57. Поняття шлюбу за сімейним законодавством. Фактичні шлюбні відносини.

Шлюб - один із найдавніших правових інститутів, що пояс­нює існування на сьогодні різних теорій визначення його право­вої природи¹. Основними з них у науці сімейного права прийнято вважати такі: шлюб — це договір²; шлюб — це таїнство; шлюб — одночасно і таїнство і договір; шлюб - інститут особливого роду⁴.

Відповідно до ст. 21СК, яка вперше дає поняття шлюбу, шлюб— це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у дер­жавному органі реєстрації актів цивільного стану (далі — РАЦС). Виходячи з того, що будь-яке правове поняття повинне містити достатню сукупність ознак, наявність яких давала б змо­гу розкрити його правову сутність, наведене поняття носить суто формальний характер. Аналіз його дає змогу дійти висновку, що існують наступні ознаки шлюбу:

а) це союз жінки та чоловіка. Це — фізіологічна ознака, бо СК дозволяє укладати шлюб тільки між особами різної статі, а звідси створення союзу двома жінками або двома чоловіками не тягне за собою виникнення у них прав та обов'язків подружжя;

б) це не просто союз жінки та чоловіка, а саме сімейний союз, що припускає спільне проживання і не тільки в фізичному сенсі, а й моральному, тобто спільний побут, взаємні права та обов'яз­ки (ч. 2 ст. З СК);

в) це союз, який зареєстрований у державному органі РАЦС. Дана ознака конститутивна, бо передбачає обов'язковість державної реєстрації такого союзу, необхідність утілення його установлену форму, яка може мати тільки громадянський (світський), а не релігійний характер. Звідси витікає, що коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю без державної реєст­рації шлюбу, в них не виникає прав і обов'язків подружжя, хоча сімейний союз існує. Не змінює цього положення навіть і той факт, що вони укладають певний шлюбний обряд за звичаями тієї чи іншої народності, або шлюбний релігійний обряд (вінчання). Хоча у випадках, передбачених законом, шлюбу, що укладений за релігійним обрядом, надається юридичне значення. Це стосуєть­ся шлюбів, що укладені за релігійними обрядами до створення або відновлення державних органів РАЦС (ч. 2 і ч. З ст. 21 СК). 3 цього приводу ще М. В. Гордон звертав увагу нате, що «...церков­ний документ, який свідчить про шлюб, що виник тоді, коли в даній місцевості органів загсу не було, приймається і тепер як доказ шлюбу».

Але чи можна вважати, що наведене поняття шлюбу розкри­ває правову природу цього особливого правового інституту? В сучасній навчальній літературі є дві протилежні точки зору на цю проблему. Одні правники, наприклад, І. О. Дзера, вважають, що таке визначення хоча і не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але дає його в тих межах, в яких відносини шлюбу підда­ються регламентації сімейно-правовими нормами. Інші ж, зок­рема, Ю. С. Червоний, не вважають це поняття вичерпним з пра­вової точки зору і пропонують своє визначення, а саме: шлюб — це вільний, добровільний союз рівноправних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, укладений з дотриманням умов і форми, встановлених законом, і той, що породжує взаємні права і обов'язки подружжя³. Вважаємо, що слід погодитися з правниками, які поділяють першу точку зору. Поняття, що пропонує Ю. С. Червоний, по суті, нічого не міняє, бо він вводить до ознак шлюбу одну з умов його укладення — добровільність, а також оз­наку, що характерна для вже існуючих шлюбних правовідносин, а саме право кожного з подружжя на особисту свободу (вільність), включаючи і право на припинення самих шлюбних відносин. Що ж стосується уточнення, що шлюб — це союз, який породжує певні права, то термін «сімейний союз», що дається в легальному по­нятті, містить у собі й спрямованість на створення сім'ї, й поро­дження прав і обов'язків подружжя.

Відповідно до ст 74 СК, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Дана стаття СК України вперше за багато років надає правову обо­лонку відносинам, які зазвичай характеризуються як «фактичні шлюбні відно­сини» або «фактичний шлюб».

Фактичні шлюбні відносини за своєю суттю - це шлюбні відносини, які не мають державного визнання та реєстрації. Вони відзначаються серйозністю намірів сторін і спрямовані на тривале співжиття жінки та чоловіка. У зв'язку з цим для те­орії та практики важливим є визначення ознак фактичних шлюбних відносин. В сучасній літературі пропонується закріпити в СК України наступні ознаки фактичних шлюбних відносин: а) факт спільного співжиття протягом не менше двох останніх років; б) взаємна матеріальна підтримка; в) публічне виявлення подружніх відносин перед третіми особами; г) спільне виховання дітей1. По суті, питання може виникати лише відносно доцільності закріплення в законі строку спільного проживання фактичного подружжя. З аналізу норм чинного законодав­ства слід дійти висновку, що визнання певних відносин як відносин фактично­го подружжя, не залежить від часу, протягом якого сторони проживали однією сім'єю. Таким чином, сьогодні у разі виникнення спору для визнання відносин сторін як відносин фактичного подружжя необхідно виявити: а) факт спільно­го співжиття жінки та чоловіка; б) взаємну матеріальну допомогу та підтрим­ку; в) взаємне визнання та виявлення подружніх відносин перед третіми особа­ми; г) спільне виховання дітей та інші обставини, що свідчать про проживання жінки та чоловіка однією сім'єю.