2. Фактори формування та оцінка соціально-трудових відносин

Основними факторами формування і розвитку соціально-трудових відносин є:

- соціальна політика;

- глобалізація економіки;

- розвиток суспільної праці і виробництва.

Під соціальною політикою розуміють стратегічний соціально-економічний напрям, обраний країною для всебічного розвитку громадян, який забезпечує пристойний рівень і умови їх життя і праці. Соціальна політика включає в себе: соціальний захист, соціальну підтримку і соціальну

допомогу.

Соціальний захист — це система заходів, яка забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення.

Соціальна підтримка — система заходів для економічної підтримки населення, яка передбачає створення умов, що дозволяють працівнику забезпечувати свою соціальну захищеність.

Соціальна допомога — це система заходів, які застосовуються до всього населення. Це допомога короткотермінового характеру, особам, які опинилися у екстремальній ситуації, і потребують додаткових витрат.

Головною метою соціальної політики є підвищення рівня і якості життя громадян на основі стимулювання трудової активності населення, надання кожному працездатному можливості власною працею забезпечувати добробут сім'ї.

Соціальна політика складається з: політики у галузі праці і соціально-трудових відносин; політики доходів населення; політики зайнятості; міграційної політики; житлової політики; політики у галузі соціальної сфери; демографічної політики; екологічної політики.

Глобалізація економіки негативним чином впливає на розвиток соціально-трудових відносин, оскільки вивільняє економічні сили які поглиблюють вже існуючу нерівність у сфері продуктивності праці, доходів, матеріального , добробуту, перешкоджаючи зростанню можливостей у соціально-трудових відносинах. Негативні т слідки глобалізації породжують політику трудового протекціонізму — захисту національних ринків праці.

Розвиток праці і виробництва проявляється у формах:

- розподілу і кооперації праці; зростання продуктивності праці;

- зростання продуктивності праці

- заміщення живої праці капіталом під впливом зростання продуктивності праці в результаті НТП, фінансових факторів, особливостей національного розвитку.

Основним критерієм оцінки соціально-трудових відносин прийнято вважати якість трудового життя. Під останнім розуміють сукупність властивостей, які характеризують умови праці, умови виробничого життя і дозволяють врахувати ступінь реалізації інтересів працівника і використання його здібностей.

Основна мета у розробці концепції якості трудового життя полягає у створенні таких умов праці, за яких працівники здатні оптимально реалізувати себе як особистості, при цьому в концепцію включають умови не тільки праці, а й побуту та відпочинку.

З 1980 р. у країнах ОЕСР використовується така система показників якості трудового життя: розподіл заробітку, використання робочого часу (тривалість оплачуваної відпустки, середня тривалість робочого дня, час на дорогу на роботу тощо); показники безпеки умов праці (порушення нормальних умов, смертність на робочому місті тощо).

Якість трудового життя — хоча і важливий, але лише один елемент якості життя людей в цілому. Якість життя — це характеристика рівня і умов життя населення, яка враховує також склад сім'ї, стан здоров'я її членів, їх соціально-трудову задоволеність тощо. Найбільш повного вважається система показників якості життя країн ОЕСР, їх ще називають соціальними Індика­торами (дев'ять показників, що характеризуют: основні аспекти життєдіяльності людини: здоров'я, освіта, стан споживчого ринку товарів та послуг, навколишнє середовище, особиста безпека, соціальні можливості і соціальна активність).

З. Формування системи соціально-трудових відносин в умовах переходу до ринкової економіки

Формування нової системи соціально-трудових відносин процес тривалий, який буде мати ряд етапів у своєму розвитку.

Перехідний період відбивається на регулюванні соціально-трудових відносин відходом від монополії держави, відмовою від надмірної централізації і переходом до програмно-нормативної регламентації соціально-трудових відносин, як побудована на принципах демократизації.

Законодавство про працю виступає головним інструментом соціально-трудових відносин, за допомогою якого розробляється і втілюється у життя політика у сфері праці. У цей час Україна має велику законодавчу базу, яка регулює практично всі сфери соціально-трудових відносин: Кодекс законів про працю України, закон України 'Про зайнятість”, “Про колективні договори та угоди”, “Про оплату праці”, “Про прожитковий мінімум”. “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” тощо.

Окрім законодавчою регулювання необхідним є механізм регулювання законодавчих актів. Таким механізмом виступає програмна і нормотворча діяльність держави в особі її виконавчих органів (міністерств, відомств, регіональних органів).

У сферу програмно-нормативного регулювання соціально-трудових відносин входять напрями: умови праці (оплата, охорона праці, відпочинок); соціальна політика (пенсійне забезпечення, політика підтримки рівня життя населення, диференціації доходів): зайнятість (реєстрація безробітних, створення нових робочих місць, професійне перенавчання); міграційна політика (регулювання переміщення робочої с іли за кордон і з-за кордону, програми переселення окремих груп населення тощо); демографічна політика (виплати допомоги вагітним, допомоги на дітей, програми поліпшення здоров'я).

Методи реалізації програм поділяють на:

- адміністративні (наприклад, прийняття постанов, методичних документів, наказів, офіційних роз'яснень);

- організаційні (створення структур, способів виконання програм);

- фінансові (надання податкових піл .г, виділення кредитів, надання прямої фінансової допомоги);

- економічні (надання регіональних пільг по імпорту або експорту товарів з метою покращення загальних умов для розвитку соціально-трудових відносин).

Програми регулювання соціально-трудових відносин залежно від їх спрямованості поділяють на державні, регіональні і приватні.

Для більш точної постановки мети в процесі розробки і реалізації програм використовуються соціальні Індикатори, або нормативи — кількісні показники відповідності і динаміки соціальних процесів у суспільстві, показники рівня життя — прожитковий мінімум, стану зайнятості — рівень безробіття. Як відмічаюся раніше, найбільш повна система соціальних індикаторів охоплює дев'ять соціальних напрямів, з яких; до соціально-трудових мають пряме чи непряме відношення наступні: рід занять і якість праці, доходи і споживання, навколишнє середовище в частині виробничого середовкща), соціальне забезпечення, соціальна рівність і мобільність.

Одним із важливих соціальних нормативів є споживчий кошик.

Мінімальний споживчий кошик як соціальний індикатор застосовується для визначення нижньої межі малозабезпеченості, абсолютної кількості бідних людей, а також для визначення об'єктивної основи для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, деяких видів мінімальних соціальних виплат.

Розрахунок мінімального споживчого кошика в Україні розпочався наприкінці 80-х, і спочатку включав у себе в основному продовольчі товари. Слід відзначити, що частка продовольства у споживчому кошику чітко виз іачає місце країни за рівнем розвитку. У економічно розвинутих країнах частка витрат на продовольчі товари у загальних витратах сім’ї не перевищує 30%. В Україні витрати на харчування складають більше 60%, що свідчить про низький життєвий рівень населення.

Мінімальний гарантований доход розраховується двома методами: або за допомогою описаного кошика набору товарів, який орієнтований на відтворення мінімального рівня життя людини, або як відсоток від законодавче встановленої заробітної плати.