25. Проблеми обмеження прав споживачів при укладанні договору на відстані. (ст.. 13)

Положення цієї статті не застосовуються до договорів, укладених на відстані, які стосуються:

1) правочинів з нерухомим майном, крім оренди такого майна;

2) правочинів з цінними паперами;

3) фінансових послуг;

4) продажу товарів торговельними автоматами;

5) телекомунікаційних послуг;

6) правочинів, здійснених на аукціоні, якщо участь у ньому можлива і без використання засобів дистанційного зв'язку.

Споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару. У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору.

У разі коли інше не передбачено договором, споживач не має права розірвати договір, укладений на відстані, якщо:

1) надання послуги або поставка товару електронними засобами зв'язку за згодою споживача відбулися до закінчення строку розірвання договору 2) ціна товару або послуги залежить від котировок на фінансовому ринку, тобто поза контролем продавця; 3) договір стосується виготовлення або переробки товару на замовлення споживача 4) споживач відкрив аудіо- чи відеокасету або носій комп'ютерного забезпечення, які постачаються запечатаними; 5) договір стосується доставки періодичних видань; 6) договір стосується лотерей чи інших азартних ігор.

Якщо інше не передбачено договором, укладеним на відстані, продавець повинен поставити споживачеві товар протягом прийнятного строку, але не пізніше 30 днів з моменту одержання згоди споживача на укладення договору.

Продавець може використовувати стандартну умову у договорі про можливість заміни товару в разі його відсутності іншим товаром. Така умова вважатиметься справедливою, якщо:

1. інший товар відповідає меті використання замовленого товару;

2. має таку ж або кращу якість;

3. його ціна не перевищує ціни замовленого товару

26. Складові забезпечення права споживача на інформацію.

Право споживача на інформацію визначається законами У: «Про інформацію», «Про рекламу», «Про освіту», «Про зпс» тощо.

Основними вимогами до інформації є: повнота, необхідність, достовірність, доступність, своєчасність. Джерелами надходження інформації: ЗМІ(ТВ, радіо, друк, виставки, ярмарки), Маркування (ЗУ “про зпс», «про безпечність та якість харч. Прод.), супровідна інформація, реклама, Освіта, консультування, результати сертифікації, митного оформлення, експертизи інше.

Усі харч прод, що знах в обігу на території Ук. етикетуються держ мовою та містять доступну для сприймання інфо: назву ХП; назву, адресу, тел. Виробника, потужностей, імпортний-імпортера; к-сть нетто ХП у встановлених одиницях виміру; склад в порядку переваги складників; калорійність, поживну цінність; кінц дату спожив; № партії; найменування НД; застереження щодо споживання.

Заборонено надавати інфо на етикетці про дієтичні та функціональні вл-сті ХП без дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров*я.

Освіта споживача-з моменту народження і упродовж життя.

Мета: всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності сусп.; розвиток талантів, розумових та фізичних здібностей; формування громадян здатних до свідомого суспільного вибору; підвищення освітнього рівня народу; забезпечення народного господарства кваліфікованими спеціалістами. (регламентується Конституцією Укр, ЗУ «Про освіту»).

Держава надає можливість здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття сам ост рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з реалізації своїх прав. (ст..5 ЗУ «Про ЗПС»).

Структура освіти: дошкільна, загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна, аспірантура, докторантура, самоосвіта.