14Сутність організаційних змін

Можна простежити три фази фундаментальних змін в організаціях, що відбулися в XX сторіччі і мають справді історичне значення. Перша фаза — відділення управлінських функцій від власників і перетворення управління на професію. Друга фаза - поява, починаючи з двадцятих років, командно-адміністративних організацій з вертикальною співпідпорядкованістю і високим рівнем централізації рішень. Третя фаза - перехід до організацій з перевагою горизонтальних структур і зв'язків, інформаційних технологій, що грунтуються на широкому використанні, спеціальних знань і системних методів прийняття рішень. Нині відбувається кардинальний перехід від організаційної раціоналізації, заснованої переважно на накопиченому досвіді, до всебічного застосування тимчасових знань, інформаційних мереж і комп'ютерної освіти. Набирають сили процеси комплексної реструктуризації, переходу до організацій із внутрішніми ринками, скорочення розмірів організаційних ланок, використання цільових груп, матричних структур і організацій, що самонавчаються.

15Етапи створення підприємств

Щоб заснувати власну справу, потрібно обрати правову форму організації, яка відповідає обраній сфері підприємництва (критерії розмежування підприємств за формами власності ми вже розглядали).

Підприємство створюється:

— за рішенням власника майна або уповноваженого ним органу;

— за рішенням трудового колективу;

— у результаті примусового розділення іншого підприємства за рішенням антимонопольного органу;

— внаслідок виокремлення зі складу діючого підприємства однієї або декількох структурних одиниць;

— на базі структурного підрозділу діючого об'єднання за рішенням трудового колективу, якщо на це є згода власника або уповноваженого ним органу.

Є декілька етапів створення підприємств: початковий, підготовчий, реєстраційний, організаційний.

Найвідповідальнішим для управлінської ланки є початковий етап утворення підприємства. На цьому етапі прогнозуються майбутній стан, зовнішнє середовище, визначаються складові підприємства та досліджується їх взаємодія. Тобто здійснюються:

— визначення місії підприємства;

— вибір підприємницької діяльності (сфери діяльності);

— пошук партнерів;

— підготовка бізнес-плану;

— вибір організаційно-правової форми підприємства;

— визначення цілей підприємства;

— оцінка й аналіз зовнішнього середовища;

— визначення стратегії діяльності підприємства;

— вибори або призначення керівника підприємства (уповноваженого за реєстрацією).

Другий етап створення підприємства - підготовчий. Він включає такі складові:

— підготовка і складання засновницького договору;

— підготовка і складання статуту підприємства;

— визначення юридичної адреси;

— складання пакета протоколів про наміри співробітництва;

— узгодження роботи з банківськими установами (відкриття рахунку, подання нотаріально засвідчених копій статуту і засновницького договору, двох примірників банківських карток, копії свідоцтва про державну реєстрацію тощо);

— підготовка і затвердження пакета засновницької документації.

Процедура утворення підприємств (фірм) в основному однакова для всіх. Засновницькі документи юридичних осіб поділяють на основні й додаткові. Основні визначаються законодавством і складаються зі статуту та договору.

Основні розділи засновницького договору малого підприємства такі:

— предмет договору;

— зобов'язання;

— права і відповідальність;

— порядок розв'язання суперечок;

— розмір статутного фонду;

— юридична адреса.

16До основних засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб, відносять статут та засновницький договір. Створен­ня малих підприємств, фірм, товариств, банків, фінансових груп, бірж, асоціацій, концернів, об'єднань, підприємств та інших підприємниць­ких структур без цих документів неможливе. Для тих, що створюва­тимуть індивідуальні, приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу необхідним документом є статут підприємства, для повного, командитного товариства з ко­лективною формою бізнесу - засновницький договір, а для акціонер­них, товариств з обмеженою, а також додатковою відповідальністю та різних об'єднань підприємств - необхідні обидва ці документи. Процедура та механізм їх організації мало чим відрізняються. Це зовсім не означає можливості та доцільності укладання учасниками бізнесу, що грунтується на колективній власності, статуту або засновницького договору в тих випадках, коли один із документів не є обов'язковим.

