6. Форми добровільних об'єднань підприємств та їх характеристика

В Україні можуть створюватися і функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень):

1) добровільні;

2) інституційні.

Добровільні об'єднання утворюються внаслідок того, що підприємства (організації, фірми) на добровільних засадах об'єднують свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності.

Как свидетельствует мировой и отечественный опыт ведения хозяйства при становлении рыночной экономики предприятия и другие первичные субъекты ведения хозяйства могут создавать разные по принципам и целям добровольные объединения:

• асоціації - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності;

• корпорації - договірні об'єднання суб'єктів господарювання на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

• консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту);

• концерни - форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності і контролю;

• картелі - договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовленої продукції;

• синдикати - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний орган збуту або збутову мережу одного з учасників об'єднання;

• трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс;

• холдинги (холдинговые компании) — специфическая организационная форма объединения капиталов: интегрированное общество, которое непосредственно не занимается производственной деятельностью, а использует свои средства для приобретения контрольных пакетов акций других предприятий, которые являются участниками концерна или другого добровольного объединения;

• фінансові групи - об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства.

7. Ринкове середовище господарювання підприємств

Ринок — це сукупність відносин між продавцями і покупцями, які обмінюються продукцією спеціалізованої діяльності.

Передумовою виникнення подібного типу відносин є:

• по-перше, розподіл праці або економічна спеціалізація, внаслідок чого кожний

концентрує свої зусилля на створенні якогось одного виду продукту або його частини і тому має потребу в продукції виготовленій іншими;

• по-друге, забезпечення прав власності на продукцію, тобто переважаючої можливості

володіти, використовувати і розпоряджатися нею.

У широкому економічному розумінні ринок — це механізм формування і руху відтворювальних зв'язків, який грунтується на товарно-грошових відносинах і конкуренції самостійних суб'єктів господарювання. У такому розумінні він виступає як економічна система країни. Виходячи з цього, ринок є системною сукупністю економічних відносин, які будуються на грунті ринкових законів і принципів.

У вузькому значенні ринок — це: а) сукупність актів купівлі-продажу товарів (послуг); б) сукупність дійсних або потенційних продавців і покупців продуктів (послуг); в) місце, де здійснюються угоди між покупцями і продавцями конкретного товару (послуги); г) сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території існує попит і пропозиція.

Ринок виконує низку соціально-економічних функцій:

— він є ланкою, яка поєднує виробництво і споживання через механізм прямих і зворотних зв'язків;

— виявляє суспільну корисність тих чи інших товарів та послуг, дозволяє реально оцінити їхню вартість;

— ринкова конкуренція слугує ефективним інструментом регулювання обсягів виробництва, дозволяє точно визначити лідерів і аутсайдерів серед господарюючих суб'єктів.

У ринкові відносини вступає безліч суб'єктів, а в сферу обігу надходять різноманітні товари та послуги, що формують складну та багатогранну структуру ринку.

СТРУКТУРА РИНКУ

Ознаки структуризації ринків	Види ринків
Суб'єктний склад	— ринок споживачів — ринок виробників — ринок посередників — ринок державних установ — ринок міжнародних установ, продавців і посередників
Продуктово-ресурсне наповнення Ознаки структуризації ринків	— ринок продовольчих і непродовольчих товарів — ринок знаряддя і предметів праці та інших товарів виробничого призначення — ринок житла, землі, природних багатств і корисних копалин та інших послуг Види ринків
Продуктово-ресурсне наповнення	— ринок грошей, валюти, цінних паперів — монотоварний ринок та інші
Елементно-технологічні зв'язки	— ринок засобів виробництва — ринок предметів споживання — ринок інновацій та інформації — ринок інвестицій — ринок робочої сили — ринок грошово-кредитний — валютний ринок
Територіально-просторова організація	— місцевий (локальний) ринок — регіональний ринок — національний ринок транснаціональний ринок світовий ринок

Економіка сучасних вітчизняних підприємств має ряд особливостей, які пов'язані з неузгодженістю рішень на державному рівні, нестабільністю законодавчої бази, високим рівнем податків, "втечею" кваліфікованих кадрів. Такі негативні моменти спричинюють низький рівень іноземного інвестування в економіку України, обертання значної маси грошових коштів поза банками, "перелив" капіталів зі сфери виробництва у сферу торгового бізнесу через відсутність стимулів і пільг для вітчизняних товаровиробників та ін.

