Природний закон містить три норми:

1. Бажай самозбереження (інстинкт самозбереження) є природною нормою, таке прагнення є вродженою нормою.

2. Бажай жити сімейно. Життя сімейним способом є природним для людини. Це вроджена потреба. Для людини не природно жити самій. Хоча існують приклади поодинокого життя, але для людини як істоти розумної природно жити сімейним життям.

3. Бажай жити суспільно. Людина створена для життя в суспільстві. Можна бути щасливим лише реалізуючи себе в суспільстві.

Отже, для людини як розумної істоти, незалежно від того чи вона є релігійною, абсолютно природно бажати самозбереження, сімейного та суспільного життя. Людина не зобов’язана зберігати себе, інстинкт самозбереження є природною нормою. Ми не зобов’язані одружуватися ми самі цього прагнемо. Ніхто не може нас примушувати жити суспільним життям, ми самі так бажаємо жити, бо ми люди. Тобто, природний закон говорить про те до чого ми схильні по природі.

Католицька соціальна доктрина пропонує подивитися на принципи за допомогою яких людина може жити в суспільстві. Тут можна вивести кілька принципів:

1. Принцип особистісності людини. Людина зберігає себе тому, що вона особистість. Особистість − це обов’язково унікальність. Тобто, кожна людина унікальна, неповторна. Особистість − це культурність, зв’язок з культурою, з соціумом. В цьому є парадокс − мати унікальність та зберігати зв’язок з культурою. Але цей парадокс є важливим. На думку католицької соціальної доктрини особистість самотня, бо вона приречена на внутрішнє самотнє існування. Коли ви особистість, то ви не можете бути тотожні з натовпом. В цьому велика трагедія талантів. Далі, особистість існує в діалозі. Знову парадокс. З одного боку ми існуємо в самотніми, а з іншого в діалозі з людьми. Отже, саме на основі принципу особистісності людини стають можливими інші принципи.

2. Принцип комунікативності людини. Католицька соціальна доктрина стверджує, що людина реально існує в спілкуванні. Немає людини, яка б існувала поза спілкуванням. Ми народжуємося, існуємо в спілкуванні, стаємо особистостями завдяки спілкуванні. Людина в своїй природі потребує спілкування, не може без нього жити. Ми не можемо елементарно вижити без спілкування, без того, що створено суспільством в процесі спілкування. Тобто, католицизм розуміє суспільство не як організм, а як результат спілкування де кожна особистість спілкується. З цього виникає третій принцип.

3. Принцип солідарності. Солідарність − це взаємна підтримка людей у суспільстві максимою якої є взаємна любов. Солідарність передбачає спільність інтересів, одностайність, єдність думок і дій, співчуття їм. Солідарність може розпочинатися із взаємної допомоги, а завершуватися любов’ю. Люди приречені на солідарність тому, що вони є особистості і тому, що вони комунікативні. Хочете чи ні, але ми особистості, хочемо чи ні, але ми схильні до комунікації, хоче чи ні, але нам необхідна хоча б мінімальна солідарність. Якщо немає мінімальної солідарності, тоді немає людського суспільства. Таким чином, солідарність − це основа людського суспільства. Людське суспільство не створюється владою. У багатьох сучасних філософів є досить хибне уявлення, що людей беруть як певний матеріал і створюють суспільство. На думку католиків суспільство створюється завдяки солідарності, воно створюється з низу. Чому воно може створюватися? Чому може виникати солідарність? Тому, що люди через солідарність приходять до усвідомлення спільних благ. Що це? Наприклад, є якесь добро яке є індивідуальним для нам. У вас є інтереси, потреби, індивідуальне добро. Ви боретеся за це індивідуальне добро і його досягаєте. Але ви зібралися в групу і працюєте для реалізації спільного блага. Таким спільним є благо спільноти студентів, чи трудового колективу. Спільне благо мають …. Людство. Виживання людства є спільним благом людства. Гармонійний розвиток є спільним благом людства. Спільним благом є правопорядок, захист прав людини. Вони є благом не лише окремої людини, а благом усього людства. Отже, логіка така, що спільне благо можливе, досяжне і його потрібно реалізовувати.

4. Принцип субсідарності. Субсідарність − допомога суспільства в цілому окремим громадянам, або окремим групам, які її потребують. Цей принцип є додатковим, але важливим. Суть в тому, що в розвинених суспільствах є надлишок благ, які воно створює. Тобто, можна сформувати певні фонди. Завжди існують люди, які потребують допомоги − в кредитах на розвиток бізнесу, в грошах на ліки, тощо. Обов’язково в суспільстві будуть люди, що потребують допомогу. Безпроблемних суспільств не буває, ми не в раю. Тому, надлишок благ направляється потребуючим. Принцип субсідарності завжди працює. Католицька доктрина постулює, що принцип субсідарності працює на рівні нації, коли сама нація надає допомогу власним потребуючим. Так само принцип субсідарності працює на рівні людства. Наприклад, надзвичайно ганебним явищем сучасного людства є голод. З одного боку, існує надлишок продовольства в розвинутих країнах. З іншого боку, в Африці люди помирають з голоду. У багатих країнах має бути прагнення вирівняти становище, поділитися з бідними країнами. Тим самим підкреслюється, що субсідарність має бути і на рівні людства.

