2.6. Інтегральна оцінка забезпеченості областей України потенціалом природних ресурсів

На основі розрахунків проведених В.П. Руденком, зроблено групування областей України за рівнем забезпеченості потенціалом природних ресурсів у балах. Якщо середній бал в Україні прийнятий за 100%, то до областей з найвищим ПРП входять: Луганська, Дніпропетровська, АР Крим, Чернігівська, Кіровоградська, Херсонська, Донецька, Миколаївська (понад 110 балів); друга група обл. має показник 100-110 балів (Полтавська, Закарпатська, Черкаська); третя група (Запорізька, Сумська, Житомирська, Вінницька, Тернопільська(90-100 балів)); четверта група - Хмельницька, Волинська, Івано-Франківська (80-90 балів); п’ята група – Київська, Харківська, Львівська, Одеська, Рівненська, Чернівецька (до 80 балів). Отже четверта і п’ята групи недостатньо забезпечені ПРП.

Під ПРП будемо розуміти сукупність природних (компоненти природи – надра, рельєф, води тощо) природно-антропогенних (агроландшафти, штучні водойми, лісосмуги та різні меліоративні системи тощо) комплексів, які задіяні (актуал-категорія, яка вже використовується, приносить відповідну користь або завдає шкоди, або можуть бути використані (потенціал – це можливість, прихована енергія, ресурс, який ще не використаний, не задіяний) в національній економіці.

Близько 40% загальних запасів деревини – цінні лісові породи (дуб – Полісся, Лісостеп, бук – Буковина, Крим, граб – Наддніпрянщина та інші.), 7% припадає на м’яколисті породи (береза, осика, вільха, липа, тополя – Полісся, Лісостеп). В Україні налічується майже 4500 видів вищих рослин (700 видів лікарських), ряд яких занесено до Червоної книги.

Тваринний світ України налічує близько 111 видів ссавців, 200 – риб, 344 – птахів, 20 – плазунів, десятки тисяч видів комах. Ресурси тваринного світу в основному зосередженні в 15 природних заповідниках (0,45% площі країни),національних парках, сотнях заповідно-мисливських господарствах та мисливських угіддя [7].

Розділ 3. Раціональне використання та ресурсозбереження природного потенціалу україни

Як завжди, важливою проблемою стосунків людини та природи, виступає запобігання можливим не­гативним наслідкам впливу людини на навколишнє середовище.

Як бачимо, промисловий потенціал Дніпропетровської області дуже великий, та людина, використовуючи це, наносить невідтворну шкоду природі. Дуже забруднюють повітря величезні промислові заводи дніпропетровське виробниче об’єднання “Дніпровщина”, Дніпродзержинське виробниче об’єднання “Азот”, обласна тепломережа, різні об’єкти чорної металургії, деревообробні комбінати, машинобудівні, трубопрокатні та трубні заводи. Підприємства міста найбільше викидають у навколишнє середовище пилу, від якого дуже страждає бюджет міста та області. Значним є збиток й від окису азоту і сірчаного ангідриду відповідно. Найбільші запилювачі міста - об’єкти хімічної, коксохімічної промисловості. На багатьох підприємствах міста гранична допустима концентрація ( ГДК ) за окремими інгредієнтами перевищують нормативи, що свідчать про недосконалість технологічних процесів та неуважність до питань охорони природи з боку керівництва підприємств. Так, на хімічному заводі викиди кси­лолу в 34,2 раз перевищують ГДК, толуолу - в 19,5 раз; 44,4 ГДК по пилу на Докові, обласна тепломережа - 13,9 ГДК цієї речовини. Машинобудівний завод забруднює атмосферу щорічно 40 кг свинцю (2 ГДК). Слід відзначити особливу небезпечність для здоров’я населення свинцю, який належить до системних отрут [15].

Економічний збуток від забруднення м. Дніпропетровськ, як великого економічного вузла автомобільним транспортом, лише на трьох головних артеріях міста становить 0,86 млн. грн./рік, у т.ч. від окису вуглецю - 0,6, вуглеводнів - 0,4, окису азоту – 0.3 млн. грн. на рік. В цілому ж по названих інгредієнтах щорічно викидається 22,0 тис. т. шкідливих речовин, які приносять шкоду по-перше ж людині.

Загальний економічний збиток по м. Дніпропетровськ від забруднення атмосферного повітря стаціонарними і пересувними джерелами до­рівнює 8,53 млн. крб./рік. Економічний збиток від забруднення ат­мосфери - лише одна із складових інтегрального збитку від забруд­нення навколишнього середовища, земельних і водних ресурсів як у промисловому, так і в комунальному господарстві.

