
- •Модуль самостійної роботи № 3
- •Література до теми
- •Історія української мови : хрестоматія / Упорядники с.Я. Єрмоленко, а.К. Мойсієнко ; Автор передмови с.Я. Єрмоленко. – к. : Либідь, 1996. – 288 с.
- •Українська мова – національна мова українського народу, одна з форм його національної культури
- •Українська літературна мова як вища форма існування української загальнонародної національної мови
- •Фонетика, фонологія. Система голосних фонем
- •Фонетика. Фонологія
- •Поняття про звуковий склад української літературної мови
- •Поняття фонеми
- •Система фонем сучасної української літературної мови. Голосні фонеми.
- •Артикуляційна характеристика голосних фонем
- •Система приголосних фонем сучасної української літературної мови. Артикуляційна та акустична характеристики українського консонантизму
- •Сильна й слабка позиція приголосних фонем
- •Система приголосних фонем
- •Класифікація основних алофонів українських приголосних
- •VI. За твердістю-м'якістю:
- •VII. За участю носового резонатора:
- •VIII. 3а акустичним вираженням деякі приголосні поділяють на :
- •Фонематична та фонетична транскрипції
- •Фонематична та фонетична транскрипції
- •Фонетичний алфавіт. Особливості фонематичної транскрипції
- •Основні фонетичні одиниці мовлення
- •Закономірності сполучуваності звукових одиниць в українській літературній мові. Позиційні зміни приголосних і голосних звуків
- •Закономірності сполучуваності звукових одиниць в українській літературній мові
- •Позиційні зміни приголосних і голосних звуків модифікації фонем
- •Модифікації голосних. Комбінаторні модифікації голосних. Акомодація.
- •Позиційні модифікації голосних
- •Редукція голосних
- •Асиміляція голосних (гармонійна асиміляція)
- •Модифікації приголосних Комбінаторні модифікації приголосних Акомодація.
- •Асиміляція приголосних
- •Позиційні модифікації приголосних
- •Палаталізація приголосних. Асиміляція та дисиміляція, їх різновиди. Спрощення в групах приголосних
- •Палаталізація приголосних
- •Асиміляція приголосних, її різновиди. Дисиміляція приголосних, їх різновиди
- •Спрощення в групах приголосних
Українська мова – національна мова українського народу, одна з форм його національної культури
За різними оцінками, сьогодні у світі існує від 2,5 до 7 тисяч мов, за найновішими даними – 6703 мови.
За кількістю мовців найпоширенішими мовами вважають китайську (1200000000 мовців), іспанську (332000000), англійську (330000000), бенгальську, гінді, арабську, російську, португальську, японську, німецьку мови; українська за цією ознакою перебуває на 21 місці: нею користується від 42 до 50 мільйонів людей у світі (в Україні, у східній і західній діаспорі).
За давністю писемності українська належить до старописемних мов: її писемності понад тисячу років.
За призначенням українська мова – національна мова українського народу, державна мова України.
За генеалогічною класифікацією (походженням) українська мова належить до східної підгрупи слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї.
Серед науковців немає одностайності щодо проблеми походження української мови, зародження і розвитку її як окремої слов’янської.
Так, згідно з офіційним поглядом радянської науки, підтримуваним деякими мовознавцями і тепер, українська мова виникла в ХІV ст. після розпаду давньоруської мови (мови Київської Русі) на три окремі мови – російську, українську, білоруську. Появу цих трьох мов було зумовлено поділом Київської Русі на кілька князівств, монголо-татарською агресією проти східних слов’ян. Ця теорія з’явилася в 50-тих роках ХХ ст. й ілюструвала радянський міф про Київську Русь як „колиску трьох братніх народів”, у якій був „старший брат” – російський народ.
Другий погляд полягає в тому, що джерелом розвитку української, як і інших слов’янських мов (польської, чеської, сербської, хорватської, болгарської та ін.) була праслов’янська (давня слов’янська) мова, розпад якої розпочався в VІІ ст. Цю думку поділяли такі видатні вчені, як Ф.Міклошич, А.Шляйхер, П.Житецький, О.Потебня, А.Кримський, І.Огієнко, О.Шахматов. На питання ж „Якою мовою розмовляли в Київській Русі?” видатний російський учений В.Ключевський відповідав: „Так, як говорять малороси”.
Деякі мовознавці намагаються довести, що українська мова почала формуватися три тисячі років тому, оскільки має багато спільного з латиною, особливо на рівні граматики. Інші твердять, що українська – основа мов усіх народів, тому що має багато спільного (понад п’ять тисяч коренів слів) із санскритом (давньоіндійською мовою), проте ці гіпотези потребують наукового доведення.
Українська мова є однією з старописемних мов індоєвропейської родини. Вона успадкувала давньоруську писемність і в ранній період своєї історії продовжувала розвивати традиції літературної мови Київської Русі, що є історичною назвою України. Зберігаючи багато в чому спільність із білоруською та російською мовами, українська систематично збагачувалася народнорозмовними елементами. Внаслідок цього утворилася староукраїнська книжна мова. Вона вживалася в різних ділових документах, частково в полемічних творах. Нею писали наукові праці, наприклад «Лексикон славенороський» (1627 р.) П. Беринди. Рівнобіжно розвивалася жива мова українського народу, струмені якої широко вливалися в літописи Самовидця, С. Величка, в драми М. Довгалевського і Г. Кониського, в полемічні твори І. Вишенського, в ліричні й сатиричні вірші Г. Сковороди, в поезії І. Некрашевича.[Усе це підготувало ґрунт для виникнення нової української літературної мови на народній основі. Сталося те наприкінці XVIII ст., коли вийшла перероблена в бурлескному стилі Вергілієва «Енеїда». Отож, І. П. Котляревський започаткував нову українську літературну) мову.
Правовий статус української мови в Україні сьогодні визначає Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. У статті 10 Конституції записано: “Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.
На позначення мови, що виконує роль державної, уживають також терміни “офіційна мова”, “національна мова“ або просто “мова певної держави”, наприклад: мова Французької Республіки – французька; офіційна мова Італії – італійська.
На сучасну деформованість мовної ситуації в Україні вказує співвідношення носіїв української та російської мов, що не відповідає співвідношенню етнічних українців і росіян на її території. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українці становлять 77,8% населення України, тоді як українську мову визнало рідною лише 67,5%.
Як показало всеукраїнське опитування Інституту соціології НАН України, 2005 року:
українську мову вважали рідною лише 64,3% населення,
російську 34,4%,
іншу — 1,5%.
Мовою спілкування дорослого населення в родинній сфері були:
переважно українська — 41,8%,
переважно російська — 36,4%,
обидві мови (залежно від обставин) — 21,6%.