73. Предмет договору купівлі-продажу, ціна та оплата товару.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються правила про уступку вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

1. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов (строк, місце, спосіб виконання тощо). Предмет договору — це майно (товар), яке продавець зобов'язується передати покупцю. Предметом договору можуть бути як індивідуально визначені речі, так і визначені родовими ознаками. Це можуть бути як окремі речі, так і їх сукупність (об'єкти природи або створені людиною матеріальні блага), як рухоме, так і нерухоме майно (за винятком випадків, передбачених законом), цінні папери, а також певні зобов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на отримання майнових вигод (зафіксованих, зокрема, у цінних паперах). Коментована стаття передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути не тільки товар, який є у продавця на момент укладання договору, але й також товар, який буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути також і майнові права. При цьому до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Ті майнові права, які тісно пов'язані з особою і є невіддільними від неї, не можуть бути предметом купівлі-продажу. Коментована стаття закріплює імперативну норму, згідно якої предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги у тому випадку, якщо вимога не має особистого Стаття 657 характеру (наприклад, відшкодування моральної шкоди). До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються правила про уступку вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (див. коментар до статей 512-516, 641 ЦК).

Окремої уваги заслуговує питання встановлення ціни у договорах купівлі-продажу.

Зважаючи на норму ч. 4 ст. 632 ЦКУ, слід пам'ятати, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна у ньому не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається за звичайними цінами, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору.

І суди при вирішенні спорів щодо неукладеності договорів за відсутності ціни виходять саме з факту непогодження ціни або порядку її визначення сторонами (наприклад постанова ВГСУ від 05.10.2006 р. у справі №30/106).

Разом з тим слід мати на увазі, що зазначену норму треба застосовувати лише до тих господарських договорів, за якими одна сторона зобов'язана сплатити іншій певну суму коштів. Якщо за умовами господарського договору сплата коштів не передбачається, то до такого договору ч. З ст. 180 ГКУ в частині ціни як істотної умови застосовуватися не може, бо зазначення ціни у такому договорі не створює прав та обов'язків сторін.

А як випливає з визначення договору купівлі-продажу, покупець не лише приймає або зобов'язується прийняти майно, яке продавець передає або зобов'язується передати покупцю, а й повинен сплатити за це майно певну грошову суму, що й надає право зробити висновок щодо ціни як істотної умови договорів купівлі-продажу.

Але це не означає, що відсутність ціни свідчить про неукладеність договору. Адже сторони можуть домовитися і про порядок її визначення.

Окреслимо кілька необхідних правил встановлення ціни у договорах або порядку її визначення.

1. Наприклад, укладається одноразовий договір купівлі-продажу товару. Якщо сторони так домовилися визначити її у грошовому виразі, то обов'язково слід зазначити її разом із ПДВ, визначивши суму податку окремо або в ціні товару (див. постанову ВАСУ від 15.02.2007 р. у справі №6/278а у «ДК» №35/2007).

2. Якщо ціна не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, то відповідно до ст. 632 ЦКУ вона визначається виходячи зі звичайних цін, що склалися на аналогічні товари. Утім, відсутність ціни у договорі ще не говорить про те, що сторони домовилися про звичайні ціни. Достатньо встановити, наприклад, порядок визначення (формування) ціни або зіслатися на специфікацію, яка додається до кожної партії товару та є невід'ємною умовою договору.

3. Нерідко, укладаючи договори купівлі-продажу, сторони користуються такою формою визначення ціни, як валютний еквівалент. Принаймні пункт договору такого змісту: «При остаточному розрахунку здійснюється перерахунок вартості обладнання з урахуванням валютного еквівалента згідно з курсом НБУ станом на день розрахунку» — ВГСУ у постанові від 15.02.2007 р. у справі №4/644-12/105 (див. «ДК» №35/2007) визнав цілком прийнятним. Адже, згідно зі ст. 198 ГКУ, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. За приписом ст. 179 ГКУ господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до ст. 524 ЦКУ, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Разом з тим, за ст. 533 ЦКУ, виконувати грошове зобов'язання слід у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, сторонам надано право при визначенні зобов'язання у валюті встановити у договорі відповідний порядок здійснення розрахунків, зокрема:

1) зобов'язання оплачується у гривнях за курсом НБУ відповідної валюти на день платежу;

2) зобов'язання оплачується у гривнях за курсом НБУ відповідної валюти на день укладення договору (додаткової угоди) тощо.

У ЦКУ закріплено право продавця зупинити подальшу передачу товару, який він зобов'язаний передати за договором, до повної оплати всього раніше переданого товару, хоча інше може бути встановлено договором або законодавством (ч. 5 ст. 692 ЦКУ).