Наслідком попереднього, не завжди грамотного і раціонального господарювання є те, що на території Дніпропетровської області є кілька місцевостей з напруженою екологічною ситуацією. Тут антропогенне навантаження на ландшафти значно перевищує їх відтворюючі та за­хисні можливості, а тому це призводить до значного погіршення при­родних умов стосовно виробничих запитів людини і санітарних вимог її життєдіяльності. Одним з таких регіонів є промисловий центр - місто Дніпропетровськ, де скон­центровані великі промислові підприємства, мешкає 30% жителів об­ласті і не досить сприятливі мікрокліматичні умови. Головними чин­никами напруженої екологічної ситуації є забруднення атмос­ферного повітря, вод міських річок, несанкціоновані сміттєзвалища по берегах водойм і пустирях.

Друга територія екологічної напруги - це долинні ландшафти річок. На протязі кількох десятиріч з русла та низької заплави у великих розмірах видобували гравійно-піщану суміш для будівництва житла, шляхів сполучення та інших народногосподарських потреб. Однак неконтрольована і науково небезпечна розробка призвела до падіння русел річок. Ця проблема є дуже актуальною для жителів Дніпропетровська, адже це питна вода, без якої не буде працювати жодна галузь промисловості, лише тому, що нема кому буде на ній працювати. Ця проблема потребує негайного вирішення владою міста, отже неякісна питна води призводить до зниження загального імунітету людей, а особливо дітей.

Будівництво гребель і великих водосховищ на рівнинних річках завжди негативно позначається на стані природного середовища. Починається абразійне руйнування високих берегів, що активізує водну ерозію, підтоплюються чималі території, стрибки рівня води - до 10 метрів - заважають раціонально використовувати ділянки періодичного осушення, а сама вода перетворилась у нагромаджувач забрудників, що потрапляють з водою у річку. В Дніпропетровській області проводиться значна робота по виявленню і взяттю під охорону держави цінних об’єктів природи, що утворюють природно-заповідний фонд області і входять до державного природно-заповідного фонду. Кількість їх зростає з року в рік.

Важливою проблемою у всьому світі є ліквідація промислових і побутових відходів, сміття. Багато територій відведено під сміттєзвалища. Вони займають сотні гектарів земель, які б могли бути використані для інших потреб; при цьому вони у багатьох випадках самі є джерелами забруднення середовища.

В Дніпропетровській області понад 41% усього земельного фонду вра­жено водною ерозією, майже чверть території зсувонебезпечна, понад 100 тис.га. перезволожені. Із загальної площі області 31.9 тис. км² сільськогосподарські угіддя займають 2045 тис.га, або майже 86% території, в тому числі 12,2 під сіножаті та пасовища. Це значно перевищує можливості ландшафтів до саморегуляції, а тому активна водна ерозія завдає великої шкоди. За підрахунками, внас­лідок ерозії втрачається ґрунту пересічно майже 22 тонни з гектара, що еквівалентно втратам до 40% потенційного врожаю. А всього щорічно в області змивається у річки та водойми біля 180 тис. тонн гумусу. Ось чому в області для кожного з господарств розроблені схеми ландшафтної організації території, які дозволяють так розмістити угіддя по елементах рельєфу та організувати обробку полів, щоб максимально зменшити або ж припинити ерозію ґрунтів і зберегти землю, як для нас, так і для далеких нащадків.

У сільському господарстві основними джерелами забруднення є великі тваринницькі комплекси, де не завжди чітко налагодженні вивезення гноївки на поля, і вона потрапляє у найближчі водойми, а також склади отрутохімікатів і мінеральних добрив, які є у кожному господарстві. Останніми роками в Україні заборонене внесення отрутохімікатів та мінеральних добрив за допомогою авіації, заборонене застосування деяких з них - найбільш стійких і токсичних та організовується їх збирання і вивіз на переробку. Усе більших мас­штабів набувають біологічні методи боротьби із шкідниками сільсько­господарських культур, однак сучасне інтенсивне землеробство не­можливе без застосування різних хімічних сполук.

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію при­родних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій са­мій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміж­них матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання міне­рально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо­зберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земе­льного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпра­цьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористуван­ня, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промис­лових об'єктів [20].

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторин­ний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарю­вання щорічно утворюється близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких пе­реважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість [9, с. 48]. У перспективі передбачається форму­вання ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділя­тиметься розширенню напрямів використання макулатури, полі­мерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потуж­ності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки (див. дод. Г).

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбе­реження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцит­них країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2011року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетич­ного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та тех­нічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енер­гетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних тех­нологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизо­вану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетра­диційні джерела енергії.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбере­ження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної ба­зи, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресур­сів та маловідходному виробничому циклі.

Слід зазначити, що головною класифікацією природних ресурсів є їх екологічна класифікація. Саме в цій класифікації ресурси поділяються на вичерпні та невичерпні, тобто завдяки такому розподілу можливо зробити висновок, що природні ресурси потрібно використовувати економно та раціонально, бо можливо в загалі повністю використати певні природні ресурси, що приведе до порушення природного балансу.