2. Соціальна політика: поняття, сутність

Соціальна орієнтація економіки є основою соціальної політики держави та виявляється у підпорядкуванні виробництва споживачеві, задоволенні соціальних потреб населення і стимулюванні цих потреб.

Соціальна політика – це стратегічний соціально-економіч­ний напрям розвитку суспільства, що являє собою систем управлінських, організаційних, регулюючих дій і заходів, спря­мованих передусім на сприяння цілеспрямованій діяльності громадян, їх всебічному розвитку, забезпеченню відповідного ріння їх життя і праці, їх соціальному захисту. Вона складається з:

• політики у галузі праці і СТВ;

• політики доходів населення;

• політики зайнятості;

• міграційної політики;

• житлової політики;

• політики у галузі соціальної сфери;

• демографічної політики.

Таким чином, сутність соціальної політики держави полягає у підтримці відносин як між соціальними групами, так і всередині них, забезпеченні умов для підвищення благоустрою, рівня життя членів суспільства, створенні соціальних гарантій у формуванні економічних стимулів.

Соціальна політика включає в себе:

• соціальний захист (забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення);

• соціальну підтримку (передбачає створення умов, що дозволяють працівнику забезпечувати свою соціальну захищеність);

• соціальну допомогу (допомога короткотермінового характеру особам, які опинились в екстремальній ситуації і потребують додаткових витрат).

Основним механізмом соціальної політики є управління і регулювання соціальних процесів, що являють собою послідовну зміну стану, елементів соціальної системи під впливом внутріш­ніх та зовнішніх умов.

Функцією соціального управління є забезпечення та реалізація потреб прогресивного розвитку суспільства.

Зміст соціального управління полягає у формуванні критеріїв та показників соціа­льного розвитку, розробленні заходів щодо реалізації соціальних проблем. Соціальне управління має багато рівнів і здійснюється через соціальну політику, яка втілюється у життя на всіх рівнях

Мета соціальної політики полягає у створенні необхідних умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, повного розкриття творчого соціального потен­ціалу людини, підвищення рівня і якості життя громадян на основі стимулювання трудової і господарської активності на­селення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди і цілісності.

Суб’єктами соціальної політики є люди, держава, суспільство, соціальні інститути і товариства, політичні партії, громадські ор­ганізації, колективи, профспілки, спілки підприємців, різномані­тні фонди тощо. Вони різняться суспільним характером, соціаль­ною діяльністю у різних сферах, можливостями впливу на со­ціальний стан.

Основним суб’єктом соціальної політики є особистість, оскіль­ки жодне завдання соціального розвитку і соціальної політики не може бути здійснене, коли не будуть створені умови для самореалізації особистісного потенціалу людини.

Важливим суб’єктом є держава, яка за своїм потенціалом переважає можливості інших суб’єктів цього процесу. Держава здійснює повний комплекс заходів, спрямованих на постійний соціальний розвиток суспільства, а саме:

• у сфері праці й соціально-трудових відносин;

• у сфері доходів населення;

• щодо зайнятості, регулювання ринку праці;

• щодо міграційних процесів;

• у соціальній сфері;

• щодо демографічних процесів;

• щодо екологічного стану.

Роль політичних партій, політичних формувань як суб’єктів соціальної політики зумовлені ефективністю їх політики, зв’язком із життєвими потребами народу, їх здатністю своєю діяль­ністю забезпечувати соціальний потенціал суспільства.

Громадські організації як суб’єкт соціальної політики, вира­жаючи інтереси різних соціальних груп, спільностей, класів верств суспільства здатні зробити значний внесок у стабілізацію процесів соціального розвитку суспільства. Серед громадських організацій найважливіше місце належить профспілкам.

Профспілки – це масове самокероване громадське об’єднання трудящих певної галузі або суміжних галузей, професійної групи для захисту і представництва їхніх соціальних інтересів. Профспілки – це найбільш масове об’єднання трудящих, досту­пне для усіх. Для вступу в ряди профспілки необхідно тільки ви­знання об'єднання і пов’язаної з ним товариської дисципліни не­залежно від рівня кваліфікації, освіти, політичних орієнтацій, статі, віку, національності. Профспілки за своїми цілями та інтересами перебувають ближ­че інших громадських організацій до економіки, виробництва, тобто вирішальної сфери докладання творчих сил людини, в якій реалізуються корінні інтереси трудящих.

Соціальна політики в Україні має реалізувати такі основні завдання:

• ліквідувати бідність і забезпечити динамічне зростання рівня життя населення;

• соціалізувати структурні складові економічної політики, що реалізується в державі (інвестиційна, цінова, бю­джетна, грошово-кредитна, податкова тощо);

• забезпечити умови повної реалізації принци­пів соціальної справедливості й виконання соціальних прав й га­рантій населення;

• забезпечити соціальну стабільність та соціальну безпеку.

У Концепції подальшого розвитку соціальної політики в краї­ні намічені стратегічні напрями подолання бідності:

• підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці;

• збільшення доходів від трудової діяльності;

• соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу;

• запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг;

• соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можли­востями;

• соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування;

• поліпшення житлових умов соціально-вразливих верств на­селення;

• моніторинг реалізації стратегічних напрямів подолання бід­ності.

Комплексна програма забезпечення реалізації стратегії подолання бідності, затверджена урядом країни в 2001 р., визначає комплекс захо­дів, спрямованих на виконання основних напрямів подолання бідності до 2009 р. Передбачено також створення регіональних програм подолання бідності. Комплексною програмою передбачено проведення активної соціальної політики, стимулювання трудової діяльності, розвиток підприємництва.

Важливим елементом соціального захисту населення є надання адресної матеріальної підтримки непрацездатним громадянам; сім’ям з дітьми, передусім багатодітним, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, дітям-інвалідам, пенсіоне­рам та особам з обмеженими фізичними можливостями. Розроблені заходи мають на меті зменшити масштаби бідності та майнове розшарування серед населення, підвищити рівень життя.

Основними напрямами соціальної політики в Україні є:

• формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування;

• реалізація творчого соціального потенціалу;

• досягнення соціальної злагоди і соціальної справедливості на основі соціального партнерства;

• формування нової соціальної культури;

• регулювання розвитку соціально-етнічних відносин на основі принципу рівності всіх націй;

• регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміц­нення матеріальних, моральних, соціальних, духовних основ сім’ї;

• регулювання процесів соціально-територіального розвитку;

• заохочення продуктивної трудової діяльності;

• забезпечення необхідного життєвого рівня кожній людині, удосконалення системи оплати праці;

• удосконалення системи соціального захисту;

• упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв’язку з безробіттям);

• удосконалення системи пенсійного забезпечення на основі як обов’язкового, так і добровільного страхування;

• досягнення повної продуктивної зайнятості.