необхідність розглядати всі економічні й с .ціальні аспекти праці у взаємозв’язку та взаємообумовленості, в динаміці, оновленні й розвитку; врахування закону перетворення простих кількісних змін у комплексні якісні; розгляд боротьби між старими й новими відносинами у сфері праці у властивих явищам внутрі іініх протиріччях.
При вивченні сутності й трансформації соціально-трудових відносин та процесів необхідно враховувати історичний аспект суспільних і виробничих умов у нашій країні, а також світовий досвід гармонізації й регулювання відносин у сфері праці.
Теоретичною основою вивчення економіки праці, опрацювання основних положень регулювання соціально-трудових відносин має бути економічна теорія, яка вивчає економічні відносини, досліджує й формулює економічні закони, форми вияву їх у соціально-трудовій сфері. Пізнання й використання цих законів, аналіз об’єктивних і суб'єктивних чинників, які впливають на механізм їх дії, є важливою умовою цілеспрямованої трансформації соціально- трудових відносин відповідно до потреб соціальної ринкової економіки.
У своєму другому значенні методологія стає сполучною ланкою між теорією та практикою, за допомогою якої закони соціально-економічного розвитку реалізуються у політиці управління соціально-трудовими процесами й відносинами на всіх рівнях, У цьому значенні методологія економіки праці — це сукупність загальних прийомів і методів дослідження соціально-трудових відносин та процесів і опрацювання рішень щодо їх вдосконалення з метою забезпечення соціального розвитку й економічної ефєктивності
Для досягнення мети і реалізації поставлених завдань при дослідженні проблем економіки праці й соціально-трудових відносин використовуються різні загальнонаукові й специфічні методи дослідження, взаємопов'язані та послідовно застосовувані в загальній логіці аналізу. Наприклад, історико-логічний метод використане при дослідженні соціально-трудового напряму економічної думки, еволюції праці як чинника виробництва, характеристик відтворення населення, концепцій людського капіталу та людського розвитку, міжнародного досвіду регулювання зайнятості та розвитку соціального партнерства; класифікаційно-аналітичний метод — при дослідженні компонентів трудового потенціалу, основних видів інвестицій в людський капітал, зайнятості, безробіття, соціально-трудових відносин, умов праці, форм і систем її оплати та ін.; економіко-математичні методи — для виявлення взаємозв'язків між інвестиціями в людський капітал та економічними результатами людської діяльності на різних рівнях, розрахунку показників зайнятості й безробіття, розробки методики безтарифної моделі оплати праці і т. ін; методи статистичного аналізу — для оцінки стану та динаміки змін різних показників трудового потенціалу, зайнятості, безробіття, рівня життя населення України тощо; графічно-аналітичний — для наочної ілюстрації досліджуваних соціально-економічних явищ та процесів рисунками та діаграмами.
Перераховані методи далеко не вичерпують арсенал методів дослідження, використовуваних
при аналізі соціально-трудових процесів загалом
Характеризуючи інформаційну базу вивчені я дисципліни „Економіка праці і соціально- трудові відносини", слід передусім звернути увагу на такі основні джерела:
Законодавство України про працю. Воно включає Кодекс законів про працю України, закони, прийняті Верховною Радою України; більше 3000 постанов та указів, що стосуються праці працюючих, оплати праці, умов праці, трудової діяльності, працівників, роботодавців.
Статистична база для дослідження соціально-трудових процесів в Україні також досить багата. Крім загального „Статистичного щорічника України", який містить основну інформацію про всі напрями соціально-економічного розвитку, Держкомстат України щорічно видає дуже багато різних спеціалізованих статистичних збірників, які містять корисну інформацію.
Для поглибленого вивчання соціально-трудов їх процесів в Україні, для наукових досліджень у цій сфері знадобляться наукові видання — монографії, автореферати дисертацій, наукові статті, матеріали наукових конференцій з проблем економіки праці та соціально-трудових відносин.
Всі названі в п. 1-3 джерела інформації будуть безумовно цікаві й корисні лише після того, як засвоєно категорії, поняття, механізми регулювання конкретних соціально-трудових процесів, ще вивчаються у кожній темі.