 Оскільки статут і засновницький договір підприємств, фірм мають самостійне значення та однакову юридичну силу, їх слід затверджу­вати і змінювати в тому самому порядку. Вони не повинні текстуаль­не дублювати один одного, хоча найбільш принципові положення слід формулювати ідентично. Це стосується, зокрема, найменування під­приємства (фірми) та його місцезнаходження; обсягу статутного фон­ду; розміру і вкладу кожного учасника; порядку і строків внесення вкладів; розподілу прибутку; формування і повноваження органів уп­равління; умов ліквідації. При суперечливості формулювань перевагу слід віддавати положенням засновницького договору, зареєстрова­ного нарівні зі статутом.

Процес укладання засновницьких документів передбачає:

ідготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, методи організації підприємства;

попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для підприємств з колективною формою власності;

збирання і узагальнення необхідних матеріалів;

створення робочої групи для розробки статуту та засновницького договору;

юридичні та економічні консультації щодо змісту засновницьких документів;

 підготовку і проведення установчих зборів.

 На установчих зборах розглядають:

питання створення (заснування) підприємства (фірми), форми власності та функціонування;

 проекти найменування фірми та її юридичну адресу;

склад засновників;

 строки розробки засновницьких документів;

 організаційні питання.

17 Статутний фонд і його формування

Основу майна підприємницьких структур становить статутний фонд, за допомогою якого створюється і функціонує підприємство (фірма). Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від госпо­дарської діяльності підприємства, а (в разі потреби) також додатко­вих вкладів учасників, в тому числі спонсорів. Вкладом до фонду мо­жуть бути: всі види майна - будівлі, споруди, обладнання та інші ма­теріальні цінності; кошти засновників (учасників), в тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав - на користу­вання землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, „ноу-хау", інших об'єк­тів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майно­вих, але мають товарну вартість.  Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного за­сновника (учасника) в статутний фонд обумовлюються в засновни­цьких документах Вартість майна, яку вносять учасники до статут­ного фонду, визначають за цінами, що діють на період створення під­приємства або за домовленістю учасників. Оцінка здійснюється як в українській, так і в іноземній валюті, в перерахунку за курсом Націо­нального банку України. До моменту реєстрації підприємства, що функціонує (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю), кожний з його учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше як ЗО % коштів, як зазначено в засновницьких документах, що має підтвердити банк. З цією метою за заявкою засновників відкривається у банку тимча­совий рахунок, який після реєстрації перетворюється у розрахунко­вий. Протягом року всі учасники підприємства (фірми) повинні повністю внести свій вклад до статутного фонду. В разі невиконання учасни­ками цих зобов'язань за час прострочення вони сплачують 10 % річ­них з недов несених сум, якщо інше не передбачено засновницькими документами. Обсяг статутного фонду може бути збільшений або зменшений, за умови, що всі учасники повністю внесли свої вклади. Зміна обсягів статутного фонду набуває чинності з моменту реєстрації його орга­ном, який зареєстрував статут підприємства (фірми).  Кошти статутного фонду спрямовують на розвиток виробництва. Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, заохочення та інші потреби забороняється. Статутний фонд є влас-Н'стю засновників (учасників) у межах їх вкладів.  При виході засновника (учасника) зі складу підприємства (това­риства з обмеженою відповідальністю) або в разі ліквідації підпри­ємства засновнику сплачується вартість частини майна, пропорційно до його частки у статутному фонді. Майно, передане у користування, повертається в натуральній формі без винагороди. Статутний фонд є не тільки „підставою" для державної реєстрації, а й стартовим капі­талом, від якого залежить функціонування підприємства (фірми).

18Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності

Суб’єкти господарювання підлягають державній реєстрації. Це — обов’язкова передумова початку здійснення господарської діяльності. Відсутність державної реєстрації викликає притягнення відповідних посадових осіб до адміністративної (ст. 164 Кодексу про адміністративні правопорушення) та, в певних випадках, до кримінальної (ст. 201 Кримінального кодексу) відповідальності.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — це засвідчення фактів створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Мета державної реєстрації — превентивний (попередній) контроль за законністю набуття, зміни чи припинення підприємницької правосуб’єктності[1].

Положення про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 № 740.

Варто зазначити, що 15 травня 2003 р. було ухвалено Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Саме він з 1 липня 2004 р. визначатиме засади здійснення державної реєстрації. Цей нормативний акт максимально відбиває вимоги директив Європейського Союзу[2].

Відповідно до чинного законодавства державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності провадиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб’єкта.