Лекція 5. Тема. Конституційне право. Основні права, свободи, обов’язки громадян України.

План

1. Загальна характеристика конституційного права України.

2. Загальна характеристика Конституції України.

3. Особливості форми Української держави.

4. Громадянство України: підстави набуття і припинення.

5. Загальна характеристика прав, свобод і обов’язків громадян України.

1. Загальна характеристика конституційного права.

Конституційне право — це система норм, що врегульовують най­важливіші суспільні відносини, які складаються в процесі організації й здійснення державної влади.

Серед них виділяють відносини, які:

• характеризують державний і суспільний лад;

• визначають засади правового статусу особи;

• визначають особливості організації державної влади — систему, порядок формування і компетенцію її органів;

• визначають систему, порядок формування та компетенцію органів місцевого самоврядування;

• визначають засади економічної системи суспільства — форми власності, способи виробництва та принципи їх захисту.

Спираючись на визначені відносини, можна назвати осно­вні інститути конституційного права.

Що називають інститутом права?

Інститути конституційного права утворюють струнку сис­тему. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає зміст Конституції України. Це — інститут загальних засад конституційного ладу, інститут прав і свобод людини та громадянина, інститут прямого народовладдя, інститути законодавчої, ви­конавчої та судової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування, інститут, що визначає по­рядок змін і доповнень до Конституції.

До джерел конституційного права України належать:

• Конституція України — основне джерело права;

• конституційні закони — закони, що вносять зміни і до­повнення до Конституції;

• звичайні закони, що містять конституційно-правові прин­ципи і норми;

• інші акти Верховної Ради України та акти всеукраїнсько­го референдуму;

• укази й розпорядження Президента України;

• постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України;

• окремі акти представницьких органів місцевого самовря­дування;

• рішення Конституційного Суду України;

• міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Передумови прийняття та загальна характеристика Консти­туції України.

Конституція — це Основний Закон держави, який закріплює дер­жавний і суспільний лад, особливості взаємовідносин особи й дер­жави, організації та здійснення державної влади, визначає основні державно-правові інститути, порядок їхньої організації та компетен­цію, і таким чином установлює принципи регулювання суспільних відносин.

Особливості конституції:

• є головним джерелом національного права України, ядром усієї правової системи, юридичною базою чинного законодавства;

• має найвищу юридичну силу;

• має високий рівень стабільності, яка забезпечується осо­бливим, ускладненим порядком внесення до неї змін і до­повнень;

• визначає принципи взаємовідносин суспільства і держа­ви, держави та окремих соціальних груп;

• закріплює правовий статус особи;

• діє на всій території держави.

До прийняття Конституції незалежної України діяла Конституція УРСР 1978 р., до якої було внесено певні змі­ни й доповнення. Зокрема, було вилучено статтю про керів­ну й спрямовуючу роль КПРС, призупинено дію другої глави «Економічна система» у зв'язку із розвитком ринкової еко­номіки, внесено зміни до розділу про територіальний устрій України (створення АР Крим) тощо.

Однак внесені до Конституції 1978 р. зміни не могли ві­добразити в Основному Законі тих кардинальних і глибоких змін, що відбулися в суспільстві. Потреба в прийнятті нової Конституції постала надзвичайно гостро. Із цією метою була створена Конституційна комісія, яка розробила проект нової Конституції. Робота над ним затягувалася, намітилося проти­стояння між Верховною Радою і Президентом України. 8 черв­ня 1995 р. між ними було укладено Конституційний договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до при­йняття нової Конституції України». Цей документ урегульову­вав нові суспільні відносини, що склалися в державі. Згодом він став основою нової Конституції України.

Сьогодні є чинною Конституція України, прийнята Вер­ховною Радою України 28 червня 1996 р. зі змінами та доповненнями.

Конституція України складається з преамбули і чотир­надцяти розділів, у яких об'єднана 161 стаття: І — «Загальні засади»; II — «Права, свободи та обов'язки людини і грома­дянина»; III — «Вибори. Референдум»; IV — «Верховна Рада України»; V — «Президент України»; VI — «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади»; VII — «Прокурату­ра»; VIII — «Правосуддя»; IX — «Територіальний устрій Укра­їни»; X — «Автономна Республіка Крим»; XI — «Місцеве само­врядування»; XII — «Конституційний Суд України»; XIII — «Внесення змін до Конституції України»; XIV — «Прикінцеві положення», а також розділу XV — «Перехідні положення».

Конституція України є основою правової системи нашої держави. Значущість чинної Конституції України полягає в то­му, що в її основу покладено визнання людини як найвищої соціальної цінності. Це є виявом того, що Конституція — Осно­вний Закон не тільки держави, а, передусім, громадянського суспільства. Він забезпечує гуманістичну спрямованість діяль­ності держави.