкою.

5. Не торкаючись стерильної ватної кульки кінцем голки, видалити у неї зі шприца залишки туберкуліну.

6. Шкіру внутрішньої поверхні середньої третини передпліччя після оброблення ватними кульками, зволоженими 70%р-ном спирту висушити насухо стерильною ватною кулькою.

7. В/ш вводять чітко 0,1мл туберкуліну (1 дозу). При правильному введенні на шкірі утворюється «лимонна кірка».

8. Швидким рухом вийняти голку, не притискаючи ватною кулькою.

9. Залишки туберкуліну на шкірі зняти сухою стерильною ватною кулькою.

10. Попередити пацієнта, що протягом 3-х днів місце ін’єкції не можна мочити, травмувати, обробляти антисептиком, одягати одяг, що подразнює шкіру.

11. Через 72 год. оцінити результат. Для вимірювання діаметра папули використовують прозору пластмасову лінійку, яку накладають перпендикулярно ості руки. Розмір гіперемії не враховується.

Розмір папули 0-1мм – реакція негативна;

2-4мм – сумнівна;

5мм – позитивна;

Понад 17мм – гіперергічна.

Проба Мак-Клюра – Олдрича (на гідрофільність шкіри)

В/ш вводять 0,2мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Стежать за терміном розсмоктування папули. У нормальному стані він становить 50-90хв. Зменшення цього терміну свідчить про підвищення гідрофільності та схильності до утворення набряків.

Підшкірні ін’єкції.

Переваги: технічно легкі у виконанні; багато ліків, які в розчиненому вигляді швидко і добре всмоктуються в підшкірну жирову клітковину і не справляють на неї подразнювальної дії.

Протипоказання: глибокі зміни в шкірі, опіки, інфільтрати, поранення у тих ділянках, де треба робити ін’єкцію, виражений набряк та рубцеві зміни підшкірної жирової клітковини.

Ділянки тіла, які частіше використовують для п/ш ін’єкцій:

• зовнішня поверхня плечей(пацієнт зручно сидить або лежить, рука трохи зігнута у ліктьовому суглобі),

• підлопаткові ділянки (пацієнт сидить на стільці, випрямивши спину і притискає до спинки стільця лівий чи правий бік, руку на боці ін’єкції слід опустити і трохи відвести назад),

• передньозовнішня поверхня стегон,

• латеральні поверхні живота на рівні пупка (пацієнт лежить на спині).

У цих ділянках шкіру та підшкірну жирову клітковину легко захопити в складку, відсутня небезпека пошкодження великих судин і нервів. Вводять 1-2 мл розчину, максимально – 5мл.

Особливості п/ш введення олійних розчинів:

1. Ампулу підігрівають на водяній бані або в руці до температури 36-37⁰С.

2. Двомоментне введення: після введення голки в тканину складку шкіри відпускають і лівою рукою відтягують поршень шприца до себе, щоб переконатися, що голка не потрапила у кровоносну судину. За наявності крові в шприці відтягують трохи голку із шприцом до себе, не виймаючи її, вводять під іншим кутом і знову перевіряють.

3. Після введення місце ін’єкції масажують, для кращого розсмоктування накладають грілку або зігрівальний компрес.

Особливості введення інсуліну.

1. Дозу інсуліну лікар-ендокринолог підбирає індивідуально з урахуванням клінічної картини, вмісту глюкози в крові і в сечі.

2. Інсулін зберігають в холодильнику при температурі 2-8⁰С. Перед введенням інсулін підігрівають до кімнатної температури (не вище 22⁰С), за 1 год. перед ін’єкцією витягнути його з холодильнику.

3. Перед введенням візуально оцінити стан інсуліну: інсулін короткої дії – абсолютно прозорий, продовженої дії – білий осад на дні.

4. Перед введенням першої дози інсуліну треба зробити в/ш або скарифікаційну пробу на індивідуальну чутливість до препарату з метою уникнення можливої алергійної реакції.

5. Ін’єкцію робити інсуліновим шприцом, при відсутності необхідно розрахувати в мл призначену лікарем дозу. В 1мл може бути 40ОД, 80ОД, 100ОД (в 0,1мл відповідно 4ОД, 8ОД, 10ОД).

6. Перед набиранням суспензії інсуліну флакон потрібно струсити до утворення рівномірної суміші.

7. Точно набирати дозу інсуліну.

