10.3 Міжнародний досвід соціального партнерства. Міжнародні організації

Протистояння між працею і капіталом у двадцятому столітті поступово перетворювалося на соціальне партнерство. Становлення соціального партнерства супроводжувалося виникненням відповідних інституцій. Першою найбільш кругчою організацією, ідо забезпечувала систему гарантій прав найманих працівників у сфері соціально-трудових відносин стала Міжнародна організація праці (МОП), яка була створена у 1919 р. Цією організацією сформульовані загальні права людини, зокрема:

- право на працю та зайнятість;

- право на заробітну плату;

- право на безпечні умови праці;

- право на соціальне забезпечення,

МОП підпорядкована ООН, виступає як спеціалізоване агентство ООН з вирішення проблем, що

стосуються трудових відносин.

Головна функція МОП це нормотворча діяльні :ть у галузі трудових відносин. За історію її існування розроблено і прийнято 181 конвенцію га 188 рекомендацій, що складають так званий

«Міжнародний кодекс праці».

Слід відзначити, що деякі документи ООН також стосуються питань трудових відносин. Наприклад; Генеральною Асамблеєю ООН прийнята Загальна Декларація прав

людини.

Оскільки Україною взято курс на інтеграцію у Європейське співтовариство, то цікаво розглянути засади соціального партнерства Європейського союзу. В Європейському союзі соціальне партнерство ґрунтується на двох основних організаціях:

• Комісія з економічних та соціальних питань (КЕСП), яка функціонує в Євросоюзі у формі тристороннього парламенту і супроводжує законодавчу діяльність комісії Євросоюзу, рішення цієї комісії не є обов'язковими для комісії Євросоюзу, вони носять рекомендаційний характер;

• Європейський соціальний діалог, який існує яі консультативний орган.

До складу КЕПС входять 222 представники країн членів ЄС.

Основні суб'єкти соціального партнерства в Європі представлені об'єднаннями роботодавців та об'єднаннями найманих працівників. Інтереси роботодавців представляє дві організації: 1/ШСЕ та СЕЕР.

UN1CE (Асоціація Європейських спілок промисловців та роботодавців — АЄСПР) — централізований представницький орган європейських спілок промисловців та роботодавців стосовно європейської спільноти. В цій асоціаи’ї представлені не тільки спілки роботодавців країн ЄС, з й країн-членів Європейської асоціації вільної торгівлі, таких як Туреччина, Кіпр, Мальта, Сан-Марино, Чехії, Словаччини, Польщі.

Основні моделі соціального партнерства

За механізмом правового регулювання договірного процесу у світі склалися три основні моделі соціального партнерства (діалогу).

Перша модель характеризується високим рівнем централізації договірного процесу. Ця модель застосовується у країнах північної Європи, Бельгії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Австрії. В цих країнах було втілено міжнародно-правовий принцип «трипартизму МОП», завдяки якому всі рішення щодо соціально-трудових відносин приймаються за активної ролі владних структур .та за участю всіх соціальних партнерів. Стратегічний трикутник соціального партнерства перебуває на найвищому, організаційному рівні, Укази то тут виробляються, стають основою для галузей та підприємств. Об'єднання працівників у професійні спілки в скандинавських країнах досягає 90%.

Друга модель найбільш типова для країн Центральної Європи (Італії, Німеччини, Франції, Швейцарії, Англії, Ірландії). У цих країнах, як правило, не створюються на національному рівні постійно діючі органи соціального партнерства. Уряди країн періодично проводять консультації з національними об'єднаннями профспілок і роботодавців. Спільні рішення на цьому, рівні майже не приймаються, іноді укладаються загальнонаціональні угоди з окремих питань соціальної політики. Головний трикутник переговорів проходить переважно на регіональному та галузево і рівнях. Членство у профспілках в цих країнах дещо менше, ніж у країнах першої моделі і досягає від ЗО до 60%.

Третя модель характерна для країн, в яких переговорний процес відбувається на рівні підприємств і установ. Модель властива для країн: Іспанії, Португалії, Греції а також США та Японії, Це означає, що організація власників (роботодавців) не втручається у соціально-трудові відносини, наприклад, як у США та Японії. У цих країнах спостерігається тенденція спрямована на приниження ролі профспілкового руху, прагнення усунути профспілки від впливу на процес активної соціальної політики. Наприклад, в деяк їх країнах (особливо в Італії) вважається, що в постіндустріальному суспільстві відмирає захисна функція профспілок. У практику трудових відносин широко втілюється система індивідуальних трудових контрактів, у разі порушення яких найманий працівник може сам звернутися до суду і захистити себе. Кількість працівників об'єднаних у профспілки складає в цих країнах близько 30%.

Згідно з дослідженнями ОЕ'РС (Організація економічного співробітництва та розвитку) перевагу не можна надати жодній з цих моделей, кожна з них має свої недоліки та переваги. При формуванні моделі соціального діалогу необхідно враховувати специфіку соціально-трудових відносин даної країни. Необхідно, щоб моделі були гнучкими, могли швидко пристосовуватися до змін міжнароднодної та національної економіки та політичної ситуації. Тенденції, які спостерігаються у соціальному партнерстві . свідчать про те, що централізовані моделі соціального партнерства поступаються децентралізованим.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Розвиток ринкових відносин обумовлює формування науково обґрунтованої системи соціального захисту I соціальної підтримки населення, його найбільш уразливих верств.

У ринкових умовах, за наявності різних форм власності людина може забезпечити свої потреби лише одержанням доходу від власності або / вигляді заробітної плати за свою працю. Соціальний захист — це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, яка надає працездатним громадянам відповідні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним та соціально-уразливим верствам працездатного населення — гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків. На етапі становлення ринкової економіки здійснюється кардинальна зміна соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соціально-трудових відносин. Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на тристоронній (трипартизм) співпраці спілки підприємців (підприємців), тобто роботодавців, профспілок та органів державної влади,