XIX ст. Збереглася саме в'язь, щоправда, тільки в старообрядницьких книгах і декоративних написах «під старовину».
Середньовічні рукописні книги ошатно оформлялися. Перед текстом обов'язково робили заставку - невелику орнаментальну композицію часто в формі рамки навколо назви глави або розділу. Першу, заголовну букву в тексті - «ініціал» - писали крупніше і красивіше інших, прикрашали орнаментом, іноді у вигляді чоловічка, тварини, птахи, фантастичної істоти. Зазвичай ініціал був червоним. З тих пір говорять - «писати з червоного рядка ». Завершувався розділ «кінцівкою" - невеликим малюнком, на приклад,зображенням двох птахів, схожих на пав.
Недарма кажуть, що архітектура - це душа народу, втілена в камені. На Русі це відноситься лише з деякою поправкою. Русь довгі роки була країною дерев'яною, і її архітектура, поганські молитовні, фортеці,тереми, хати будувалися з дерева. У дереві російська людина, перш за все як і народи, що жили поруч із східними слов'янами, виражала своє сприйняття будівельної краси, почуття пропорцій, злиття архітектурних споруд із навколишньою природою. Якщо дерев'яна архітектура сходить в основному до Русі поганської, то архітектура кам'яна пов'язана з Руссю вже християнською. На жаль, древні дерев'яні будівлі не збереглися до наших днів, але архітектурний стиль народу дійшов до нас у пізніших дерев'яних спорудах, у древніх описах і малюнках.
В кінці XV ст. На Русі з'явився новий матеріал - цегла. Він отримав широке поширення, тому що був дешевше і доступніше каменю.
Світ Візантії, світ християнства, країн Кавказу привнесли на Русь новий будівельний досвід і традиції: Русь сприйняло спорудження своїх церков по образу хрестово-купольного храму греків, квадрат, розчленований чотирма стовпами, складає його основу, що примикають до підкупольного простору прямокутні осередки утворять архітектурний хрест. Але цей зразок грецькі майстри, що прибули на Русь, починай із часу Володимира, а також працюючі з ними руські умільці застосовували до традицій руської дерев'яної архітектури, звичної для руського ока і милої серцю, якщо перші російські храми, у тому числі Десятинна церква, наприкінці X ст. були збудовані грецькими майстрами в суворій відповідності з візантійськими традиціями, то
Софійський собор у Києві відбив сполучення слов'янських і візантійських традицій: на основу хрестово-купольного храму були поставлені тринадцять веселих глав нового храму. Ця східчаста піраміда Софійського собору воскресила стиль руського дерев'яного зодчества.
Культура народу нерозривно пов'язана з його побутом, повсякденним життям,як і побут народу, який визначається рівнем розвитку господарства країни, тісно пов'язаний з культурними процесами. Народ Давньої Русі жив як у великих для свого часу містах, які налічують десятки тисяч людей, так і в селах в кілька десятків дворів і селах, особливо на північному сході країни,в яких групувалося по два-три двору.
У палацах, багатих боярських хоромах йшла своє життя – тут розташовувалися дружинники, слуги, юрмилася незліченна челядь. Звідси йшло управління князівствами, родами, селами, тут судили і гадали, сюди звозилися данини і подати. На сінях, в просторих гридниця нерідко проходили бенкети, де річкою текло заморське вино і свій рідний мед, слуги розносили величезні блюда з м'ясом і дичиною. Жінки сиділи за столом на рівних з чоловіками. Жінки взагалі брали активну участь в управлінні,господарстві, інших справах. Відомо чимало жінок - діячок такого роду:княгиня Ольга, сестра Мономаха Янка, мати Данила Галицького, дружина Андрія Боголюбського та ін. Гуслярі потішали слух іменитих гостей, співали їм «славу»,великі чаші, роги з вином ходили по колу. Одночасно відбувалася роздача їжі, дрібних грошей від імені господаря незаможним. Вулицями міста снував строкатий різномовний натовп. Проходили тут бояри та дружинники в дорогих шовкових шатах, в прикрашених хутром і золотом плащах, в опанча, в красивих шкіряних чоботях. Пряжки їх плащів були зроблені із золота і срібла. З'являлися і купці в добротних лляних сорочках і вовняних каптанах, снували і люди бідніші, у полотняних домотканих сорочках і портах.
Багаті жінки прикрашали себе золотими та срібними ланцюгами намистами з бісеру, який дуже любили на Русі, сережками, іншими ювелірними виробами із золота і срібла обробленими емаллю, черню. Але були прикраси і простіше, дешевше, зроблені з недорогих камінчиків, простого металу -міді, бронзи. Їх із задоволенням носили небагаті люди. Відомо, що жінки вже тоді носили традиційну російську одяг - сарафани; голову накривали убрусом (хустками).