Як же за допомогою цих принципів виникає суспільне життя? Суспільне життя, згідно з католицизмом, це певний парадоксальний продукт, який називається штучний організм. В розумінні суспільства є два підходи, які виступають досить загрозливими. Існує підхід за яким суспільство є великим тілом в якому ми лише клітинки. При такому підході окрема людина постає позбавленою свобод. Такого погляду, наприклад, притримувався Сталін. З іншого боку є підхід за яким люди є лише атомами слабко між собою пов’язаними. Такий підхід можна зустріти в західному світі. Людина тут як окремий атом, якого не хвилюють потреби і проблеми інших. Подібний індивідуалізм характерний для українського суспільства − «моя хата з краю, я нічого не знаю». Отже, є дві небезпеки − колективізму, коли індивід повністю розчиняється і тоді його свободи і відповідальності немає. І є небезпека індивідуалізму, коли пропадає суспільство і кожен сам по собі. Католицизм заперечує, що суспільство має бути тотальним організмом в якому люди є клітинками. Ми не створені для того, щоб продовжувати українську націю в віках і тому подібне. У нас немає такого природного покликання.

Отже, суспільство є штучним організмом. Тобто, ми створюємо самі з себе все, що ми бажаємо. Справді, кожна людина існує як атом, але разом вони утворюють штучні спільноти. Цей процес відбувається у два етапи: утворення сімей та утворення колективів. Таким чином, утворення суспільств відбувається через реалізацію природних потреб в утворенні сімей та колективів. Люди як окремі атоми, особистості абсолютно природно поєднуються в створенні сімей. З одного боку люди природно покликанні до утворення сімей. З іншого боку сім’ї − це штучні утворення, продукт суспільної творчості. Не існує природного закону, який би встановлював норму відносин між людьми. Відносини між людьми встановлюються соціальними законами. Наприклад, немає природного закону, який би визначав, що у такого то чоловіка має бути саме ця жінка. Завжди існує творчий підхід, коли люди шукають собі другу половину, вибирають з декількох варіантів і навіть можуть помилитися. Існує творчість любові у створенні сім’ї. І сім’я продовжує існувати тому, що існують постійні зусилля по підтримці сім’ї. Отже, сім’я існує тому, що кожна людина підтримує його жертвуючи собою. Творення сім’ї її підтримка відбувається у згоді із природним законом. Тим самим ми реалізуємо план закладений в нашій природі. І це благословляється Церквою.

Наступний етап − творення громад. Кожна людина може створювати різні колективи за допомогою яких вирішувати різні проблеми. Можна створювати колективи за професійними ознаками. Наприклад, профспілки на Заході створювалися для захисту інтересів трудящих. В результаті утворюються суспільне поле колективів, які утворюють громадянське суспільство. Католицька доктрина дуже прихильно ставиться до створення громадянського суспільства. В такому суспільстві люди організуються в добровільні об’єднання для досягнення певних суспільних цілей.

Отже, суспільство виникає знизу. Але ось питання, чи твориться знизу держава? Католицька доктрина говорить, що і держава твориться з низу. Шляхом того, що громадянське суспільство виховує еліту, які виходять з первинних громадських колективів. Такі лідери мають прийти у владу і очолити її. Отже, католицька доктрина передбачає, що носії влади мусять виникнути з самого суспільства. Вони можуть вийти з партій, або ні, але в суспільстві має завжди бути надлишок таких людей. Щоб не було так, що є важливі посади, а їх немає ким замінити. Хоча влада говорить, що вони такі самі як і ми, але суспільство повинно постійно з самого себе виховувати і виносити альтернативні еліти. Це дуже важлива теза католицької соціальної доктрини.

Католицька соціальна доктрина з одного боку виступає проти анархізму і говорить, що цінність правопорядку надзвичайно важлива. А з іншого боку католицька соціальна доктрина виступає проти всякого роду тоталітаризму. Яким би не був тоталітаризм, комуністичним, фашистським, націоналістичним, він суперечить самій природі людини. Далі, католицька доктрина говорить, якщо є альтернатива між станом анархії чи громадянської війни і тоталітаризмом, то католик має вибрати тоталітаризм. Це парадокс. З двох зол треба обирати менше.