8. Враховувати тривалість терапевтичного ефекту інсуліну: інсулін короткої дії дає терапевтичний ефект 6-8год; середньої пролонгованої дії – 16-20год; пролонгованої дії – 24-36год.

9. Спирт знижує активність інсуліну, тому після протирання корка флакона та шкіри пацієнта спиртом треба дати час для повного випаровування спирту.

10. Ін’єкцію інсуліну треба робити за 15-20хв. до їди, простежити, щоб пацієнт обов’язково поїв для запобігання виникнення гіпоглікемічної реакції.

11. Найшвидше інсулін всмоктується з ділянки живота, найповільніше – із стегна (вранці вводять у живіт, а ввечері – в стегно).

12. Кожного разу потрібно змінювати місце ін’єкції, тому що при введенні в одну й ту саму анатомічну ділянку може виникнути ускладнення – жирова дистрофія.

13. Голку вводять під кутом 45⁰, у разі довжини голки до 1,5см – під кутом 90⁰.

14. Вводять інсулін повільно, не протирають і не масажують місце ін’єкції.

Особливості введення гепарину:

Гепарин – це антикоагулянт прямої дії.

1. За 15-20 хв. до ін’єкції прикладіть холод до місця проколювання (у ділянці живота, щоб знизити ймовірність утворення синців).

2. Введіть голку в основу складки під кутом 90⁰, препарат вводять повільно, щоб уникнути пошкодження тканин і больових відчуттів.

3. Шкіру не протирайте, а дещо натисніть стерильним сухим тампоном на місце ін’єкції і тримайте 30-60с.

4. Чергуйте анатомічні ділянки для ін’єкцій. Ділянки, в які ін’єкції роблять протягом тижня, мають перебувати принаймні на відстані 2,5см одна від одної.

5. Утворення синця після ін’єкції свідчить про те, що доза препарату не адсорбується належним чином.

6. Не можна робити ін’єкції в місце утворення синця.

Внутрішньом’язові ін’єкції.

Застосовують у випадках, коли потрібно одержати більш швидкий ефект, ніж при п/ш ін’єкціях, оскільки м’язи краще постачаються кров’ю та лімфою. Деякі препарати при п/ш введенні спричиняють місцеве подразнення тканин, біль, погано розсмоктуються, що призводить до утворення інфільтратів.

Максимально в/м можна ввести до 10мл.

Ділянки тіла, що використовують для в/м ін’єкцій: верхньозовнішній квадрант сідниць (пацієнт лежить на животі), передньозовнішня поверхня стегон (пацієнт лежить на спині), підлопаткові ділянки (пацієнт сидить на стільці, випрямивши спину і притискає до спинки стільця лівий чи правий бік), рідше триголовий м’яз плеча.

Не треба виконувати ін’єкцію в напружений м’яз, це може призвести до утрудненого введення голки, навіть до її ламання. Не слід виконувати ін’єкцію пацієнту у положенні стоячи, тому що він може знепритомніти.

Розведення антибіотиків. Проби на індивідуальну чутливість організму до антибіотиків.

Для ін’єкцій антибіотики частіше випускають в порошкоподібному вигляді у флаконах. Дозуються в ОД або грамах. Розчинники: вода для ін’єкцій, ізотонічний розчин натрію хлориду, 0,25-0,5% розчин новокаїну або лідокаїну.

Для в/м введення антибіотики розводять із розрахунку: в 1 мл розчинника 100000ОД, або 0,1г препарату (розведення 1:1). Якщо у флаконі міститься 1000000ОД, або 1г і більше, антибіотика і пацієнтові треба ввести весь вміст флакона, то при розведенні на кожні 100000ОД або 0,1г беруть 0,5мл розчинника (розведення 1:2).

Для в/в струминного введення антибіотик розчиняють спочатку у флаконі, потім отриманий розчин набирають у шприц ємністю 20мл і додають до 20мл ізотонічний розчин натрію хлориду або 5%р-н глюкози. Вводять повільно протягом 5-10хв.

Для в/в краплинного введення призначену дозу препарату спочатку розчиняють у флаконі, а потім за допомогою шприца відсмоктують вміст і додають його у флакон , що містить 200мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 5%р-н глюкози. Вводять зі швидкістю 60-80 крапель за 1 хв.

