39. Форма заповіту та порядок його укладення. Недійсність заповіту.

Формі заповіту у ЦК присвячено ст.ст. 1247—1257.

Заповіт складається в письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення. Вимога закону про зазначення місця та часу складення заповіту має важливе значення у випадку оспорювання дійсності заповіту, або виникнення спору про дієздатність запові­дача на час складання заповіту, або коли існують 2 або більше заповітів і необхідно встановити, котрий з них має чинність, ска­совуючи, як пізніший за часом, інші заповіти.

Посвідченню підлягають лише особисто складені заповідачем заповіти. Тому не допускається посвідчення заповіту, поданого через представника. Якщо особа за станом здоров'я не має змоги з'яви­тися до нотаріуса, вона може запросити останнього додому.

Заповідач підписує заповіт у присутності особи, що посвідчує заповіт. Якщо заповіт надається вже підписаним, то заповідач має підтвердити, що він підписаний ним власноруч. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади або хвороби не може підписати заповіт влас­норуч, то на його прохання і в його присутності та в присутності нотаріуса або посадової особи, що має право на посвідчення запо­віту, заповіт може підписати інша особа. При цьому нотаріус або посадова особа зазначає причини, з яких текст заповіту не міг бути підписаний заповідачем. Але в кожному разі спадкоємець, на ко­ристь якого складається заповіт, не має право підписувати заповіт замість заповідача.

Посвідчення заповітів за загальним правилом провадиться нотаріусом відповідно до правил, установлених ст. 1248 ЦК. Ви­конуючи посвідчення заповіту, нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству, а також дає рекомендації стосовно такого складення заповіту, за якого розпорядження заповідача не викликало б непорозумінь або супе­речок після відкриття спадщини.

Нотаріус посвідчує заповіти, написані заповідачем власноруч, надруковані на друкарській машинці, виготовлені за допомогою комп'ютера тощо. Нотаріус також може надати допомогу заповіда­чу в складанні тексту заповіту, записуючи його власноруч або за допомогою технічних засобів зі слів заповідача. У кожному разі текст заповіту має точно відтворювати волю заповідача, в ньому не повинно бути неясних виразів, двозначностей тощо. Підчистки у тексті не допускаються, а інші виправлення мають бути зроблені так, щоб помилково написане, а потім закреслене можна було про­читати в первісному вигляді.

Особливий порядок установлений для посвідчення заповітів, коли заповідач внаслідок фізичної вади сам не може прочитати за­повіт. У цьому випадку обов'язковим Є присутність не менше 2 свідків, які зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Свідками можуть бути лише повністю дієздатні особи, що не є спадкоємцями за заповітом, членами їх сімей, та близькими роди­чами, особами, що самі не здатні прочитати або підписати заповіт. Свідком не може бути також нотаріус та посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт (ст. 1253 ЦК).

Після смерті заповідача або оголошення його померлим, одер­жавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус зобов'язаний призначити день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї спадкодавця та родичів ос­таннього відповідним листом, якщо їхнє місце проживання йому відоме. Якщо місце проживання зазначених осіб невідоме, нота­ріус робить відповідне повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

У день оголошення заповіту нотаріус в присутності заінтересо­ваних осіб та двох свідків відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Після цього про оголошення запо­віту складається протокол, у якому записується весь зміст заповіту. Його підписують нотаріус та свідки (ст. 1250 ЦК). Копія протоколу може бути надана спадкоємцям.

Заповіт складається в 2 примірниках, один з яких передається нотаріусу за місцем проживання заповідача або до державного нота­ріального архіву.

ЦК розрізняє 2 випадки залучення свідків: а) обов'язкове залу­чення, яке відбувається в силу припису закону, і б) факультативне залучення, яке відбувається за бажанням заповідача (ст. 1253 ЦК).

Присутність не менше 2 свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою у таких випадках: 1) якщо заповідач внаслідок фі­зичної вади позбавлений можливості самостійно прочитати заповіт (ст. 1248 ЦК); 2) якщо посвідчення заповіту провадиться посадовою, службовою особою, зазначеною у ст. 1252 ЦК.

Свідком може бути особа тільки з повною цивільною дієздатніс­тю (ст. 34 ЦК). Нотаріус, службова, посадова особа, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім'ї та близькі родичі спад­коємців за заповітом, особи, котрі самі не здатні прочитати або підписати заповіт, свідками бути не можуть.

До тексту заповіту заносяться відомості про особу свідків від­повідно до документів, що посвідчують їхню особу. Нотаріус або службова особа, яка посвідчує заповіт, повинна попередити свідків про необхідність додержання таємниці заповіту.

Оскільки в зазначених вище випадках присутність свідків є обов'язковою, то відсутність їх при складенні заповіту тягне його недійсність; також невідповідність свідків перерахованим вимогам може бути підставою для визнання заповіту недійсним (ст. 1257 ЦК).

Нотаріус при одержанні заяви про скасування чи зміну запові­ту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, робить про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в нього, а також відмітку в реєстрі нота­ріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів. Нотаріус, який при посвідченні заповіту довідався про раніше посвідчений запо­віт, повідомляє про вчинену дію той орган, де зберігається раніше посвідчений заповіт.

З метою захисту майнових прав та інтересів громадян і юридич­них осіб всі заповіти складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов'язковій реєстрації в Спадковому реєстрі у порядку, що встановлений Поло­женням про Спадковий реєстр, затв. наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 р. № 51/5 (в редакції наказу від 7 квітня 2005 p.).

Нотаріус, а також інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також особа, яка підписує заповіт замість запо­відача (ст. 1247), до відкриття спадщини не мають права розго­лошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту (ст. 1255 ЦК).

Будь-які довідки щодо вказаних обставин видаються спадкоєм­цям тільки після смерті заповідача при пред'явленні свідоцтва про його смерть. Відомості про заповіти можуть бути надані після смерті заповідача на письмову вимогу суду, прокуратури, органів досудо- вого слідства у зв'язку з кримінальними, цивільними справами, що знаходяться у їх провадженні.

Стаття 1255 ЦК не містить вказівки на відповідальність особи, що, порушивши заборону, розголошує відомості. Але у разі розго­лошення таємниці заповіту, заповідач може звернутися до суду з позовом до особи, яка розголосила відомості, які складають та­ємницю заповіту, про відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.ст. 22, 23 ЦК).

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчем­ним (ст. 1257 ЦК).

При цьому на заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила про вчинення правочинів та їх недійсність. Запо­віт, складений недієздатною особою, представником від імені за­повідача, тобто особами, що не мають право на його складання, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвід­чення та форми, є нікчемним (абсолютно недійсним). Тому у визнанні такого заповіту недійсним у судовому порядку необхід­ності немає (ст. 215 ЦК).

Заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтере­сованої особи (ст.ст. 229, 230, 231 ЦК).

Заповіт може бути визнаним недійсним як повністю, так і частково. При цьому недійсність окремих частин заповіту не тягне недійсності його в цілому. Наприклад, якщо заповідач своїм запо­вітом порушує права спадкоємців за законом на обов'язкову частку (ст. 1241 ЦК), то заповіт у цій частині є недійсним. Однак в решті заповідальних розпоряджень воля заповідача зберігає своє юридичне значення.

Якщо заповіт визнається недійсним у цілому, то настає спад­кування за законом. Спадкоємець, який позбавлений права на спадкування таким заповітом, закликається до спадкування на за­гальних підставах.

Право на подання позову про недійсність заповіту виникає тільки після смерті заповідача.