2. Вчення про віру, надію, любов в Старому Завіті

Віра в Старому завіті (емет) є однією з властивостей Бога − вірність. Бог вірний своїм словам та обіцянкам. Він вступає з євреями в певні стосунки. Він заключає з ними договір про те, що вони є обраним народом, якому Він обіцяє землю для вічного проживання. За це євреї мали вірно поклонятися Богу, вірно його розуміти. За істинне поклоніння євреїв Бог обіцяє бути вірним народу євреїв, вірним своїм словам та обіцянкам. Таким чином, вірність − це вірність Бога. Він не може брехати, адже він є самою Істиною, Правдою. Тому він обов’язково виконає свої обіцянки. Він обов’язково підтвердить свої слова справами. В тому, що Бог має вірність немає сумніву. Питання полягає в тому, чи має таку вірність єврейський народ, чи є вірним договору з Богом. Вірність Бога вказує на його самототожність. Людина є віруючою тоді, коли виконує свої обіцянки перед Богом, хто виконує свої обов’язки. Вірний − це не той, хто просто вірить в Бога, не той хто вірить в слова Біблії, а це той, хто дотримується договору з Богом, хто своїм життям демонструє власну самототожність як вірний Богу. Отже, є люди, які можуть не знати Бога, або знати про його існування, є люди, що вірять в його існування, або не вірять в те, що Бог існує, але щодо них не можна сказати, що вони вірні. Вірність (емет) є лише в тих, хто практично відданий Богу. Відносини вірності порівнюються з відносинами чоловіка та жінки. Віруюча душа схожа на жінку. Якщо людина не виконує обіцянок перед Богом, то це все одно, що подружня зрада. В Старому завіті не існувало атеїстів, адже не існувало людей, які б не вірили в існування Бога. Всі люди знали, що Бог є, всі люди мали певне поняття про Бога. Але було поняття невірного − того, хто не виконує своїх обіцянок перед Богом, хто не зберігає свою вірність завіту з Богом. Отже, люди поділялися на вірних і на невірних Богу.

Віра не була поняттям пізнавальним, вона була поняттям онтологічним, персоналістичним. Адже вірність проходить через певні випробування. Архетипом віруючої людини став Авраам. Бог обіцяє Аврааму що надасть землю Палестини його потомкам. Обіцяє, що від його сина Ісака народяться потомки, що стануть народом обраним. І хоча Аврааму 100 років, але Бог наполягає, що у Авраама буде син. І Авраам повірив Богу. Він взяв дружину, своїх людей і пішов у невідому країну, яка була йому обіцяною. Чи було це пізнанням. Ні. Адже Бог з’явився як світло Аврааму, наскільки очевидно, що Авраам не міг сумніватися в цьому. Вибір Авраама − це властивість волі. Від Авраама вимагалося закінчити старе життя, і розпочати нове життя. Віра, не є властивістю розуму, не є властивістю серця, а є властивістю волі. В складних життєвих обставинах людина слухає Бога не дивлячись на різні сумніви. Якщо і були сумніви у євреїв Старого Завіту, то це сумніви не гносеологічні, сумніви не щодо існування Бога, а сумніви щодо практичності дій у виконанні приписів та настанов Бога, сумніви щодо можливості реалізації намірів Бога. Сумніви євреїв не є гносеологічними сумнівами на кшталт декартівських, а є сумнівами у відносинах між особистостями. Отже, віра в Старому завіті постає не як гносеологічна категорія, а як категорія онтологічна.

Віра Авраама була вірою особистою, вірою людини, яка безпосередньо спілкується з Богом і довіряє йому особисто. А це підґрунтя для з’яви християнського персоналізму.

В Старому завіті було чимало різних чудес. Єврей бачив прояви Бога власними очима. Наприклад, коли євреї йшли по пустелі, то бачили стовп, або їли ману небесну. Взагалі євреї жили в атмосфері чудес. Відомо, що раз на рік під час святкування Пасхи 14 нісана весь Храм осяювався небесним світлом, яке світило на весь Єрусалим. Цілу ніч було видно неначе в день, люди спостерігали це світло як прояв Бога. І навіть люди з різних країн приїздили подивитися на це чудо. Відповідно, єврей не просто вірив в Бога, він знав про існування Бога. Адже кожну Пасху він бачив світло Боже, що йшло від Храму. Не можна сумніватися, коли бачиш таке чудо. Зрозуміло, що Бога є, якщо творяться такі чудеса. Саме тому ми молимося Богу, прославляємо його, приносимо йому жертви. Навіть тепер залишки такого чуда відбуваються в Єрусалимі під назвою благодатний вогонь. Тепер уже на християнську Пасху раз на рік благодатний вогонь сходить в Єрусалимі в храмі Гробу Господнього. Він не опалює людей в перші хвилини. Люди бачать як вогняні кульки спускаються з куполу храму, як вони спалахують, як запалюються свічки. Це в наш час являється значною підтримкою віри християн Сходу, які живуть в мусульманській країні. Отже, для стародавніх євреїв питання вірності Богу було питанням відносним. Бог творить чудеса, він з’являється в світлі в Храмі Єрусалиму, а чи веде себе після цього людина правильно, чи є вона вірною Богу, …

Єврейський народ теж проходить випробування. Історія єврейського народу знає не лише злети, але й падіння, випробування. І завжди поставало питання, чи залишиться у вигнанні народ вірним Богу? Чи буде він вірним?