Розведення антибіотика для проведення діагностичних проб на індивідуальну чутливість до препарату:

1. Розвести антибіотик ізотонічним розчином з розрахунку 1мл на 100000ОД, або 0,1г препарату. Не використовують як розчинник антибіотиків для проведення діагностичних проб на індивідуальну чутливість 0,25-0,5%р-н новокаїну, тому що новокаїн може призвести до розвитку алергійної реакції, або попередньо проводять в\ш діагностичну пробу на індивідуальну чутливість організму до новокаїну. Воду для ін’єкцій також не використовують, тому що утворений гіпотонічний розчин може дати хибну реакцію.

2. Розвести р-н а/б першого розведення ще в 10 раз. Для цього в шприц ємністю 2мл набирають 0,1мл р-ну а/б першого розведення і додають 0,9мл ізотонічного розчину натрію хлориду.

3. Результат проби перевіряють через 20хв, позитивною вважають пробу, коли на місці ін’єкції з’являється почервоніння та набряк.

4. Результат проб визначає м/с, в разі позитивної проби – також і лікар.

Проби на індивідуальну чутливість організму до а/б (вид проби вибирає завідувач відділенням або головний спеціаліст):

1. Сублінгвальна проба. Зволожений розчином антибіотика ватний тампон пацієнт тримає під язиком 2-3хв, якщо а/б призначено перорально, то ¼ таблетки кладуть під язик на 5-7 хв, потім спльовує і прополіскує ротову порожнину. При наявності дертя, кашлю, гіперемії і набряку вуздечки язика проба вважається позитивною.

2. Кон’юнктивальна проба. В око закрапують 1-2 краплі р-ну а/б другого розведення. При позитивній реакції спостерігається гіперемія кон’юнктиви, світлобоязнь, сльозотеча.

3. Скарифікаційна проба. Для цього із заповненого розчином а/б шприца через голку на оброблену шкіру передпліччя наносять декілька крапель і за допомогою стерильної голки роблять навхрест або паралельно 2 подряпини-скарифікації так, щоб не виділилась кров. Реакцію оцінюють через 20хв

4. Внутрішньошкірна проба. В/ш вводять 0,1мл (1000ОД) антибіотика другого розведення. При від’ємних пробах перший раз а/б вводять 1/3 дози внутрішньом’язово в стегно, при відсутності реакції всі наступні ін’єкції здійснюють у сідничний м’яз.

Особливості введення біциліну.

1. Біцилін-3 і біцилін-5 – препарати пеніцилінового ряду пролонгованої дії. Суспензію на воді для ін’єкцій біциліну-3 – 600000ОД вводять в/м 1 раз на 7 днів, біциліну-5 – 1500000ОД вводять 1 раз на місяць.

2. У зв’язку з тим що суспензія біциліну кристалізується і забиває просвіт голки, потрібно все робити швидко.

3. Проби виконують в стегно розчином бензилпеніциліну натрієвої солі, вводять 10000ОД другого розведення. Спостерігають за станом пацієнта протягом доби.

4. Упевнившись, що пацієнт нормально переносить бензілпеніциліну натрієву сіль, безпосередньо перед введенням у флакон біциліну-3 вводять 6мл води для ін’єкцій або ізотонічний розчин натрію хлориду. У флакон із біциліном-5 вводять 10мл розчинника.

5. Інтенсивно струшують флакон.

6. Утворену суспензію швидко набирають у шприц і випускають повітря зі шприца.

7. Замінюють голку, не пропускаючи через неї розчин біциліну.

8. Вводять препарат глибоко у м’яз, відтягують поршень на себе при появі у шприці крові відтягують голку на себе, змінюють кут розташування голки у м’язі і, не виймаючи її, вводять під іншим кутом. Ще раз перевіряють.

Внутрішньовенне введення лікарських засобів.

Венепункція – черезшкірне введення голки у вену.

Використовують з метою:

• Забору крові для дослідження;

• Кровопускання;

• Вливання розчину лікарських засобів, крові, плазми, крово- і плазмозамінників;

• Вимірювання венозного тиску.

Найчастіше пунктують вени ліктьового згину. За необхідності використовують вени передпліччя, тильної поверхні кисті, нижніх кінцівок, вени на скронях (у дітей).

Переваги в/в введення лікарських препаратів: здійснюють для екстреного введення при станах, що загрожують життю хворих; для введення препаратів, що неможливо ввести в/м або п/ш через їх значну подразнювальну дію.

