Тема. Підтип Безчерепні та Черепні (Хребетні). Загальна характеристика підтипу Черепні (Хордові).

Підтип Безчерепні

До підтипу Безчерепні входить один клас Головохордові. У цьому класі один ряд – ланцетникоподібні з однією родиною ланцетникові.

Безчерепні – це нечисленна група (приблизно 30 видів) найбільш примітивних тільки морських хордових тварин. Вони поширені в помірних і теплих морях Атлантичного, Індійського й Тихого океанів. Зустрічаються в Чорному та Японському морях.

Ланцетники-бранхіостоми живуть у прибережних мілководних ділянках морів, зарившись заднім кінцем тіла в субстрат дна. Надають перевагу піщаному грунту. Потривожений дотиком або світлом ланцетник швидко вискакує зі сховку й, трохи пропливши, знову заривається. Ланцетники-амфіоксиди зустрічаються в планктоні відкритих частин океанів.

Живляться ланцетники діатомовими водоростями, детритом, зоопланктоном. Розмножуються в теплу пору року, наприклад, у Чорному морі – з кінця травня до початку серпня. Запліднення в них зовнішнє: статеві продукти самки й самці одночасно викидають у воду.

Ланцетник – популярний об’єкт досліджень зоологів, що пояснюється особливостями його будови. Усі основні ознаки типу Хордові зберігаються в нього впродовж усього життя. Вивчення будови ланцетника важливе для розуміння принципів організації хордових, походження та формування хребетних тварин у ході еволюції. Учені вважають, що особливості будови предків хребетних були дуже схожі на особливості будови у ланцетника.

Загальна характеристика підтипу Черепні (Хребетні)

Хребетні (або черепні) – це вищий підтип Хордові. Порівняно з безчерепними та покривниками їм притаманний більш високий рівень організації. Серед хребетних немає видів, що ведуть сидячий (прикріплений) спосіб життя. Вони повсякчас переміщаються в просторі, активно розшукуючи й захоплюючи їжу, знаходячи для розмноження особин іншої статі, рятуючись від переслідування ворогів.

Активні переміщення забезпечують хребетним тваринам можливість зміни місць проживання залежно від змін умов проживання й потреб на різних етапах їхнього життєвого циклу, наприклад при розвиткові, статевому дозріванні, розмноженні, зимівлях тощо. Названі загально біологічні ознаки хребетних прямо пов’язані з особливостями їхньої організації.

Нервова система хребетних більш диференційована, ніж у нижчих хордових. У всіх тварин цього підтипу розвинений головний мозок, функціонування якого обумовлює вищу нервову діяльність – основу пристосувальної поведінки. Для хребетних характерна наявність різноманітних органів чуття зі складною будовою, що забезпечує зв’язок між організмом та зовнішнім середовищем.

Із розвитком головного мозку та органів чуття пов’язане виникнення черепа, який слугує надійним захисним футляром для цих надзвичайно ніжних та важливих органів. Як осьовий скелет замість хорди в переважної більшості тварин формується більш досконале й міцне утворення – хребетний стовп, котрий виконує роль не тільки опорного стрижня тіла. але й футляра, в якому міститься спинний мозок.

В області переднього відділу кишкової трубки утворюються рухливі частини скелета, з яких формується ротовий, а у величезної більшості – щелепний апарат, що забезпечує захоплення, утримування їжі, а у вищих хребетних і її подрібнення.

Загальний обмін речовин у хребетних набагато вищий, ніж у нижчих хордових. У зв’язку із цим слід звернути увагу на характерні риси організації: наявність серця обумовлює швидкий рух крові, у видільній нирки надійно забезпечують виведення з організму збільшеної кількості продуктів обміну.

Названі риси високої життєвої організації обумовили широке розповсюдження хребетних та заселення ними всіх життєвих середовищ. Ця обставина, а також велика кількість і різноманітність видів хребетних роблять їх найважливішим елементом природних біоценозів.

До підтипу Хребетні належать такі основні класи: Хрящові й Костисті риби, Земноводні, Плазуни, Птахи, Ссавці.