1.2Праця як сфера життєдіяльності та провідний чинник виробництва
Праця є найважливішою сферою життєдіяльност людини та провідним чинником матеріального і духовного виробництва, основою економіки загалом. Всі аспекти економічної діяльності так чи інакше пов'язані з працею, інтересами людей, їх взаємовідносинами, тому без глибоких знань у сфері праці та соціально-трудових відносин неможливо в сучасних умовах успішно вирішувати проблеми в будь-якій галузі діяльності, на всіх р знях структури суспільства.
Перш за все треба з'ясувати поняття про працю та її різновиди. У сучасній науковій літературі праця визначається як усвідомлена, цілеспрямована і легітимна діяльність людини (людей) із виробництва (творіння) матеріальних та духовних благ (речей, товарів, послуг, витворів мистецтва, науки тощо), накопичення та передачі інформації, що спроможні задовольнити певні людські потреби та знайшли попит.
Поняття "праця" та "труд" вживаються як синоніми, але кожний з них має специфічне забарвлення Поняття "праця" характеризує процес людської діяльності у всіх його складових частинах. Поняття "труд" вживається у контексті використання людської енергії, реалізації здатності людини до виробництва товарів, послуг, творчості. Поняття "процес праці" розкриває
технологічний, а поняття "трудовий процес" - більше фізіологічний аспект діяльності людини.
Праця є основною та неодмінною умовою життєдіяльності людей. Впливаючи на природне оточення, змінюючи та пристосовуючи його до сзоїх потреб, люди не тільки забезпечують своє існування, але і утворюють умови розвитку й прогресу суспільства.
Будь-який процес праці передбачає наявність наступних умов, або складових частин:
предмету праці - речовини природи або предмету, на який вже здійснено вплив праці, або об'єкту надання послуг, на які спрямована трудова діяльність працівника з метою надання їм
нових якостей, що корисні людині;
засобів праці - усього того, за допомогою чого працівник впливає на предмет праці і що створює йому необхідні умови для праці;
технології діяльності, або способу впливу на предмет праці (цілеспрямована діяльність передбачає наявність знань і вміння з тої чи іншої роботи);
організації праці - певного порядку побудування та здійснення трудового процесу, який складається із системи взаємодії працівника з предметами та знаряддями праці і виробничої
взаємодії людей;
самої праці - процесу усвідомленого вплив/ людини на предмет праці з використанням необхідних засобів, технології й організації з метою надання йому якостей, що задовольняють ті
чи інші потреби.
Поняття "праця" у значній мірі співпадає з такими поняттями, як "діяльність", "функціонування", "дія", "робота" та деякими іншими. У зв'язку з цим доцільно розглянути, у чому ці поняття співпадають і у чому відрізняються.
Усе життя людини складається з періодів діяльності і бездіяльності (пасивний відпочинок, час хвороби, сну тощо). Діяльність (з також заняття, дія як частина діяльності) - це одна з форм існування людей, процес, у якому реалізуються їх фізичні та розумові сили для задоволення яких-небудь потреб. Поняття "діяльність” більш широке ніж поняття "праця": праця - це вид діяльності, але не будь-яка діяльність буде працею. Синонімом поняття "діяльність" є поняття "функціонування". Вони використовуються не тільки для характеристики стану людей, але також і стосовно до підприємств, організацій і їх підрозділів.
До визначення поняття "творчість" вчені підходять із різних поглядів. Одні протиставлять поняття "праця" і "творчість", Академік В.Іноземцев стверджує, що найбільш принциповий мотив творчої діяльності - прагнення індивіду реалізувати себе у вільній, незалежній від зовнішніх матеріальних умов активності, Відокремлення людей за ознаками занять працею чи творчістю він кладе в основу стратифікації постіндустріального суспільства, визначаючи клас носіїв знань (knowiedge-class) та клас прац.зників, які у кінцевому рахунку зайняті у виробництві споживчих благ (consumption worke s).
Інші вчені вважають, що творчість - це не тільки самодостатня, самозадовольняюча діяльність, що обумовлюється прагненням до саморозвитк1 особистості, надматеріальними мотивами, а і тяжка праця.