Препарати в/в струминно необхідно вводити протягом 1-3хв, а сильнодіючі препарати – зі швидкістю 1мл за 1 хв. Якщо пацієнту вперше вводиться препарат, то після введення 1-2мл на мить припинити його введення і запитати, як почувається пацієнт. При неадекватній реакції негайно припинити введення, але із вени не виходити, з’ясувати причину такої реакції, викликати лікаря.

Протипоказання: рубцеві зміни місця венепункції; введення олійних розчинів.

Правила накладання венозного джгута і підготовки вени до пункції:

1. Пацієнт лежить на спині або сидить на стільці.

2. Звільняють руку від одягу і кладуть медіальною поверхнею догори.

3. Якщо ін’єкцію виконують в ліжку, то під руку підстилають клейонку, щоб не забруднити білизну.

4. Під лікоть кладуть подушечку-валик для максимального розгинання руки.

5. Визначити пульс.

6. Пацієнту на плече вище ліктьового згину на 5-7см накладають гумовий джгут (на сорочку, рушник чи серветку) так, щоб вільні краї були спрямовані вгору.

7. Пульс на променевій артерії повинен зберігатися, тому що джгут стискає поверхневі вени і не повинен порушувати тік крові по артеріях.

8. Для посилення венозного застою запропонувати хворому декілька разів стиснути і розтиснути кулак. Можна злегка погладжувати руку у напрямку від кисті до ліктьового згину, або поплескати кистю руки по ділянці ліктьового згину. У разі задовільного наповнення вени чітко контуруються і пальпуються під шкірою у вигляді еластичних тяжів.

9. Пропальпуйте вени ліктьового згину і виберіть найоб’ємнішу та найменш рухому вену.

Сильнодіючі препарати (строфантин, корглікон та ін..) вводять розведеними. У шприц 20мл спочатку набирають препарат, потім розчинник (ізотонічний р-н натрію хлориду, 5%р-н глюкози) до 20мл. Ліки вводять протягом 5-10хв.

Якщо у вену потрібно послідовно вводити декілька препаратів, то після введення ліків з першого шприца, голку залишають у вені і швидко з’єднують з другим шприцом. Перевіряють, щоб голка не вийшла із вени.

У маніпуляційному кабінеті повинна бути інфузійна система. Заповнена ізотонічним розчином натрію хлориду, щоб в екстремальній ситуації миттєво підключити її пацієнтові.

Особливості введення 10% розчину кальцію хлориду:

1. Попередити пацієнта щодо наявності почуття жару при введенні у вену розчину, відчуття печіння в місці ін’єкції при потраплянні розчину під шкіру.

2. Розчин вводять повільно, порційно, керуючись відчуттям жару. Пацієнту рекомендують глибоко дихати. При скарзі пацієнта на наявність жару необхідно припинити введення розчину на кілька секунд до зникнення відчуття жару.

3. Тривалість введення 3-5хв.

4. При виникненні почуття печіння в місці ін’єкції необхідно: припинити введення розчину; відтягнути поршнем введений розчин; від’єднати від голки шприц із розчином кальцію хлориду і під’єднати шприц із 25% р-ном магнію сульфату або 0,5% р-ном новокаїну і обколоти місце ін’єкції. Якщо не вжити цих заходів, то в місці ін’єкції утворюється некроз тканин.

Внутрішньовенні краплинні вливання (інфузії)

Показання: зневоднення організму, інтоксикація, колапс, шок, кишкова непрохідність, перші дні після операцій, тяжкі серцево-судинні захворювання, тяжкі напади бронхіальної астми, тяжкі захворювання нирок з нирковою недостатністю, захворювання печінки з печінковою недостатністю, септичні стани, у разі потреби парентерального живлення хворих.

Для тривалого в/в введення лікарських препаратів використовують пластикові системи одноразового використання. Їх випускають у стерильній герметичній упаковці, на якій зазначено серію, дату стерилізації, термін придатності. Складається з голки-повітровода та довгої трубки з крапельницею. На обох кінцях трубки є голки – одна для пункції вени, друга – для проколювання корка флакона. На трубці розміщено затискач, за допомогою якого регулюють швидкість введення рідини. У трубку вмонтовано крапельницю, яка має сітку-фільтр для запобігання потраплянню в кровоток часточок корка та ін., голки закриті ковпачками.

