Гострий одонтогенний гнійний періостит

Гострий одонтогенний гнійний періостит частіше зустрічається у змінному прикусі у віці 6-8 років.

Скарги. У разі гнійного одонтогенного періоститу діти (або їх батьки) скаржаться на наявність деформації обличчя у ділянці нижньої чи верхньої ще­лепи, утруднене жування на ураженому боці, явища загальної інтоксикації, яка проявляється підвищенням температури тіла, зниженням апетиту, порушен­ням сну. Залежно від місця ураження щелеп може бути обмежене відкривання рота, біль під час ковтання тощо. У більшості випадків діти та їх батьки не вказують на зв'язок виникнення деформації м'яких тканин з болем у зубі. Це пов'язано з тим, що на момент її появи фокус запалення переміщується з періодонта до окістя. Тому під час збору скарг необхідно звернути на це увагу, тобто з'ясувати, з чого починалася хвороба і який саме зуб став її причиною.

Клініка. Клінічна картина гострого гнійного одонтогенного періоститу характеризується змінами загального стану та патогномонічними місцевими ознаками. Ступінь порушення загального стану дитини в разі періоститу за­лежить від вихідного рівня соматичного здоров'я та стану "причинного" зуба.

Місцевими ознаками гострого гнійного одонтогенного періоститу нижньої щелепи від тимчасових молярів у дітей є:

— асиметрія обличчя унаслідок набряку тканин нижньощічноїта підниж­ньоілелепної ділянок (іноді набряк поширюється на підочноямкову ділянку, навіть на нижню повіку ока на боці ураження, що звичайно спостерігається у дітей молодшого віку) з незміненою над ними шкірою або із незначною гіпере­мією її у випадках, коли діагностика та лікування затягуються чи проводиться самолікування;

• відкривання рота може бути обмежене за рахунок болючого набряку тка­нин щічної та підщелепної ділянок;

• перехідна складка згладжена з вестибулярного боку, тому що шлях по­ширення гнійного ексудату в цей бік коротший, ніж в язиковий, а корені тим­часових зубів розташовані ближче до зовнішньої кортикальної пластинки; сли­зова оболонка перехідної складки набрякла, гіперемована; пальпація у деяких випадках дозволяє виявити флюктуацію;

• "причинний" тимчасовий зуб зруйнований, рухомий (інколи у дітей бу­вають зруйновані та рухомі обидва тимчасові моляри); у тому разі, коли запа­лення переміщується під окістя, перкусія зуба може бути незначно болючою, болючість "причинного" зуба (як прогностична ознака) свідчить про те, що від початку захворювання пройшло небагато часу.

У більшості випадків одонтогенний гнійний періостит нижньої щелепи супроводжується регіонарним лімфаденітом на боці ураження.

Клінічна картина гострих гнійних періоститів верхньої щелепи у дітей дос­татньо характерна: під час огляду обличчя асиметричне за рахунок набряку тка­нин щічної, підочноямкової ділянок, половини верхньої губи, який поширюється на повіку з боку ураження. Визначається згладженість носогубної складки. У ротовій порожнині в разі розташування абсцесу з вестибулярного боку верхньої щелепи перехідна складка згладжена та гіперемована на рівні "причинного" і 1—2 поряд розташованих зубів.

У разі локалізації абсцесу на піднебінні, що буває рідко, обличчя дитини си­метричне, відкривання рота вільне. На піднебінні, ближче до коміркового відро­стка, визначається випинання, укрите гіперемованою слизовою оболонкою, під час пальпації якого відчувається біль та флюктуація.

У тому разі, коли корені тимчасових зубів знаходяться у стадії розсмокту­вання, періостити не проявляються типовою клінічною картиною. Інфільтра­ція тканин періоста відбувається не в проекції перехідної складки, а ближче до шийок зубів. Тому абсцеси в таких випадках бувають частіше не субперіостальні, а під'ясенні. Іноді вони зовсім не утворюються, оскільки відтік ексудату через широкі періодонтальну щілину, кореневі та остеомні (гаверсові) канали ком­пенсує можливість утворення абсцесу.

Лікування

Хірургічне лікування гострих періоститів, шо включає розтин абсцесу з обо­в'язковим дренуванням рани, видалення чи лікування "причинного" зуба, про­водять під провідниковим або загальним знеболюванням. Вибір знеболювання залежить від віку дитини, її психоемоційного стану та наявності фонових захво­рювань. Періостотомію у період змінного прикусу на нижній шелепі треба про­водити нижче від перехідної складки, на верхній — вище від неї та паралельноїй. У разі розвитку періоститу від тимчасових нижніх молярів розтин абсцесу слід проводити нижче від перехідної складки, бо між коренями їх знаходиться мен­тальний отвір, через який у цьому місці виходять нерв та судини. Якщо абсцес локалізується на твердому піднебінні, розтинати періост тре­ба нелінійним розтином, а висіченням трикутного чи овального слизово-окіс­ного клаптя. Дренаж у такому разі не потрібен, тому що він не фіксується. Форма утвореного отвору забезпечує хороший відтік ексудату. Ранова поверхня на піднебінні загоюється вторинним натягом.

Після хірургічного втручання дитині призначають ротові ванночки з анти­септиками.

Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:

1. Періостит. Визначення.

2. Класифікація періоститів.

3. Етіологія і патогенез періоститу щелеп.

4. Клініка захворювання гострого періоститу:

а)серозний;

б)гнійний;

5. Клініка захворювання хронічного періоститу:

а)простий;

б)оссифікуючий;

6. Діагностика періоститу.

7. Диференціальна діагностика періоститу

а)гострого;

б)хронічного;

8. Методи лікування.

9. Показання до хірургічного лікування.

10. Загальне лікування періоститів.

11.Ускладнення періоститів

ТЕМА: Гострий одонтогенний остеомієліт щелеп у дітей. Причини розвитку. Діагностика, клініка, невідкладна медична та хірургічна допомога. Реабілітація таких дітей. Профілактика захворювання. Гострий гематогенний остеомієліт щелеп у дітей. Діагностика, диференційна діагностика, клініка та лікування. Профілактика ускладнень.