Здається, що краще визначення поняттю "творчіість" зроблено древнім філософом Платоном:
"Творчість - поняття широке. Все, що викликає перехід від небуття у буття, - творчість, і отже створення будь-яких витворів мистецтва й ремесла можна назвати творчістю".
Праця і робота- поняття не рівноцінні, не тотожні. Праця- явище суспільне, вона притаманна тільки людині. Робота - понятгя фізичне, вона може виконуватися і людиною, і твариною, і машиною. Праця вимірюється робочим часом, робота - кілограмами.
Важливими категоріями поняття праці є "зміст праці" та "характер праці".
Зміст праці - це функціональні особливості конкретного виду трудової діяльності, обумовлені предметом праці, засобами праці і формою організації виробничого процесу. Ці особливості охоплюють міру відповідальності і складності праці, рівень технічних можливостей, співвідношення виконавських функцій, рівень технічної оснащеності, ступінь різноманітності трудових функцій тощо.
Зміст працівисуває визначені вимоги до освіти, кваліфікації, здібностей індивіда.
За змістом відрізняють;
« працю у сфері матеріального виробництва, у сфері послуг, у сфері науки тощо; працю в окремих галузях матеріального й нематеріального виробництва,
* працю за видами діяльності;
® працю по професіями і за фахом.
Зміст праці відбивається у тарифно-кваліфікац йних довідниках, у положеннях про підрозділи і у посадових інструкціях.
Під характером праці розуміється його соціально - економічна сторона, що виражає тип суспільної організації праці і ставлення до неї працівників, якісні характеристики праці, які відбивають особливості функціонування людини незалежно від змісту праці.
Праця одного певного характеру може бути притаманна праці працівників різних видів і сфер діяльності, тобто праці різного змісту, а праця одного змісту може мати різний характер.
Особливості функціонування праці, тобто її характер, виявляються у таких її різновидах, як праця вільна і примусова; особиста і громадська; індивідуальна і колективна; змістовна, малозмістовна і беззмістовна, розумова і фізична; творча і рутинна; престижна й непрестижна; нормальної важкості та напруги, важка та напружена, особливо напружена тощо.
До показниківхарактеру праці відносять:
Форму власності;
Ставлення працівників до праці;
Відносини розподілу зроблених продуктів і послуг;
Ступінь соціальних розходжень у процесі праці.
Форми виявлення праці (труда) спостерігаються у трудовому процесі. Вони характеризуються:
по-перше> витратами людської енергії - це біологічний аспект праці;
по-друге, взаємодією працівника з засобами виробництва - це організаційно-технологічний
аспект праці;
по-третє, виробничою взаємодією працівників одного з другим - тут виявляється
організаційно-соціальний бік праці.
Кожна з указаних сторін має економічний аспек ': будь-які рішення із зміни біологічного змісту процесу праці, а також процесів взаємодії працівників із засобами виробництва і одного з другим відбиваються на обсязі витрат праці, а отже, і на загальних економічних показниках діяльності (продуктивності праці, прибутку, заробітній платі тощо). Тому економіка праці розглядає усі виявлення праці та їх економічний результат.
Форма організації праці у значній мірі визн ічає характер і зміст праці, а також порядок взаємодії між працівниками. Відрізняють індивідуальну і колективну організацію праці. Форми розподілу праці (функціональний, технологічний, професійний, кваліфікаційний) і відповідні їм форми кооперації праці також характеризують особливості взаємодії між працівниками.
Форми впливу праці на оточення розкриває категорія "функції праці". Основними складовими
функції праці є :
участь у виробництві благ, спрямованих на задоволення потреб людини;
формування громадського багатства й розвиток суспільства;
розвиток всієї людської співдружності, суспільного прогресу, науки й культури;
формування самої людини;
спосіб самовираження особистості.
Потреби людини і якість життя.
Внутрішнім збудником трудової активності людики є потреби.
Потреби - це нестаток чогось необхідного для підтримки життєдіяльності організму людини,
соціальної групи, суспільства в цілому.
