Фонетика, фонологія. Система голосних фонем

План

1. Фонетика, фонологія. Предмет і завдання фонетики та фонології як мовознавчих дисципліни.

2. Поняття про звуковий склад української літературної мови.

3. Поняття фонеми.

4. Система голосних фонем.

Фонетика. Фонологія

Звукові одиниці, які служать засобом передачі думки, досліджує спеціальна наука — фонетика.

Фонетика (від гр. phonetikos — звуковий) — га­лузь мовознавства, у якій вивчається звукова система мови у зв'язку з її смисловою роллю та різноманітні зву­кові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів між собою.

Фонологія – це функційне, власне лінгвістичне вивчення тих же звуків, один із наймолодших розділів мовознавства, що вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) та його функціювання в мовній системі.

Залежно від завдань, які ставляться при дослідженні звукової системи будь-якої конкретної мови, фонетика поділяється на описову та історичну.

Описова фонетика займається вивченням звукової системи даної мови на певному етапі її роз­витку. Історична фонетика вивчає розвиток зву­кової сторони мови протягом ряду епох, зокрема вста­новлює виникнення або занепад певних звуків, еволю­цію певних звукових явищ та процес становлення су­часної фонетичної системи конкретної мови.

У лінгвістиці сформувалося два погляди на фонетику як науку: 1.Фонетика вивчає артикуляційні та акустичні особливості звуків мовлення, а суспільну функцію мовних звуків вивчає інша дисципліна – фонологія. 2. Фонетика вивчає не тільки природу звуків, а й функцію їх.

Ідея І. О. Бодуена де Куртене про дві сторони фоне­тики дістала широке визнання в лінгвістиці. Вона знайш­ла продовження у працях ряду вітчизняних фонетистів і поклала початок формуванню двох фонологічних шкіл: ленінградської, або щербівської (її основоположник — Л. В. Щерба), і московської (її зачина­телі — Р. І. Аванесов, П.С.Кузнецов, О.О. Реформат­ський, В. Н. Сидоров). Лише після цього теорія фонеми набула широкого розповсюдження і в зарубіжному мово­знавстві, де також виділилося ряд фонологічних шкіл. Найбільш поширені з них: празька, копенгагенська, лондонська та американська лінгвістичні школи. Само собою зрозуміло, що зміст терміна «фонема» неоднаковий у представників різних фонологічних шкіл.

Предметом нашого вивчення є фонетика сучасної ук­раїнської літературної мови, тобто передусім фонетика описова. Разом з тим для розуміння сучасної фонетичної системи української мови, зокрема для з'ясування при­чин ряду фонетичних змін, а також для з'ясування ба­гатьох рис, що визначають самобутність української літературної мови, необхідне звернення до історичних фактів, що й буде робитися в міру потреби.

Одиниці та засоби фонетичної підсистеми фонетичної системи мови:

І. Фонематична підсистема мови. Одиницею фонематичної підсистеми мови є фонема — найменша лінійно неподільна величина, що використовується для утворення розпізнавання й розрізнення значущих одиниць — морфем і слів.

II. Просодична [ підсистема мови Засобами просодичної підсистеми мови є наголос, мелодика, інтонація. Наголос — це виділення фонетичними засобами одного зі складів фразового такту. Мелодика — зміна висоти голосу (підвищення або зниження) під час мовлення, що надає мові певного тонового і змістового забарвлення. Інтонація — ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна висо­ти тону, сили звучання голосу, що відображає інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення. Тембр, темп, наголос, мелоди­ ка, паузи, манера або відтінок мови виражають певні почуття мов­ ця, його ставлення до об’єкта мовлення, їх співвідношення може змінюватися залежно від змісту, мети, ситуації висловлювання.

ІІІ. Силабічна підсистема мови Одиницею силабічної підсистеми мови є склад. Склад — відрізок звукового потоку мови, що складається з одного або кількох звуків і визначається зміною наростання і спаду звучності.