3. Поняття зобов’язань із заподіяння шкоди. Умови їх виникнення

Зобов'язання із заподіяння шкоди (інколи їх називають зобов'язаннями із правопорушення або деліктними зобов'язаннями) — найпоширеніший вид недоговірних зобов'язань.

Зобов'язання із заподіяння шкоди — це зобов'язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немай-нових прав абсолютного характеру і мета яких — забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

Цивільне законодавство, охороняючи права та інтереси як фізичних, так і юридичних осіб, передбачає відшкодування шкоди, яка заподіяна як внаслідок невиконання договірних зобов'язань, так і у випадках, коли між сторонами договірні відносини відсутні взагалі.

Залежно від підстав виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди розрізняють: договірну та недоговірну (деліктну) відповідальність.

І договірна, і недоговірна відповідальність мають спільні риси:

- мета — поновити порушені права;

- мають майновий характер;

- реалізуються примусово силами юрисдикційних органів;

- виконують попереджувальну, виховну функцію. Водночас між договірною і недоговірною (деліктною) відповідальністю існують і певні відмінності:

1) договірна настає, коли сторони перебувають у відносних правовідносинах, недоговірна — в абсолютних;

2) договірна покладається на порушника договору або на особу, яка за договором відповідає за порушника (поручитель, гарант), недоговірна — на порушника або на особу, яка за законом відповідає за порушника (батьки, опікуни, лікувальна установа), або взагалі на третю особу, в інтересах якої вчиняються дії (заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності);

3) договірна — це додатковий обов'язок, який приєднується  до невиконаного обов'язку (поставити продукцію і сплатити штраф), а недоговірна — це новий обов'язок замість невиконаного (заподіяв шкоду — відшкодуй);

4) договірна передбачена як законом, так і договором, недоговірна — виключно законом;

5) договірна виступає у вигляді відшкодування збитків, стягнення пені, штрафу, неустойки, а недоговірна — виключно у вигляді відшкодування збитків.

Як договірна, так і недоговірна відповідальність настає лише за наявності певних умов (підстав), передбачених законом. Такі загальні підстави встановлені в ст. 1166 ЦК. Відповідальність за заподіяння шкоди настає за загальним правилом за наявності таких умов: 

1) шкода;

2) протиправність поведінки заподіювана;

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою;

4) вина заподіювана шкоди.

Сукупність цих умов і є підставою для покладання на особу цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди. Ці умови є загальними для виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди, оскільки їх сукупність вимагається в усіх випадках, крім тих, які спеціально передбачені в законі.

4. Поняття зобов’язання та зобов’язального права. Характерні риси та види зобов'язань.

підгалузь цивільного права, тобто сукупність норм, які регулюють відносно відокремлені в межах предмету ЦП майнові відносини щодо передачі майна, виконання робіт, надання послуг, сплати грошей за допомогою диспозитивного методу регулювання.

Елементами її структури, як і в системі цивільного права, є зобов'язально-правові норми та інститути, розташовані у певній послідовності.

Усе зобов'язальне право може бути поділене на:

1) загальну частину;

2) спеціальну частину (окремі види зобов'язань).

Загальна частина зобов'язального права включає в себе:

1) універсальні загальні положення (що стосуються усіх видів зобов'язань);

2) загальні положення договірного права.

Зобов'язання є одним з видів цивільних правовідносин і мають всі ознаки останніх. Разом з тим, вони мають і специфічні риси, що дозволяють виокремити їх із загальної сукупності цивільних правовідносин і, зокрема, розмежувати з речовими відносинами.

До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин можна віднести такі: • сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) - особа, яка несе обов'язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), в яких уповноваженій особі протистоїть не конкретне коло зобов'язаних осіб, а «усі й кожен»; • об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, у той час як об'єктами речових правовідносин є речі; • здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальних правовідносинах можливе тільки у разі здійснення боржником дій, що складають його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись за допомогою до інших осіб.

Згідно з ст.509 ЦК - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку. Зобов'язання з моменту його виникнення висуває перед сторонами основну мету - виконати це зобов'язання, тобто досягти того корисного результату, задля якого сторони вступали у це зобов'язання. Зокрема, у ст. 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а якщо таких умов та вимог немає - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висувають.

Цивільні зобов'язання класифікують: Залежно від спрямованості: регулятивні зобов'язання (спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в нормальному (непорушеному) стані); охоронні зобов'язання (спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в анормальному (порушеному) стані та спрямовані на їх відновлення).

Залежно від підстав виникнення зобов'язальних правовідносин: зобов'язання, що виникають з правочинів (договірні зобов'язання та зобов'язання, що виникають з односторонніх правочинів); зобов'язання, що виникають із неправомірних дій; зобов'язання, що виникають з ін. юридичних фактів. Залежно від співвідношення прав та обов'язків учасників: односторонні зобов'язання; двосторонні (взаємні) зобов'язання. Залежно від характеру правових зв'язків між їх суб'єктами: прості - в яких сторони наділені лише по одному взаємопов'язаному праву та обов'язку, напр. договір позики; складні - в яких у осіб є по декілька взаємопов'язаних прав та обов'язків, напр. у договорі підряду. Залежно від визначення об'єкта зобов'язання: з конкретно визначеним об'єктом; альтернативні зобов'язання (напр., за договором особа повинна або передати певну річ, або оплатити її вартість).