Відрізняють біологічні потреби людини, які обумовлені обміном речовин - необхідною передумовою існування будь-якого організму, і потреби соціальних суб'єктів (особистості, соціальної групи) і суспільства в цілому, Джерелом розвитку останніх є взаємозв'язок між виробництвом і потребами матеріальних і духовних благ. Задоволення відносно елементарних, вітальних (життєвих) потреб веде до породження нових потреб. Потреби особистості утворюють як би ієрархію, у фундаменті якої - вітальні потреби, а наступні її рівні - соціальні потреби, вищій прояв яких - потреби у самореалізації, самоутвердженні, тобто у творчій діяльності. Відрізняють наступні види потребі
у сферах діяльності - потреби праці, знань, спілкування, відпочинку;
/з об'єкту - потреби матеріальні і духовні, етичні, естетичні тощо;
► із їх функціональної ролі - потреби домінуючі другорядні, центральні і периферійні, стійкі й
ситуативні;
із суб'єкта - групові, індивідуальні, колективні, громадські.
Потреби соціальних суб'єктів формуються в залежності від рівня розвитку даного суспільства і специфічних соціальних умов їх діяльності. Ступінь розвитку й задоволення потреб, інтересів
людей визначає якість життя.
Якісна характеристика життя охоплює фактичне усі аспекти людського існування, включаючи зміст, форми й результати трудової діяльності, рівень добробуту, реалізацію свободи особистості, демографічні, етнографічні і економічні умови. ООН використовує індекс "якість життя',, який складається з трьох основних показників: національного доходу на душу населення, тривалості життя, стану освіти у дані» країні. При визначенні індексу "ЯЖ" експерти ООН додають до них показники стану охорони доров'я, зайнятості і купівельної спроможності населення, доступу до участі у громадсько-політичному житті.
При визначенні якості життя спеціалістами конкретної країни до уваги приймаються ►стан
здоров'я (тривалість життя, фізичні і розумові можливості людей, їх харчування й самопочуття);
наявність житла і його обладнання; ►стан освіти і доступність закладів культури;
напруженість і ефективність праці, свобсда вибору професії; ►умови відпочинку, використання вільного часу; > зайнятість і гарантії від безробіття; ► благополуччя родини,
можливості виховання дітей.
Стосовно до персоналу конкретної організації бі/ >ше враховується якість трудового життя.
Якість трудового життя - це інтегральне поняття , яке всебічне характеризує рівень та ступінь добробуту, соціального та духовного розвитку людини через її діяльність в організації.
Розробка програм і методів підвищення якості трудового життя отримала розповсюдження із середини 70-х рр. 20-го ст, у США, а потім в інших країнах. Це стало одним із приоритетних напрямків управління персоналом, соціально-економічного розвитку організацій. Конкретні заходи програми підвищення якості трудового життя передбачають здійснення заходів гуманізації праці й удосконалення трудової мотивації. Основний сенс їх полягає у наданні працівникам можливостей задовольняти потреби самовиразу, самореалізації й професійного зросту, отримувати гідну винагороду за працю, працювати у сприятливих для здоров'я умовах і комфортній психологічній атмосфері, бути впевненим у захисті своїх законних прав.
З точки зору економіки праці категорія "якість життя" дозволяє з'ясувати механізм формування вартості робочої сили (за деякими авторами - вартості праці). Якість життя у конкретній країні відбиває рівень задоволення біологічних та соціальних потреб людини, що сформувалися, знайшли визнання і є суспільно необхідними у д< ній країні. Отже, рівень потреб, що вважається суспільно нормальним у розвинутих країнах, значно відрізняється від їх рівня у країнах, що розвиваються. Звідси випливає різниця у вартості робочої сили однакового призначення та якості.
Вартість та якість робочої сили.
Як відомо, вартість робочої сили відбиває вартість усіх матеріальних та духовних благ, які потрібні людині для відтворення її робочої сили (сукупності знань, уміння, навичок, досвіду у
виробництві товарів або наданні послуг)
Вартість робочої сили відбивається у заробітній платі, що отримує її власник. У свою чергу заробітна плата визначає рівень споживання працівника та його родини. У загальному розумінні, вартість робочої сили залежить від її якості. Категорія "якість робочої сили" та поняття, що її розкривають, наведені в українській навчальній літературі.