Своя життя, повне праць, тривог, текла у скромних російських селах, в рубаних хатах, в напівземлянках з печами-кам'янками в кутку. Там люди вперто боролися за існування, відкривали нові землі, розводили худобу, бортнічали, полювали, оборонялися від «лихих» людей, а на півдні – від кочівників, знову і знову відбудовували спалені ворогами житла. Причому,нерідко орачі виходили в поле озброєні рогатинами, киями, цибулею і стрілами, щоб відбитися від половецького дозору. Довгими зимовими вечорами при світлі лучин жінки пряли, чоловіки пили хмільні напої, мед,згадували минулі дні, складали і співали пісні, слухали казок і сказітельніц билин, а з дерев'яних полу, з далеких кутів за ними з цікавістю й інтересом спостерігали очі маленьких русичів, чиє життя,повна таких же турбот і тривог, була ще попереду.
У другій половині XVIII ст. в Росії продовжує розвиватися національна культура. Однак на відміну від попереднього періоду часу на культуру великий вплив надавало дворянство, а також тривало засилля іноземців.
У цей період російська наука та освіта продовжували розвиватися, хоча кріпацтво і самодержавство сильно перешкоджали цьому. Все ж таки царського уряду доводилося приймати деякі заходи щодо поширенню освіти - цього вимагала епоха.
У розвитку освіти Росії другої половини XVIII ст. виразно простежуються дві тенденції. Перша з них проявлялася в суттєвому розширення мережі навчальних закладів; другий виражалася в посиленні впливу принципу становості на постановку освіти.
Згідно зі статутом народних училищ, затвердженого в 1786 р., У кожному губернському місті засновувалися головні училища з чотирма класами, а в повітових містах - малі народні училища з двома класами. У перших двох класах навчали читання та письма, вивчали священну історію. У двох старших класах вивчали історію географію, геометрію, механіку, фізику і т. д. У обох типах училищ було введено предметне викладання.
Втілення Статуту народних училищ забезпечило різке збільшення числанародних шкіл. Якщо в 1782 р. в країні налічувалося всього 8 шкіл з 518учнями, а в 1786 р. їх було 165 з 11088 учнями, то наприкінці століття - 288 шкіл з 22290 учнями.
Поряд з розширенням мережі народних шкіл, що призначалися для нижчих верств суспільства, з яких втім, кріпаки виключалися,збільшилося число станових шкіл, що призначалися виключно для дворян в кінці XVIII ст. існувало 5 кадетських корпусів замість одного в першій половині століття. Новим типом навчального закладу для дворян були шляхетні пансіони.
У 1764 р. в найближчій до Петербургу селі Смольний створюється Інститут шляхетних дівчат. При Смольному малося міщанське відділення для дівчаток недворянського походження. В інституті крім загальноосвітніх дисциплін, вихованок навчали правилам поведінки в родині і в суспільстві, а також домоводству: кулінарії, шиття, догляду за дітьми і т. д.
З поширенням освіти тісно пов'язаний розвиток науки. Необхідність пізнання законів природи і підвищений інтерес до вивчення ресурсів країни викликалися економічними потребами.
Одним з найсерйозніших перешкод на шляху розповсюдження наукових істин була церква. Заваді розвитку науки стародавні звичаї і забобони, за які ще трималася чимала частина населення країни.
Наукові знання носили в часи середньовіччя, як правило,вузько практичний характер. Так, вивчення властивостей різних рослин було пов'язане із застосуванням їх в народній медицині, географічні та астрономічні знання були необхідні для купців, що проникали зі своїми товарами в усе більш віддалених регіонів країни і в зарубіжні країни, і т.п. Такий вузький практицизм, відсутність теоретичної постановки природнонаукових проблем обмежували кругозір і теж гальмували розвиток наукових знань.
Словом, перешкод на шляху розвитку науки було безліч. Але всім скільки-небудь спостережним і далекоглядним людям ставала все більш очевидною небезпека відсталості Росії в науковому та технічному відношенні.
Розвиток науки - процес складний, що вимагає і матеріально-технічної бази, і людей, які можуть і хочуть займатися наукою, і суспільного середовища, здатною виявити розуміння і надати підтримку наукових пошуків. В умовах феодально-кріпосницького ладу швидких змін відбутися не могло, навіть коли визрівала нагальна потреба в наукових знаннях і ця потреба була усвідомлена в урядових колах.
