34. Гарантії як способи забезпечення виконання зобов’язань.

Визначення гарантії міститься у частині 1 статті 560 ЦКУ. Відповідно до неї за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Інакше кажучи, суть гарантії зводиться до того, що управнена сторона (кредитор) має право на задоволення своїх вимог гарантом у разі, якщо боржник не виконає належним чином своє зобов'язання.

Гарантія відрізняється від іншого засобу забезпечення виконання зобов'язань – поруки. По-перше, відповідно до статті 562 ЦКУ, гарантія не залежить від основного зобов'язання навіть у разі його припинення або визнання недійсним, зокрема тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання. По-друге, зі змісту статті 560 ЦКУ випливає, що гарантія може надаватися не будь-якою особою, а виключно банком, страховою організацією або іншою фінансовою установою.

Надання гарантії неможливе без укладення відповідного договору. Згідно зі статтею 547 ЦКУ правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений не у письмовій формі, є нікчемним. Про необхідність письмового підтвердження гарантії (гарантійний лист) йдеться також у статті 200 ГКУ. Якщо класифікувати гарантію за певними видами, основними серед них є такі, як відклична (безвідклична) та умовна (безумовна). Відкличною є гарантія, умови якої можуть бути будь-коли змінені і яка відкликається банком-гарантом за заявою боржника без попереднього повідомлення кредитора. На відміну від неї,безвідклична гарантія передбачає незмінність умов і неможливість припинення гарантом.

За умовної гарантії банк-гарант при порушенні боржником свого зобов'язання сплачує кошти кредитору в разі виконання ним відповідних умов або подання зазначених у гарантії документів. Безумовна гарантія означає, що вимоги кредитора задовольняються за його першою вимогою (без умов і документів). Отже, з точки зору мінімізації ризиків при забезпеченні виконання зобов'язань найвигіднішими для кредитора є безвідклична та безумовна гарантії.

Розуміння правової природи гарантії було б неповним без з'ясування правових наслідків порушення боржником зобов'язання, забезпеченого нею. Статтею 563 ЦКУ встановлено, що в такому разі гарант повинен сплатити кредиторові визначену умовами гарантії грошову суму. До вимоги кредитора, викладеної у письмовій формі, додаються перелічені в гарантії документи. Кредитор має вказати, у чому саме полягає порушення боржником основного зобов'язання.

У статтях 564–566 ЦКУ встановлені правила виконання умов договору про надання гарантії. Так, після одержання вимоги кредитора гарант, негайно повідомивши про це боржника, повинен розглянути її в установлений у гарантії строк, а за його відсутності – в розумний строк. Гарант не зобов'язаний у безспірному порядку задовольнити вимогу кредитора, яка подається після закінчення строку дії гарантії або не відповідає її умовам. Також гарант має негайно повідомити кредитора і боржника, якщо він дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення. Однак, оскільки ці фактори не впливають на дійсність договору, повторна вимога кредитора підлягає задоволенню. А в разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію (якщо в ній не встановлено інше).

Підстави для припинення гарантії визначені у статті 568 ЦКУ, відповідно до якої зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

За правом регресу гарант має право на зворотну вимогу до боржника в межах суми, сплаченої за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором (ст. 569 ЦКУ). Однак це право не виникає, якщо ця сума не відповідає умовам гарантії.