Лекція 4. Тема. Правопорядок і правопорушення. Юридична відповідальність

План

1. Поняття суспільного порядку, дисципліни та законності.

2. Поняття правосвідомості.

3. Поняття правопорушення та його склад.

4. Види правопорушень.

5. Поняття та види відповідальності, обставини, що її виключають.

6. Види юридичної відповідальності.

1. Поняття суспільного порядку та дисципліни та законності.

Суспільний порядок — це налагоджений стан суспільних відносин, урегульованих соціальними нормами. У підтримці суспільного порядку важлива роль належить нормам моралі, громадським організаціям, традиціям, звича­ям. Стан суспільного порядку значною мірою залежить від того, наскільки відповідально люди ставляться до виконання вимог соціальних норм. Твердо встановлений порядок, дотри­мання якого є обов'язковим для всіх членів певної спільності, називають дисципліною.

Дисципліна — це певні правила поведінки людей, що забезпечуть узгодженість їх дій в колективі, суспільному й державному житті.

Залежно від того, що регулює і якими нормами забез­печується порядок поведінки людей, розрізняють кілька видів дисципліни: державна, громадська, партійна, трудова, договірна, технологічна, військова тощо.

Так, трудова дисципліна пов'язана з виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку. Чинним трудовим законо­давством передбачено загальні вимоги дисципліни: своєчасний прихід на роботу, дотримання встановленої тривалості робочого дня, використання робочого часу для продуктивної праці, вчас­не і точне виконання розпоряджень адміністрації тощо.

Державна дисципліна — це дотримання всіма організаці­ями і громадянами встановленого державою порядку діяльності державних органів, підприємств і установ щодо виконання по­кладених на них обов'язків. Державна дисципліна передбачає свідоме позитивне ставлення громадян до встановленого право­порядку, що виражає інтереси всього населення.

Отже, основною вимогою будь-якого виду дисципліни є найсуворіше дотримання законів та інших, заснованих на законах, нормативних та індивідуальних актів.

Дисципліна тісно пов'язана з правопорядком. Створення в суспільних відносинах за допомогою правових норм певного по­рядку є однією з найважливіших властивостей державної влади.

Правопорядок — це заснована на праві та законності організація правового життя, що відображає фактичний стан суспільних відносин, урегульованих правом.

Правопорядок слід відрізняти від близького, але не іден­тичного йому явища — суспільного порядку, що, як і право­порядок, характеризується організованістю, упорядкованістю суспільних відносин. Однак, на відміну від правопорядку, сус­пільний порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших соціальних норм: норм моралі, звичаїв, корпора­тивних норм тощо.

Результатом впливу права на суспільні відносини, підсум­ком його дії та реалізації конкретних правових норм є певний порядок у суспільних відносинах, правовий порядок. Умовою забезпечення правопорядку є законність.

Поняття законності та її гарантії.

СТАН ЗАКОННОСТІ — РІВЕНЬ ЦИВІЛІЗОВАНОСТІ СУСПІЛЬСТВА. Дуже часто слово «законність» доводиться чути в різних контекстах із вуст посадовців, політиків, юристів, представ­ників громадськості: «зміцнення законності», «порушення законності», «стан законності». Який зміст слід вкладати в це поняття?

Передусім законність розуміють як точне виконання чин­ного закону, оскільки закон тільки тоді має соціальну цінність, коли він виконується.

Законність — це правовий режим точного виконання всіма суб'єктами права чинних законів, за якого забезпечуються права й виконуються обов'язки людиною, державою та громадянським суспільством.

Першою й найголовнішою вимогою законності є відповід­ність підзаконних нормативно-правових актів законам і Кон­ституції, тобто забезпечення реалізації принципів верховенства закону і верховенства права.

Другою вимогою законності є добре продумана систе­ма правових демократичних законів та інших нормативно-правових актів. Від якості законів залежить уся діяльність правоохоронних органів, громадських організацій, державних і приватних підприємств. Закони мають бути чіткими, одно­значними, доступними для всіх громадян і посадових осіб. Во­ни мають бути такими, щоб не можна було застосувати сум­нозвісний афоризм: «Закон як дишло — куди повернув, туди і вийшло».

Третьою вимогою законності є чітке формулювання й за­кріплення компетенції, функціональних прав і обов'язків усіх державних органів та їх посадових осіб, підприємців і органі­зацій, політичних партій і громадських об'єднань, їх правового статусу.

Четвертою вимогою законності є демократизація форм державного і суспільного життя, коли діяльність державного апарату перебуває під контролем народу, його представницьких органів.

П'ята вимога передбачає невідворотність юридичної від­повідальності за вчинені правопорушення. Це означає, що пра­воохоронні й інші державні органи зобов'язані притягувати до юридичної відповідальності осіб, винних у вчиненні правопо­рушень. Правоохоронні органи повинні розкривати всі факти правопорушень. Закони повинні виконуватися всіма без ви­ключення посадовими особами та громадянами.

Законність і правопорядок є основою нормального життя суспільства. Тому їх зміцнення — одне з головних завдань, що стоять перед суспільством, один з основних напрямків ді­яльності держави.