Як і в другій чверті XVIII століття, основним центром наукової діяльності залишалася Академія наук. До неї додався новий навчальний та науковий центр - Московський університет, а також Гірське училище в Петербурзі (1773) і Російська Академія (1783), що займалася вивченням російської мови та граматики. У розвитку вітчизняної науки визначне місце займав М.В. Ломоносов, а серед іноземних вчених - найбільший математик XVIII століття Леонард Ейлер (1707-1783 рр..), які виростили вчених з російських учнів. Серед них С.К. Котельников, що розробив питання теоретичної механіки і математичної фізики, С.Я. Розумовський - основоположник вітчизняної астрономії
Саме в Академії наук розгорнулася діяльність Михайла Васильовича Ломоносова. Ломоносівський період - найяскравіша сторінка в історії Петербурзької Академії наук.
Друга половина XVIII століття примітна небувалим злетом технічної думки. Розвиток промисловості та інших галузей народного господарства стимулювало наукову і технічну думку. Це знаходило вираз в численних винаходах і вдосконаленнях машин, верстатів,інструментів, у створенні технічної літератури. Широко відомі імена видатних винахідників XVIII століття: А. Нартова, І. Ползунова, І. Кулібіна, Фролових і багатьох інших.
Література другої половини XVIII століття залишалася переважно дворянською. Серед низів міського населення і в селянському середовищі були поширені усні твори народної поезії, а також різноманітні повісті, що входили до складу рукописних книг. Життя кріпаків відбив «Плач холопів», що з'явився серед селян-кріпаків у 1767-1768рр.. тобто напередодні селянської війни. У твір описано безправ'я кріпосного селянина, знущання над ним пана; скарги на неправий суд завершуються загрозою «злих панів під корінь перекладати». З'являється безліч сатиричних повістей, що пародіює царський суд, солдатську службу, тяганину в урядових інстанціях.
Версія література другої половини XVIII століття представлена трьома напрямками. Перше з них - класицизм втілився у творчості А.П. Сумарокова, перу якого належить, крім безлічі ліричних і сатиричних віршів, 9 трагедій і 12 комедій. Він визнаний творцем репертуару російського театру.
Початок XIX століття - час культурного і духовного піднесення Росії.
Вітчизняна війна 1812 року прискорила зростання національної самосвідомості російського народу, його консолідацію. Зростання національної самосвідомості народу в цей період зробив величезний вплив на розвиток літератури,образотворчого мистецтва, театру та музики. Самодержавно-кріпосницький лад з його станової політикою стримував процес розвитку культури Россії.
Діти недворянського походження отримували початкову освіту в парафіяльних училищах. Для дітей дворян і чиновників створювалися гімназії,вони давали право вступу до університету. У першій половині XIX століття в
Росії було утворено сім університетів. Крім діяв Московського були засновані Дерптський, Віленський, Казанський, Харківський, Петербурзький та Київський університети. Вищих державних чиновників готували в привілейованих навчальних закладах - ліцеях.
Продовжувало розвиватися книговидавнича і журнально-газетне справу. У 1813 році в країні було 55 казенних друкарень.
Позитивну роль у культурному житті країни грали публічні бібліотеки та музеї. Перша публічна бібліотека була відкрита в Петербурзі в 1814 (нині Державна Національна бібліотека). Правда, у той час її багатюща книгозбірня залишалося недоступним масовому читачеві.
Першу третину XIX називають "золотим століттям" російської культури. Початок його співпало з епохою класицизму в російській літературі та мистецтві.
Будинки, побудовані в стилі класицизму відрізняються чітким і спокійним ритмом, вивіреністю пропорцій. Ще в середині XVIII століття Петербург потопав в зелені садиб і був багато в чому схожий на Москву. Потім почалася регулярна забудова міста. Петербурзький класицизм - це архітектура не окремих будівель, а цілих ансамблів, що вражають своєю єдністю і гармонійністю.
Робота почалася з спорудження будинку Адміралтейства за проектом Захарова А.
Д. Принципове значення мало зведення на початку XIX століття будинку Біржі стрілку Василівського острова. Невський проспект, головна магістраль Петербурга, набув вигляду єдиного ансамблю з побудовою Казанського собору. Сорок років будувався, починаючи з 1818 року, Исаакиевский собор в Петербурзі --найбільше будинок, зведений в Росії в першій половині XIX століття. За задумом уряду собор повинен був уособлювати міць і непорушність самодержавства, його тісний союз з православною церквою. За проектом Россі були побудовані будівлі Сенату і Синоду, Александрінського театру, Михайлівського палацу. Старий Петербург, надісланий нам у спадок Растреллі, Захаровим, Вороніхіним, Монферраном, Росії та ін видатними архітекторами, - це шедевр світового зодчества.
У палітру разностілья Москви класицизм вніс свої яскраві фарби. Після пожежі 1812 року в Москві були зведені Большой театр, Манеж, пам'ятник Мініну і Пожарському, під керівництвом архітектора Тона збудовано Великий Кремлівський палац. У 1839 році на березі Москви-ріки був закладений храм Христа Спасителя в пам'ять позбавлення Росії від наполеонівської навали. У
1852 році в культурному житті Росії відбулася визначна подія. Відкрив свої двері Ермітаж, де були зібрані мистецькі скарби імператорського прізвища. У Росії з'явився перший загальнодоступний художній музей.