Усунення таких негативних явищ дало б можливість поліпшити роботу вітчизняних підприємств, створити умови для стабілізації їх власного становища та для наповнення бюджету держави.

Основні носії ринкової інформації — це ціни. Ціна — це кількість того, що необхідно віддати, щоб отримати одиницю бажаного товару чи послуги.

Ціни несуть інформацію про те, що і скільки бажають продавці реалізувати, а покупці — придбати. Вони є сигналами, орієнтуючись на які продавці і покупці приймають рішення, вибираючи найкращий, з їх точки зору, варіант дій.

Ринкова система вільного підприємництва повинна давати відповідь на такі запитання:

1. Скільки товарів і послуг необхідно виготовляти?

2. Що необхідно виробляти?

3. Як цю продукцію треба виготовляти?

4. Хто повинен отримати цю продукцію?

5. Як саме система адаптується до змін?

У ринковій системі ці питання вирішуються без ніякого примушення або централізованого керівництва.

Ринкова система — це складний механізм координації, який діє через систему цін і ринків, механізм зв'язку, який застосовується для поєднання дій мільйонів різних індивідів.

У ринковій економіці немає адміністративного контролю за виробництвом і споживанням. Функції контролю в такій економіці виконує механізм конкуренції. Конкурентна ринкова система містить стимули і для технічного прогресу.

В основу роботи підприємства в умовах ринку покладено найбільш ефективний, з точки зору збуту товарів, принцип: спочатку необхідно з'ясувати який товар, з якими споживчими властивостями, за якою ціною, в яких місцях його хоче придбати потенційний покупець, а потім уже думати про організацію виробництва.

У даний час Україна переживає економічну кризу. Вона згубно відбилася на роботі промисловості через спад виробництва, неплатежі між суб'єктами ринку, дефіцит сировини, матеріалів і комплектуючих виробів. Це породило "ринок продавця", де попит перебільшує пропозицію товару.

Ринкова система не ідеальна і їй властиві певні недоліки.

Будучи орієнтованою на індивідуальні інтереси, ринкова система значно слабкіше враховує колективні й суспільні потреби. Громадський транспорт, екологічні програми, фундаментальна наука, національна безпека — ці й інші потреби, які конче необхідні суспільству, не виглядають першочерговими з точки зору окремого споживача. Отже, ресурси на ці цілі при їх розподілі через ринковий механізм або будуть надходити в останню чергу, або не будуть надходити зовсім.

В умовах ринку величезні ресурси розбазарюються на рекламу та інші подібні заходи виключно з однією мстою — завоювати симпатії покупців. Але кошти, які направляються на ці заходи, можна було б направити на виробництво інших товарів, для якого раніше не знаходилося коштів.

Економіка України припускає створення товарів і їхнє доведення до споживачів. Останнє потребує організації сфери обертання товарів. У цьому випадку інфраструктура ринку — це сукупність інститутів, що забезпечують обіг різних товарів. Обслуговування взаємовідносин виробників товарів і їхніх безпосередніх споживачів — основне призначення інститутів інфраструктури.

Таким чином, сучасна ринкова економіка — це змішана економіка, в якій виробництво розвивається під впливом власних ринкових сил, які скеровують підприємницьку активність виробників, але держава регулює цей процес, установлює правову структуру бізнесу і контролює її дотримання, здійснює різні соціальні й політичні програми.

У ринковій економіці сформувалися широко використовувані в підприємницькій діяльності загальновизнані принципи поведінки суб'єктів господарювання на ринку:

— принцип соціального партнерства (разом з економічними функціями підприємство зобов'язане постійно опікуватися питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення);

— принцип свободи підприємництва (можливість ініціативної, самостійної, здійснюваної на свій ризик та під свою майнову відповідальність економічної діяльності, самостійність в організації виробництва, у прийнятті будь-яких господарських рішень, комерційна свобода ціноутворення, право визначати шляхи і способи реалізації продукції, право розпоряджатися майном та прибутком).

З метою формування сприятливого економічного середовища треба розробити й дотримуватися також певних етичних норм поведінки суб'єктів господарювання на будь-якому ринку, які включатимуть правила поведінки в бізнесі. Усе це сприятиме формуванню іміджу фірми як партнера, з яким можлива тривала, надійна і взаємовигідна співпраця, що є життєво важливим у середовищі, яке швидко змінюється.