Якість робочої сили - це сукупність людських характеристик, що виявляються у процесі праці й включають в себе кваліфікацію та особис і якості працівника стан здоров'я, розумові (інтелектуальні) здібності, здатність адаптуватися, гнучкість, мобільність, упевненість, інноваційність, професійна придатність, моральн сть тощо
Кваліфікація працівника - це сукупність йо‘~о загальної і спеціальної професійної освіти, необхідних знань, умінь, професійних навичок та виробничого досвіду для виконання в даних організаційно-технічних умовах певних видів робіт певної складності
Таким чином, кваліфікація є дуже важливою, але далеко не єдиною складовою поняття "якість
робочої сили" (див. рис.1.2).
Рис. 1.2 Складові якості робочої сили.
Поряд із кваліфікацією в поняття якості робочої сили включаються також особисті характеристики. До них належать; фізичні дані, розумові здібності, спеціальні нахили, інтереси та характер особи, адаптованість, умотивованість, профорієнтованість, профпридатність,
інноваційність.
Предмет економіки праці
У 17-19 ст. сформувалися два напрямки економічної думки-трудова теорія вартості та теорія
багатофакторного впливу на ціну товару.
Основоположник класичної політекономії Уільям Петті (1623-1687 рр.) вперше сформулював положення, що багатство народу створюється у еісіх сферах матеріального виробництва.
Адам Сміт (1723-1790 рр.) прийшов до висновку, що „...труд є єдиним загальним, як і єдиним точним, виміром цінності, або єдиним вимірником, за допомогою чого ми у змозі порівнювати між собою цінності різних товарів у всі часи і у всіх місцях". А. Сміт вважав, що джерелом всіх доходів, із яких складається ціна, є праця.
Давід Рікардо (1772-1823 рр.) вважав труд єдиним джерелом вартості товару. Оцінка труда різних якостей швидко встановлюється на ринку з достатньою для всіх практичних цілей точністю і у значній мірі залежить від порівняльного мистецтва робітника та напруженості праці,
що він виконує".
Розмір заробітної плати Д.Рікардо визначав вартістю засобів існування працівника та його
родини і обмежував її прожитковим мінімумом.
Трудову теорію вартості до логічної завершеності довів Карл Маркс (1818-1883 рр.). Важливіший підсумок його економічної теорії є вчення про додаткову вартість.
Єдиним джерелом вартості товарів є абстрактний людський труд. Він виходив із того, що товар має дві властивості: задовольняти людсь.;і потреби (ця властивість зветься споживчою вартістю) та бути обміняним у певних пропорціях на інші товари (мінова вартість). Звідси випливає двоїстий характер труда, що містить у собі товар.
Робоча сила - це здатність працівника виконувати ту чи Іншу доцільну роботу. К.Маркс пише: "Під робочою силою, або здатністю до праці, ми розуміємо сукупність фізичних та духовних здібностей людини, котрі має організм, жива особистість людини, і котрі пускаються нею у хід кожного разу, коли вона виробляє яг.і-небудь споживчі вартості". Робоча сила у дії виявляється як праця, що завершується певним результатом - продуктом. Вартість робочої сили зводиться до вартості життєвих засобів, що потрібні для її відтворення. Властивість створювати додаткову вартість є специфічна споживча вартість товару робоча сила.
Вітчизняні та закордонні учені, що досліджують у галузі праці, до тепер використовують основні положення трудової теорії вартості К.Маркса.
Початок другого напрямку теорії про працю поклав видатний французький економіст Жан Батист Сєй (1767-1832 рр.), автор теорії факторів виробництва.
