Тема 1. Фінансове планування

1.1. Сутність, зміст і принципи фінансового планування

В умовах існування товарно-грошових відносин, дії фінансових важелів обов'язковою складовою частиною економічного й соціального планування стає фінансове планування, що обумовлено природою товарного виробництва (яка припускає рух валового внутрішнього продукту в натурально-речовинній і вартісній формі).

Фінансове планування - це дія відповідних органів щодо збалансованості й пропорційності фінансових ресурсів.

Збалансованість тут означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, що перебувають у розпорядженні держави, й доходами, що залишаються в руках господарюючих суб'єктів.

Пропорційність - раціональне співвідношення між величиною доходу до сплати податку й після сплати по підприємству, галузях господарства, регіонах.

На всіх етапах історичного розвитку й рівнях управління фінансове планування мало загальні ознаки. До них можна віднести:

- об'єктом фінансового планування завжди виступає фінансова діяльність суб'єктів господарювання на будь-якому рівні управління, на яку впливає рух фінансових ресурсів.;

- сфера його дії охоплює в основному перерозподільні процеси, які відбуваються за допомогою фінансів при утворенні, розподілі й використанні фондів коштів ;

- фінансове планування звернене до вартісної сторони відтворення, його основною метою є обґрунтування фінансових можливостей забезпечення намічуваних проектів і їхньої ефективності;

- фінансові показники, завдання, плани завжди розраховуються у вартісній формі, мають синтетичний характер, базуються на виробничих показниках. У процесі обґрунтування фінансових завдань здійснюється не тільки перерахунок натуральних даних у вартісні, а й визначається ефективність намічуваних витрат, вибір раціональних форм мобілізації доходів, їхнього розподілу виходячи з доцільності й кінцевих результатів.

Методологія фінансового планування базується на наступних принципах:

- об'єктивної необхідності використання фінансового планування як первісної стадії управління фінансами на всіх рівнях господарювання;

- ефективності, що відбиває якісну сторону даного процесу й орієнтує його на одержання позитивних фінансових результатів по окремих операціях від діяльності кожного господарюючого й соціального ефекту;

- комплексності і єдності мети, що припускає узгодження виробничих і фінансових завдань, руху матеріальних і фінансових ресурсів, планів на різних рівнях управління. При цьому потрібне сполучення загальнодержавних, колективних й особистих економічних інтересів учасників відтворення;

- науковості, що забезпечує реальність, ефективність намічуваних завдань. Поняття науковості містить у собі обґрунтованість планових завдань з урахуванням суспільних й особистих потреб, закономірностей розвитку суспільства, тенденцій у русі грошових коштів, суспільної оцінки сформованої економічної й соціальної ситуації, а також наявності ресурсів, координації фінансових завдань у часі й просторі.

1. 2. Методи фінансового планування

Активний вплив фінансового планування на підвищення ефективності суспільного виробництва й кожного господарюючого суб'єкта багато в чому залежить від методів обґрунтування і взаємного ув'язування фінансових завдань.

Питання про методи планування у фінансовій літературі трактується по-різному. До методів, що використовуються, належать методи економічного аналізу, балансовий, нормативний, аналітичний тощо. Водночас немає чіткого визначення самого методу фінансового планування. Розрахунок фінансового показника потребує попереднього дослідження економічних явищ і процесів, їхніх якісних особливостей і кількісних характеристик, що проводиться з використанням тих чи інших аналітичних способів і прийомів. Однак аналіз вихідного рівня сам собою не дає змоги одержати готові рішення для прогнозованого періоду.

У діючій практиці фінансового планування застосовуються в основному наступні методи:

Метод економічного аналізу. Економічний аналіз - перший етап планування і діючий спосіб оцінки вихідного рівня доходів, витрат, резервів, вивчення результативності діючих фінансових відносин. Він виробляється у взаємному ув'язуванні з виробничими завданнями, що дає змогу виявити тенденції розвитку й причини відхилень отриманих показників від планових проектів.

Метод коефіцієнтів припускає виконання фінансових розрахунків на основі визначення відповідних коефіцієнтів (шляхом порівняння досягнень минулого періоду із завданнями поточних планів). Основний недолік цього методу полягає в тому, що він не стимулює виявлення внутрішньогосподарських резервів, ефективне використання матеріальних і грошових ресурсів.

При використанні нормативного методу планові фінансові показники розраховують на основі прогресивних норм і нормативів формування і використання фінансових ресурсів з урахуванням особливостей окремих галузей виробничої й невиробничої сфери. Але для цього потрібна потужна нормативна база.

Основним способом узгодження окремих розділів фінансових планів є балансовий метод. Він дозволяє збалансувати джерела фінансових ресурсів з матеріально-речовинними й трудовими ресурсами, встановлювати взаємозв'язок виробничих і фінансових показників, виявляти фінансові резерви на всіх рівнях господарювання для усунення можливих диспропорцій у ході виконання планів.

У сучасній практиці фінансового планування активно використовується програмно-цільовий метод, що припускає планування витрат бюджетних установ згідно з кодами програмної класифікації.

На сучасному етапі розвитку економіки найбільш доцільним підходом у фінансовому плануванні є сполучення нормативного й балансового методів, а також програмно-цільового.