У театральному житті Росії велику роль як і раніше грали іноземні трупи і кріпосні театри. Деякі поміщики ставали антрепренерами. Багато талановитих російські артисти вийшли з кріпаків. М. С. Щепкін до 33 --х років був кріпаком, П. С. Мочалов виріс в сім'ї кріпосного актора. Великою подією в театральному житті Росії була прем'єра гоголівського "Ревізора", де роль городничого грав Щепкін. У ці ж роки у Великому театрі була поставлена опера М. Глінки "Життя за царя". Деякі сцени в опері вражають своїм проникненням у саму глибину народної творчості.
Другу оперу Глінки "Руслан і Людмила" публіка зустріла холодно. У ті часи ще далеко не всі усвідомлювали справжнє значення його творчості.
Чарівно талановиті Аляб'єв, Варламов, Гурілев збагатили російську музику чарівними романсами. У першій половині IX століття російська музична культура піднялася ще на небачену висоту.
А. С. Пушкін став символом своєї епохи, коли відбувся стрімкий зліт в культурному розвитку Росії. Час Пушкіна називають "Золотим століттям"російської культури. У перші десятиліття століття провідним жанром у російської літературі була поезія. У віршах поетів-декабристів Рилєєва, Одоєвського, Кюхельбекера звучить пафос високої громадянськості, піднімалися теми батьківщини і служіння суспільству. Після розгрому декабристів в літературі посилилися настрої песимізму, але занепаду у творчості не спостерігалося. Пушкін є творцем російської літературної мови. Його поезія стала неперехідною цінністю в розвитку не тільки російської, а й світової культури. Він був співаком свободи і переконаним патріотом, що засуджує кріпацтво у себе на батьківщині. Можна сказати, що до Пушкіна в Росії не було літератури,гідною уваги Європи по глибині і різноманітності рівній дивним досягненням європейської творчості. У творах великого поета звучить високопатріотичний пафос любові до батьківщини і віри в її могутність, відгомін подій Вітчизняної війни 1812 року, чудовий, по істині державний образ батьківщини. А. С. Пушкін - геніальний поет, прозаїк і драматург,публіцист і історик. Все, що їм створено, - це класичні зразки російського слова і вірша. Поет заповідав нащадкам: "Пишатися славою своїх предків не тільки можна, але і має ... Повага до минулого - ось риса,що відрізняє освіченість від дикунства ..."
Ще за життя Пушкіна широку популярність став набувати Н. В. Гоголь. Знайомство Гоголя з Пушкіним відбулося в 1831 році, тоді ж у Петербурзі двома частинами вийшли "Вечори на хуторі біля Диканьки". Перша друкована форма "Ревізора" з'явилася в 1836 році. У його творах відтворення правди життя супроводжувалося нещадним викриттями самодержавних російських порядків.
Дзвінку ліру Пушкіна взяв у свої руки М. Ю. Лермонтов. Смерть Пушкіна явила Лермонтова російської публіці у всій силі поетичного таланту. Творчість Лермонтова протікало в роки миколаївської реакції. Його поезія будила у молодого покоління думка; поет відмовлявся прийняти існували деспотичні порядки. Вірш "Смерть Поета", що було в рукописах і інші поетичні твори порушили до автора таку ненависть збоку натовпу, що стояла біля трону, що поету не дали дожити десяти років допушкінського віку.
Розвиток російської культури першої половини XIX століття в кінцевому рахунку визначався економічними та соціально-політичними процесами,що відбувалися в житті країни. Крім того, у середині XIX століття все більш усвідомлювалася зростаюче світове значення російської культури.
Визначаючи основний зміст і напрям історико-культурного процесу середньовічної Росії, можна з повною підставою говорити, що ця культура йшла своїм корінням у народну творчість і мала в ньому головне живильне середовище свого розвитку. В умовах феодального суспільства,кріпосництва Росія виявила чудові багатства творчих сил народу в культурі. Ці сили питали і культуру панівних класів,які використовували її в переробленому вигляді в своїх класових цілях.
Культура народу пройнята світлим почуттям оптимізму, вона життєстверджуюча за своїм духом. Безмежна самовіддана любов дорідній землі, краса трудового та ратного подвигу, високе моральне благородство, тверда віра в перемогу добра над злом, справедливості над неправдою і обманом і разом з тим глибока поетичність, невичерпний гумор,влучне виділення типових життєвих явищ, і точність їх оцінок
- Все це характерно для творів народної творчості феодальної епохи. В тій чи іншій мірі, в різних формах ці чудові якості народної творчості пробивали дорогу не тільки в літературі, але архітектурі, живопису.