4. Види правопорушень.

Правопорушення поділяють на окремі види за різними ознаками.

1) Залежно від виду право­відносин, у сфері яких вони скоєні: цивільні, дисциплінарні, адміністративні, кримінальні, екологічні, фінансові та інші правопорушення.

2) За ступенем шкід­ливості та суспільної небезпеки: на злочини і проступки.

Найнебезпечнішим проявом протиправної поведінки, яка завдає шкоди людям, суспільству, державі, є злочин.

Злочином називають суспільно небезпечне винне діяння (дія або без­діяльність), передбачене Кримінальним кодексом України, вчинене суб'єктом злочину.

Злочини — це найбільш шкідливі правопорушення, не­безпечні для суспільства та особи, що посягають на суспільний лад, права й свободи особи, інші соціальні цінності. Ознаками злочину є явна суспільна небезпека, протиправність, винність, караність. Як злочинні діяння закріплюються лише криміналь­ним законом.

Проступки — правопорушення менш небезпечні для сус­пільства, ніж злочини. Це суспільно шкідливі, винні, проти­правні діяння, які характеризуються меншою, ніж злочини, суспільною небезпекою і тягнуть за собою не кримінальне, а адміністративне, дисциплінарне, цивільно-правове та інші види покарань. Розрізняють цивільні, адміністративні, дисци­плінарні проступки.

Цивільні правопорушення (проступки) відрізняються спе­цифічним об'єктом зазіхання. Це особисті немайнові та май­нові відносини, які регулюються нормами цивільного права, а також деякими нормами трудового та сімейного права. Ці правопорушення виявляються в невиконанні або неналежно­му виконанні договірних зобов'язань, у заподіянні майнової шкоди тощо.

Адміністративними правопорушеннями (проступками) називаються передбачені нормами адміністративного, фінан­сового, земельного, процесуального та інших галузей права зазіхання на встановлений порядок державного управління, громадський порядок.

Дисциплінарні правопорушення (проступки) являють со­бою протиправні діяння, що порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, по­рушує трудову, навчальну, службову, виробничу, військову дисципліну.

6. Поняття, ознаки та підстави юридичної відповідальності; об­ставини, що її виключають

Юридична відповідальність — одна з форм соціальної від­повідальності. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати порядок у сус­пільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.

Застосовуючи юридичну відповідальність, держава ста­вить перед собою певну мету.

По-перше, покарання повинне захистити права й інтереси людей, суспільства від нових по­сягань. Це так звана охоронна функція.

По-друге, покарання має змінити погляди, свідомість правопорушника, виховати його — виховна функція.

По-третє, покарання повинне засте­регти від правопорушення людей, які мають намір вчинити протиправні дії, — запобіжна функція.

Основні принципи притягнення громадян до відповідаль­ності закріплені в Конституції України:

• закон не має зворотної сили (притягнути людину до від­повідальності можна лише на підставі закону, який діяв на час скоєння правопорушення);

• за одне й те саме правопорушення особа може бути при­тягнута до відповідальності одного виду лише один раз;

• особа не несе відповідальності за відмову від виконання явно злочинного наказу;

• не несе відповідальності громадянин, який відмовився да­вати свідчення проти себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів.

Підставою для юридичної відповідальності є правопору­шення за наявності всіх його елементів: об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони.

Юридична відповідальність — це наслідок правопорушення, реакція держави на протиправні дії громадян.

Проте за певних обставин, навіть коли вчинено дії, що мають ознаки правопорушення, особу, яка його вчинила, не буде притягнуто до юридичної відповідальності.

Положення про необхідну оборону та крайню необхідність як обставини, що виключають юридичну відповідальність, міс­тяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення, у Цивільному кодексі України, але найбільш розвинуті відпо­відні правові інститути в кримінальному законодавстві.

У Кримінальному кодексі України подано перелік обста­вин, що виключають злочинність діянь і ознаки, за якими слід відмежовувати ці діяння від злочинів.

До таких обставин на­лежать:

• необхідна оборона,

• уявна оборона,

• затримання особи, що вчинила злочин,

• крайня необхідність,

• фізичний або пси­хічний примус,

• виконання наказу або розпорядження,

• діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання з по­передження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Додаткова інформація

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту від суспільно небезпечного посягання.

Закон передбачає, що при цьому може бути заподіяна шкода тому, хто посягає на права та інтереси особи або держави, що охороняються. Але ця шкода не може перевищувати меж оборони, необхідної і достатньої для негайного від­вернення або припинення посягання.

Крайня необхідність — це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і за якої заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересу.

Наприклад, при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди виникла обставина, коли необхідно швидко доставити до лікарні особу, яка отримала травму. Водій транспортного засобу, порушуючи правила дорожнього руху, доставляє травмовану особу до лікарні, де їй надається необхідна медична допомога. Фактично в діях водія є склад адміністративного правопорушення, пов'язаний з порушенням пра­вил дорожнього руху, але шкода, яку він заподіяв, рятуючи здоров'я та життя особи, не могла бути усунута іншими засобами. Заподіяна шкода — порушення правил дорожнього руху є менш значною, ніж відвернута — шкода здоров'ю та життю особи.

Крайня необхідність через її правомірність та відсутність складу правопорушення виключає кримінальну, адміністративну, але не ви­ключає цивільно-правову відповідальність.

Не підлягає юридичній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тим­часового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.