Артикуляційна характеристика голосних фонем

Голосний [а] основний алофон фонеми /а/ нелабіалізований голосний заднього ряду, низького підняття.

Голосний [о] основний ало­фон фонеми /о/ лабіалізований голосний заднього ряду середнього підняття.

Голосний [у] основ­ний алофон фонеми /у/ дуже лабіалізований голосний заднього ряду, високого підняття.

Голосний [е]. основний алофон фонеми /е/ звук переднього ряду, що твориться на межі з середнім рядом, середнього, але дуже зниженого підняття.

Голосний [и] основний алофон фонеми /и/ нелабіалізований голосний переднього ряду, високо-середнього ПІДНЯТТЯ .

Голосний [і] основний алофон фонеми /і/ нелабіалізований голосний переднього ряду, високого підняття.

Таким чином, основні алофони голосних української мови розрізняються (протиставляються) за трьома озна­ками. За місцем творення вони поділяються на дві групи: голосні переднього ряду [і], [и], [е] й голосні заднього ряду [а], [о], [e]. За ступенем підняття голосні поділяються на чотири групи: голосні низького [а], середнього [е],[о], високо-середнього [и] та високого [у], [і] підняття. За участю губ розрізняють голосні двох типів: нелабіалізовані [а], [е], [и], [і] та лабіалізовані [о], [у].

Лекція № 3

Система приголосних фонем сучасної української літературної мови. Артикуляційна та акустична характеристики українського консонантизму

План

1. Сильна й слабка позиція приголосних фонем

2. Система приголосних фонем.

3. Класифікація основних алофонів українських приголосних.

Сильна й слабка позиція приголосних фонем

Теорію позицій розроблено Московською фонологічною школою. За Щербівською фонологічною школою, слабка позиція фонеми та, у якій фонема не може функ­ціонувати. Наприклад, перед дзвінкими не можуть стояти глухі.

Представники Щербівської фонологічної школи трактують поняття «варіант фонеми» як живе чер­гування. Наприклад, у слові [проз’ба] фонема Іс’І чергується з фонемою /з’/.

В українській мові сильними позиціями для приголосних є: позиція перед голосними заднього ряду а, о, у: яхта — Цахта], юнак — Цунак], голос – [голос]; позиція кінця слова: стан — [стан], степ — [степ], граб — [граб ], грип — [грип].

Прикладом слабкої позиції в системі приголосних може бути фонема /з/, яка перед глухими /к/, /п/, /т/, /ф/, /х/ реалізується в звукові /c/ (сказати), перед /ш / — у звукові /ш/ (/ш/шити), перед /ж / — у звукові /ж / (ро/ж/жарити), перед /з’/ — у звукові /з’/ (/з’/зіркою).

У сильній позиції фонема виступає у своєму основному варіанті. У слабкій позиції той самий звук може бути реалізацією двох фонем. Наприклад, у слові [ход’ба] звук [д’] є головний варіант фонеми Ід’І, а в слові [бород’ба] звук [д’] є комбінаторним варіантом фонеми Іт’І.

Коли в різних позиціях конкретні вияви фо­неми відрізняються своїм звучанням, але не змішуються з іншими фонемами, — це варіації фонем. Наприклад, у слові сова фонема /с/ реалізується варіацією [с°].

Щоб дізнатися, представником якої фонеми є конкретний звук у слові, треба його по­ставити в сильну позицію, наприклад, у слові [д’охт’у] звук [х] є варіантом фонеми /г/ (пор. дьоготь), а в словоформі [в’іхт’у] звук [х] є основним варіантом фонеми /х/ (пор. віхоть).

У деяких словах не можна встановити фонемну належність звука, оскільки він не може стояти в сильній позиції у споріднених словах. Наприклад, у слові торохтіти звук [х] не може стояти перед голосним, тобто в сильній позиції, і тому не можна встановити, чи це фонема /х/, чи фонема /г/ у варіанті [х]. У таких випадках поняття фонеми характеризуються як гіперфонеми, тобто в слові торохтіти [х] — варіант гіперфонеми /х/г. Гіперфонема — це функційна одиниця, що виявляє себе у позиції нерозрізнення, нейтралізації фонем.