4. Сутність соціального партнерства

На етапі становлення ринкової економіки здійснюється кардина­льна зміна соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соціально-трудових відносин.

Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на тристоронній (трипартизм) співпраці спілки підприємців (підприємців), тобто робото­давців, профспілок та органів державної влади. Гарантією ефективного функціонування механізму соціально­го партнерства є чітке визначення інтересів кожної з трьох основних соціальних сил суспільства, розумний розподіл ролей і відповідальності за визначення і реалізацію спільної соціально-економічної політики.

Мета соціального партнерства полягає в прагненні держави, роботодавців і найманих працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення продуктивності праці, розвиток на­уково-технічного прогресу, збільшення валового національного продукту, підвищення рівня життя.

Згідно з принципами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), соціальне партнерство має ґрунтуватися на де­мократичних засадах: свободі, справедливості, плюралізму, бажанні сторін досягти взаєморозуміння та наданні можливостей брати участь у прийнятті спільних рішень.

Ефективна модель соціального партнерства дозволяє реалізувати три його функції: захисну; організаційну; «миротворчу».

Загальна структурно-логічна схема системи соціального партнерства представлена на рис. 3.

Система соціального партнерства

Рівні

переговорів та домовленостей

Предмет переговорів

Суб’єкт соціального партнерства

Нормативно-правове забезпечення

національний (генеральна

угода)

представники

уряду,

підприємці і профспілки

загальні умови оплати праці (ОП), робочий час, соціальні гарантії

державні

закони,

нормативні

акти уряду

галузевий

(галузева

угода)

представники підприємств

і

профспілки

галузеві тарифні умови ОП,

робочий час,

охорона праці

міжгалузеві

та галузеві

нормативно-методичні

підприємства (колективний договір)

власники підприємств

та

комітети профспілок

тарифні умови, форми та системи ОП, робочий час,

охорона праці

нормативні матеріали,

норми, статути

та положення

Рис. 3. Загальна структурно-логічна схема системи соціального партнерства

На всіх трьох рівнях переговорів та домовленостей (державному, галузевому та регіональному) у переговорах повинна брати участь держава в особі тих чи інших органів управління. Соціальне партнерство виступає як приватний випадок колективно-договірного регулювання трудових відносин на різних рівнях.

Правовою основою системи соціального партнерства є Кон­ституція України, ЗУ «Про колективні договори і угоди», «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності» інші закони і нормативні правові акти, що регулюють трудові відносини, положення і рекомендації МОП. Держава забезпечує правове регулювання соціально-трудових взаємовідносин між партнерами, організовує і координує переговори, встановлює, га­рантує і контролює дотримання мінімальних норм і гарантій у сфері праці і СТВ (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту).

Спрямування соціального партнерства зображено на рисунку 4.

	Напрямки соціального партнерства
Залучення працівни-ків до участі в управ-лінні підприємст­вом (виробнича демократія)		Фінансова участь працівників, тобто участь у власності і доходах (еконо-мічна демократія)	Укладан­ня угоді колективних договорів			Регулювання соціально-трудових відносин		Проведення переговорів на національ­ному, ре­гіональному та місцевому рівнях

Рис. 4. Напрямки соціального партнерства

Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному партнерстві вбачають можливість проведення погодженої технічної, економічної політики без різких потрясінь і руйнівних конфліктів. Підприємці несуть основну відповідальність за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і розмірів її оплати та фінансового забезпечення соціального захисту працівників. Профспілки як захисники і виразники інтересів найманих працівників покликані виборювати і захищати соціальні, економічні та професійні права працівників, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належних умов праці й життя.

Головні завдання системи соціального партнерства представлені на рисунку 5:

Завдання:		Залучення всіх суб'єктів суспільних відносин до управління, монополії в розподілі створеного продукту
		Посилення мотивації до праці для забезпечення високих результатів роботи як необхідної умови підвищення якості життя
		Усунення непорозумінь та суперечностей щодо намірів, які представляють законні інтереси кожної із сторін
		Досягнення взаємного прагнення до виконання намічених програм, що сприятимуть утвердженню в суспільстві соціального миру злагоди

Рис. 5. Завдання системи соціального партнерства

Система соціального партнерства об’єднує можливості держави, підприємців і профспілок для досягнення соціального миру, сприяє створенню належних умов для економічного розвитку країни, позитивно впливає на формування і використання трудових ресурсів. Здійснення цього відбувається за допомогою розроблення і реалізації узгоджених економічних і соціальних програм; забезпечення певних гарантій щодо оплати праці, робочого часу і відпочинку; регулювання ринку праці і створення необхідних умов для підвищення ефективності зайнятості населення; забезпечення на виробничому рівні згідно з угодами і договорами належних умов для ефективного використання трудового потенціалу.

В Україні система соціального партнерства охоплює: сферу дії, зміст колективних договорів і угод, сторони переговорів та їхні повноваження, періодичність переговорів і процедури вирішення конфліктів. У процесі здійснення колективних переговорів партнерство повинно ґрунтуватися на:

• основі трипартизму, тобто представництва уряду або виконавчих органів влади (держави), профспілок і підпри­ємців;

• рівності сторін на переговорах і недопустимості ущемлення прав працівників і підприємців;

• довірі у відносинах; знанні і повазі щодо прав і обов’язків один до одного, недо­пущенні конфронтації;

• відкритості і доступності переговорів;

• умінні слухати партнера;

• додержанні культури полеміки, дискусії, критики;

• обов’язковості і надійності, необхідності завершувати пере­говори домовленістю.

Укладання колективних договорів повинно ґрунтуватися на таких принципах: дотримання норм законодавства; рівноправність сторін; вільний вибір і обговорення питань, які становлять зміст ко­лективних договорів і угод; добровільність взяття зобов’язань; реальність забезпечення зобов’язань, що беруться; більша вигода для трудівників під час прийняття даних колективних угод (договорів) порівняно з попередніми.

Під час взаємних консультацій і контролю необхідно дотримуватися таких принципів: регулярність проведення консультацій у процесі співробітництва; систематичність контролю і відповідальність; відповідальність за неподання інформації; гласність під час здійснення контролю за додержанням договорів, угод.

У процесі вирішення колективних спорів (конфліктів) необхідно дотримуватися таких принципів: пріоритетність примирювальних методів, які повинні застосовувати примирювальні комісії та арбітраж; використання страйку як крайнього засобу вирішення трудового спору; прагнення сторін до урегулювання конфлікту і підписання угоди.

Система соціального партнерства повинна являти собою взаємозв’язаний і узгоджений механізм функціонування різних видів угод і колективних договорів, що забезпечують надійні гарантії й ефективне регулювання заробітної плати.

Отже, соціальне партнерство є системою суспільних відносин, яка повинна забезпечити принципово відмінний тип розподілу продукції на демократичних принципах, а саме – на основі домовленої ті про частку створеного валового продукту кожного суб'єкту.