Розчини, що вливають, повинні мати такий самий осмотичний тиск, що й кров, бути повністю стерильними та апірогенними, мати температуру від 20 до 25⁰С. Розчини, в яких розводяться лікарські речовини, повині бути індиферентними (ізотонічний розчин натрію хлориду, 5% р-н глюкози). Оптимальна частота крапель 40-60 за 1 хв.

Взяття крові з вени.

- для біологічних і серологічних досліджень беруть кров з вени натще із розрахунку 5 мл на одне дослідження.

- м/с бере кров з вени в масці, гумових рукавичках, захисних окулярах, фартусі.

- на пробірці і направленні проставляють відповідний однаковий номер.

- пробірки закривають гумовими корками.

- кров не зберігають у холодильнику.

- доставляють в лабораторію не пізніше ніж через 1 год. після забору в спеціальному ящику-контейнері або промаркірованому біксі, на дно кладуть бавовняну серветку, згорнуту в 4 шари.

- направлення до лабораторії відправляють окремо в поліетиленовому пакеті. Зазначають: назву лабораторії, назву біоматеріалу і дослідження, реєстраційний номер, відділення, ПІБ пацієнта, стать, вік, діагноз, дату взяття крові, прізвище особи, яка здійснювала взяття біоматеріалу.

- транспортування крові в лабораторію здійснює м/с в гумових рукавичках.

Взяття крові з вени для бактеріологічного дослідження:

• Здійснюють до початку хіміотерапевтичного лікування або через 12-24 год. після останнього введення а/б.

• Флакони з поживним середовищем надають бактеріологічні лабораторії, їх зберігають у холодильнику +4- +6⁰С. Перед взяттям крові флакон зігрівають до кімнатної температури.

• Не перевіряють прохідність голки, щоб уникнути попадання в шприц м/о з повітря.

• Обпалюють горловину флакона на полум’ї, не торкаючись його стінок, вливають в нього кров.

• Ще раз обпалюють горловину флакона, потім стерильну частину корка і закривають ним флакон.

Кров на білірубін, трансамілазу беруть в суху чисту пробірку 3-5мл. Перед взяттям крові рекомендують одноденне голодування, не варто вживати аскорбінову кислоту.

Особливості взяття крові з вени на коагулограму:

• У конусоподібну пробірку наливають 1мл 3,8% р-ну цитрату натрію (антикоагулянт).

• Беруть 10мл, по стінці пробірки випускають 9мл крові.

• Кров перемішують з антикоагулянтом легким поколихуванням без утворення піни.

Особливості взяття крові з вени на наявність алкоголю:

• Шкіру обробляють 3%р-ном пероксиду водню або фурациліном.

• 5мл крові виливають у чистий сухий стерильний флакон з-під а/б, закривають корком.

• Горловину з корком навхрест заклеюють 2 смужками лейкопластиру, його краями фіксують направлення.

• Лікар засвідчує особисті дані хворого в направленні своїм підписом, на коркові – особистою печаткою.

Взяття крові на ВІЛ-інфекцію:

• Працювати обережно, не використовувати пробірки з відбитими краями.

• Засоби особистого захисту: маска, гумові рукавички, захисний екран, клейончастий фартух.

• У кожному пацієнтові треба вбачати можливого носія тієї чи іншої інфекції.

• Кров у холодильнику зберігається не більше доби.

• Кров доправляють у лабораторію у контейнері з ущільнювачем або промаркованому біксі.

• Окремо доправляють направлення.

Кровопускання (300-500мл)

Механізм дії: зменшує кількість циркулюючої крові, може мати позитивне значення при правошлунковій серцевій недостатності (набряк легень). Включається нейрогуморальний механізм і підвищується вміст води в крові до 15% вище від початкового, тому в деяких випадках знижується в’язкість крові і зсідання її триває довше.

Показання:

• Хронічна некомпенсована серцева недостатність з явищами застою (набряк легень);

• Значне підвищення АТ різного походження (гіпертонічна хвороба, гострий нефрит);

• Тяжкі отруєння та інтоксикації.

Протипоказання:

• Значне зниження АТ;

• Недокрів’я;

• Шок, колапс.

Після кровопускання хворий повинен дотримуватись постільного режиму протягом доби. Спостерігають за загальним станом хворого, здійснюють контроль АТ, пульсу. Випущена кров є утилітарною, її знезаражують і виливають в каналізацію.