Основні положення теорії Ж.Б.Сея полягають у наступному:
- « блага складаються з речей і мають цінність;
- цінність стримується наданням предмету корисності, якої він раніше не мав; корисність — це властивість речі задовольняти потреби людини;
- вироблять - означає давати цінність речам, роблячи їх корисними;
- надання цінності речам робить їх товарами, відбувається це від певної дії, певної роботи. Ця робота називається виробничою послугою (по су іаснсму - фактором виробництва);
- люди, що беруть участь у виробництві речей підрозділяються на працівників, підприємцівкапіталістів. Усі вони є виробничниками;
- усі учасники виробництва приймають участь у формуванні ціни товару і отримують за це свою частину доходу: власник землі - у вигляді ренти, капіталіст у вигляді проценту на капітал, підприємець-у вигляді прибутку, робітник - у вигляді заробітної плати.
Йозеф Шумпетер (1883-1950 рр.) розвинув теор ю факторів виробництва Ж.Б.Сея. Він розкрив усі особливості підприємця як фактора виробництва За Й. Шумпетером підприємець є суб'єкт господарювання, функцією якого є здійснення нових комбінацій, а підприємницький прибуток - це результат здійснення цих комбінацій.
Розглянуті теоретичні погляди та школи ґрунтувалися на положенні про те, що у суспільстві панує система досконалої конкуренції, яка забезпечує ефективне функціонування як окремих
суб'єктів ринку, так і всієї економіки.
Дж. М.Кейнс стверджував, що ринок не може б\ти ідеальним саморегулюючим механізмом, не
здатний забезпечити ефективний попит у : в'язку з тим, що доходи суб'єктів ринку перевищують його, тому необхідне втручання держави у стимулювання росту платоспроможного попиту за допомогою відповідної кредитно-грошової та бюджетної політики.
Економічні теорії продовжують розвиватися, взаємно впливати одна на одну. Але є пункт, який принципово поділив економічну теорію на два безкомпромісні напрямки. Це пункт про те, що лежить в основі цінності товарів: тільки труд чи різні фактори виробництва?
Отже, предметом наукового дослідження прибічників трудової теорії вартості, теорії додаткової вартості с економічні відносини, якіґрунтуються на базисних економічних відносинах власності на засоби щ виробництва. Прибічники теорії факторів виробництва досліджують "емпіричний
досвід", тобто прояви сутності економічних процесів, а не саму їх сутність.
"Трудовики" стверджують, що загальним втіленням, носієм вартості є абстрактний труд, як витрата життєвих сил людини-її м'язів, нервів; енергії. Опоненти вважають, що прибуток є прирощенням усіх факторів виробництва.
"Трудовики" використовують категорії "додаткова вартість", "експлуатація людини людиною", їх опоненти - "прибуток як прирощення усіх факторів виробництва", "праця як товар на ринку". Різний зміст вкладається опонентами у слово :получення "робоча сила" "земля як фактор
виробництва" "капітал" тощо.
Більшість вчених у галузі економіки праці вважають, що її предметом є праця як
цілеспрямована діяльність людей, що виникає у процесі і з приводу виробництва. У зарубіжних країнах фахівці вважають, що економіка праці ■ це дослідження функціонування й результату ринку у сфері праці, а у вузькому понятті - поведінка роботодавців і працівників у відповідь на дію загальних стимулів у вигляді заробітної плати, прибутку і негрошових факторів у галузі трудових взаємовідносин.
Виходячи зі змісту вказаних визначень розвите* предмету економіки праці, на думку деяких
авторів, буде здійснюватися за наступними напрямками:
розкриття сутності, змісту і регулювання соціально-трудових відносин у галузі трудових ресурсів, ринку праці й зайнятості, що передбачає створення умов ефективного
функціонування трудових ресурсів,
економічні напрямки у галузі підвищення ефективності трудової діяльності (фактори, умови, резерви, показники),
мотиваційні та стимулюючі напрямки створення передумов ефективного використання
трудових ресурсів в умовах ринкових відносин,
напрямки, пов'язані з кількісними аспектами управління трудовими процесами, а саме, з продуктивністю, складом і чисельністю працівників і їх оплатою.
