Місце соціології в системі наук.
Соціологія як генералізуюча наука.
Відомий американський вчений П.Сорокін вважає, що першою відмінною рисою соціології є те, що вона являє собою генералізуючу науку. Історія, на відміну від соціології, - індивідуалізуючи наука, бо концентрує свою увагу на вивченні унікальних і неповторних явищ: християнства як певної релігії, Авраама Лінкольна як певного президента, США як певної держави і нації, тощо. Соціологія досліджує ж властивості, спільні для всіх релігій, всіх держав, всіх націй, всіх війн та революцій, всіх випадків президентства, і т. ін..
Але існують інші генералізуючі науки, такі, як економіка, політологія, право: чим же соціологія відрізняється від них? Кожна з цих наук має справу лише з одною сферою соціокультурного простору: економіка – з економічними відносинами, досліджуючи господарську структуру. Політологія – з політичними відносинами, аналізуючи державу та інші соціальні інститути; правові науки – з правовими відносинами, з’ясовуючи систему встановлення державою загальнообов’язкових правил і норм поведінки. Відповідно до цього центральною діючою особою в економ науках є людина як чисто економічна істота; в юридичних науках – людина як істота, котра діє у правовому чи протиправному просторі тощо.
Специфіка соціології за об’єктом дослідження.
Далі, соціологія розглядає людину не з однієї якоїсь сторони чи властивості; економічні науки, наприклад, досліджують людину економічну, тобто людину зайняту в процесі виробництва; політичні науки цікавляться насамперед людиною політичною, яка бере участь у політичних процесах і акціях; релігієзнавство вивчає людину релігійну в її стосунках з богом. Соціологія ж розглядає людину соціальну як істоту нероздільну, яка є одночасно і економічною істотою, і політичною, і релігійною, і етичною, і художньою, і раціональною, і почасти ірраціональною, взаємодіючу у всіх цих аспектах, іпостасях та різноманітностях.
Проблема самогубства в соціології та інших науках.
Для прикладу можна взяти одну з найболючіших проблем людства – проблему самогубства (суїциду). Французький соціолог Е. Дюркгейм, аналізуючи цю проблему, каже, що нею займаються різні соціальні науки. Історія подає відомості про конкретних історичних осіб, які добровільно пішли з життя (Сократ випив чашу з отрутою-цикутою, Сенека перерізав собі вени у ванні з гарячою водою). Біологія, медицина і психіатрія шукають причини самогубств у поганому здоров’ї і розладах психічних станів, географія – у кліматичних умовах, економіка – в економічних чинниках, таких, як злиденність, депресії чи банкрутства. Тобто всі ці науки намагаються пояснити явище самогубства за допомогою окремих, не пов’язаних між собою чинників. Всі вони не приділяють уваги певному суспільству і культурі в цілому, ігнорують соціальну організацію і культурні феномени.
Соціологічна концепція самогубств Е. Дюркгейма.
На думку ж Дюркгейма, вирішення проблеми самогубства лежить на шляху цілісного розгляду суспільства та його культури. У суспільстві, де всі соціальні відносини тісно взаємопов’язані, де існує високий ступінь “соціального зчеплення” людей, де ці люди відчувають себе життєво важливими частинами суспільства, потрібними, не забутими, не самотніми; де цінності культури поділяються всіма громадянами, будучи сталими і незаперечними, - у такому суспільстві, як правило, досить невисокий відсоток самогубств. І навпаки, суспільство з низьким ступенем “зчепленості”, члени якого слабо пов’язані один з одним і з спільнотами, відчувають себе незахищеними, непотрібними і забутими; суспільство, де культурні цінності і норми є відносними, часто змінюваними, не визначаються всіма його членами, - таке суспільство виступає могутнім генератором і спонукальним чинником споєння самогубств, незалежно від кліматичних чи економічних умов і стану психічного та фізичного здоров’я людей.
Зв’язок соціології з іншими науками.
Отже, на відміну від інших суспільних чи соціогуманітарних наук соціологія є генералізуючою наукою, яка досліджує суспільство в цілому і людину як істоту соціальну.
Соціологія в системі соціальних наук.
Яке ж місце соціології в системі суспільних наук? Місце соціології в системі соціальних наук визначається насамперед тим, що соціологія є наука про суспільство, а, отже, включає загальну соціологічну теорію та методологію всіх інших суспільних наук. Методика та техніка вивчення людини і її діяльності, методи соціального виміру, розроблювані соціологією, використовуються всіма іншими гуманітарними, суспільними науками. Крім того, в сучасних умовах склалась система досліджень, що ведуться на рубежі соціології інших галузей знань. Їх прийнято називати соціальними. Соціологія як система знань не може розвиватися і виконувати свої функції не взаємодіючи з іншими науками. Що ж до спеціальних суспільних наук (філософія, психологія, соціальна філософія, історія, політологія та ін.) соціологія займає таке місце, як загальна біологія займає що ж до спеціальних біологічних галузей знань зоології, ботаніки тощо.
Серед суспільних наук, що мають справу з світом людей, соціологія виконує функцію генератора ідей, теорій про людину, її місце, роль в системі соціальних зв’язків тощо. Якщо історія концентрує увагу на вивченні соціальних явищ, що виступають унікальними і неповторними в часі, просторі (наприклад, США – унікальна країна за національним складом, християнство – унікальна релігія, тридцятирічна війна відрізняється від інших війн і змістом і метою та ін.), то соціологія вивчає властивості всього суспільства, що повторюються в часі і просторі, тобто стають загальними, спільними для всіх соціокультурних явищ – для всіх війн, всіх націй, всіх релігій, всіх революцій тощо. Не зважаючи на таку функцію і роль, що її відіграє соціологія, зв’язок соціології з історією найтісніший і необхідний. Історія і соціологія мають об’єктом вивчення суспільство. Історія, як і соціологія, натрапляє на дві основні проблеми, по-перше, з наявністю певних соціальних закономірностей, і по-друге, з існуванням індивідуальних, неповторних явищ і процесів, що впливають на зигзаги в розвитку суспільства. Заперечення спадкоємності та історичного досвіду обертається великими лихами для людства. Виявити еволюцію суб’єктивно-обьєктивних зв’язків, відносин, норм та цінностей можливо лише спільними зусиллями історії і соціології.
Основна форма існування суспільства – це матеріальне виробництво і економічна діяльність. Зміни в засобах виробництва, зміна ролі і місця людини у виробничому процесі – все це впливає на еволюцію соціальної діяльності людей. Саме тому-то соціологія не може не взаємодіяти з політичною економією. Сама ж трудова діяльність людини змінюється з урахуванням розвитку самої ж людини як соціальної істоти. І це досліджує уже соціологія.