Тема 2,
1. Праця як предмет наукового економічного дослідження
2. Економіка праці в системі наук
3. Трудовий напрямок економічної думки
1. Праця як предмет наукового економічного дослідження
Праця — це складне і багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і кожної окремої людини таку важливу роль, що саме це поняття в широкому розумінні є невіддільним від людського життя. Праця — це свідома дои'льна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей. Праця — це першооснова і необхідна умова життя людей і суспільства. Змінюючи в процесі праці навкол? шнє природне середовище і пристосовуючи його до своїх потреб, люди не лише забезпечують своє існування, але і створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. Більше того, праця є однією з найважливіших форм самовираження, самоактуалізації і самовдосконалення людини, що вже з іншого боку, але також є могутнім чинником суспільного прогресу.
Особливості праці як об'єкту дослідження, полягають втому, що, по-перше, праця — це доцільна діяльність людей по створенню благ та послуг, яка повинна бути ефективною, раціонально організованою; по-друге, праця є однією з головних умов життєдіяльності не лише окремої особи, але і будь-якого підприємства чи організації, а також суспільства в цілому; по-третє, в процесі праці формується система соціально-трудових відносин, які утворюють стрижень суспільних відносин нарівні економіки в цілому, на рівні регіону, підприємства і мікроколективу.
Особливого значення грамотне дослідження всіх, а надто — соціально-економічних аспектів процесу праці набуває в наш час у зв'язку з докорінною перебудовою системи суспільних відносин. Найсуттєвіші перетворення відбуваються чи ?:ають відбуватися саме в соціально-трудовій сфері, зачіпаючи інтереси мільйонів людей і викликаючи закономірне протистояння суб'єктів цих відносин (передусім роботодавців та найманих працівників).
Ми визначаємо працю як свідому цілеспрямовану створюючу діяльність; прикладання чобиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату у задоволенні своїх матеріальних та духовних потреб; як процес перетворення ресурсів природи в цінності і блага, що здійснюється і керується людиною під дією як зовнішніх стимулів (економічних та адміністративних), так і внутрішніх спонукань; як вияв людської особистості.
В такому визначенні праця включає в < ебе, окрім традиційних видів людської діяльності, також творчі, новаційні її види, зокрема підприємництво. Метою творчих видів діяльності є створення нових ідей, образів, методів, уявлень, технологій тощо. Результати творчості вчених, винахідників, підприємців, художників, письменників, артистів складають в розвинених країнах вагому частину національного багатства, а їхі я частка в національному доході невпинно зростає. Тому ми визнаємо творчість одним із видів пра ді, який, щоправда, має суттєві особливості.
Як самостійній економічній категорії таці притаманні кількісні й якісні характеристики. Кількісна характеристика праці полягає у то ту, що вона є витратою певного обсягу енергії. З економічної точки зору кількісна характер) етика праці проявляється в таких поняттях, як чисельність зайнятих, тривалість робочого дн і, трудомісткість, інтенсивність праці тощо. Якісна характеристика праці проявляється в таких потяттях і категоріях, як складність роботи, професійна специфіка, якість кінцевих результатів праці продукції, послуг), ефективність витраченої праці, відповідальність за трудову діяльність тошо.
В системі людської життєдіяльності ггр; ця синтезує не тільки економічні, але й соціальні функції, оскільки вона узагальнює достатньо с кладний спектр економічних і соціальних відносин. Серед завдань, що реалізуються цією категорією, — стан виробничо-технічних умов праці, матеріального і культурного рівня життя трудящих, підвищення їхнього загальноосвітнього і професійного рівня, територіальний і галузев й розподіл трудового потенціалу тощо. Іншою, не менш важливою, практичною функцією праці є її роль у формуванні системи соціально-трудової діяльності, а саме: дотримання виробничої і громадської дисципліни, відповідальність за якісне та своєчасне виконання завдань та ін. Ще оді ією практичною функцією праці виступає синтез фактор: з соціального, економічного, соціаль о-йолітичного та суто психологічного характеру, реалізація яких в практиці роботи підприємс в у ринкових умовах господарювання зростає. Це,перш за все. колективність, організованість, ступінь врахування потреб, інтересів, цінностних орієнтацій працівників. Ігнорування або недосцінка цих передумов у процесі трудової діяльності суттєво обмежує і знижує потенційні можливості праці.