6.2. Абзацне членування. Нумерація документа

Виклад кожного аспекту змісту юридичного документа необхідно по­чинати з нового абзацу. Розбиваючи текст документа на абзаци, ми полегшуємо його сприйняття. Юридичний текст без абзаців сприй­мається важко. Якщо автору необхідно виділити й підкреслити будь-яке речення, він робить це за допомогою абзацу. Абзац є показником переходу від однієї думки або теми до іншої. Слово «абзац» походить від німецького аЬзаіг (відступ) і має два значення: 1) відступ упрпно в початковому рядку друкованого чи рукописного тексту для відокрим лення однієї частини тексту від іншої; 2) частина друкованого чи рук» писного тексту від одного відступу до іншого, що складається з одного чи кількох речень і характеризується єдністю та відносною закінче­ністю змісту.

Виклад з абзацу підкреслює ключові моменти документа. Кожен абзац містить речення, яке виражає головну ідею чи аспект теми.

Абзацне членування робить зрозумілою композиційно-синтак­сичну структуру тексту будь-якого юридичного документа. Воно дуже часто поєднується з цифровою чи буквеною нумерацією, яка підкрес­лює необхідність самостійного розгляду кожного елемента. Порушен­ня у сфері абзацоподілу найчастіше пов'язані з надмірним, необгрун­тованим, недостатнім поділом тексту на абзаци.

Композиційна стрункість документа залежить від характеру та відомостей, що містяться в ньому. Юридичний документ бажано при­свячувати одному питанню, він не повинен містити тематично різно­рідних, логічно не пов'язаних між собою відомостей. Проте однотем-ний текст — це ідеалізований об'єкт. Однотемність реально неможлива. Якщо на рівні автора текст здається однотемним, то на рівні читача він може бути багатотемним. Будь-яке слово, будь-який корінь або фонема можуть викликати побічну асоціацію, в результаті чого вини­кає тематичне відхилення.

В основі композицій усіх текстів лежать елементарні типи змісту, які визначають логіку розгортання змісту: часова й просторова ло­гіка — для розповіді; індуктивна чи дедуктивна логіка — для роздуму; аналітична логіка — для опису.

Композиційний аналіз змісту тексту повинен задовольняти таким вимогам: будь-які частини твору на різних рівнях ієрархії змісту, включаючи рівень фраз, мають бути тематично однорідними; части­ни повинні бути логічно пов'язаними; вибір композиції мусить мати жанрову і стильову зумовленість.

Часто інформація, що повинна міститися в додатку документа, по­дається у тексті. Рекомендується інформацію, яка не може бути вира­жена в тексті (напр., перспективний план, інший документ, технічне завдання), розмістити у додатку до документа, обсяг якого не обме­жується.

Абзац як одиниця членування тексту посідає проміжне місце між окремим реченням і розділом твору. Перехід від однієї ознаки по­няття до іншої повинен виражатися в переході від абзацу до абзацу. Лбзацний поділ виникає і на стикові понять, при переході від основ­ної теми до тематичного відхилення і, навпаки, якщо при цьому не микористовуються мовні засоби у вигляді вставних конструкцій. Якщо новим рядком виділяється тільки одне речення, це означає, що на цю фразу автор робить особливий змістовий наголос. Абзац може складатися з одного речення, якщо цьому реченню надається особливе значення, або з кількох речень, які послідовно розкрива­ють зміст викладеного. Поділ тексту на абзаци дозволяє читачеві зробити невелику зупинку перед подальшим читанням, подумки повернутися до прочитаного.

Вважається, що середня довжина абзацу має становити 4-6 речень. Проте зустрічаються абзаци, переважно у багатоаспектних юридич­них документах, які складаються з одного речення.

Абзацне членування нерідко поєднується з нумерацією — цифро­вим або буквеним позначенням послідовності розміщення складових частин тексту. Нумерація підкреслює необхідність самостійного роз­гляду кожного з елементів переліку, який нумерується. Сьогодні, як відомо, використовується дві системи нумерації. Одна застосовує тільки арабські цифри, розташовані в певному порядку, а друга до­пускає використання знаків різних типів — римських і арабських цифр, великих і малих літер. Вибір того чи іншого варіанта нумерації залежить від змісту тексту, його складу, обсягу, композиційної час­тини. У простих документах використовуються арабські цифри або

малі літери.

Тексти великих за обсягом юридичних документів, які містять інформацію з різноманітних питань діяльності установи (договори, огляди, звіти і т. п.), доцільно поділяти на розділи, глави, пункти,

підпункти.

Кожна складова частина, крім абзаців, повинна мати номер. Ну­мерація юридичного документа для зручності використання, як пра­вило, буває наскрізною (тобто зберігається протягом усього тексту, від початку до кінця), для всього документа. Не дозволяється окремо ну­мерувати статті, пункти кожного розділу чи глави документа. Нуме­рація проводиться арабськими цифрами, які є більш зручними. Ну­мерація пунктів, підпунктів повинна бути постійною і єдиною для всього тексту. Номер кожної складової частини включає в себе всі но­мери відповідних складових частин більш високих ступенів поділу. Номер розділу (глави) складається з однієї цифри: 1,2,3,5, 7; номер пункту складається з двох цифр: номера відповідного розділу (гла­ви) і номера пункту, розділених крапкою: 1.3,2.7,5.7, 7.7; номер під­пункту — з трьох цифр: з номера відповідного розділу (глави), номера відповідного пункту, номера підпункту, розділених крапкою: 3.1.2, 2.7.4,5.10.2 (підпункти можуть бути позначені також малими літери ми з напівкруглою дужкою без крапки: а), б), в) і т. д.).

Як бачимо, використання цієї системи нумерації дозволяє не вико* ристовувати слів «частина», «розділ», «глава», «пункт», «параграф»• Нумерація пунктів, підпунктів повинна бути єдиною для всього токо-ту юридичного документа.

Розділи та підрозділи тексту документа повинні мати заголопки, які позначають предмет регулювання документа, стисло виражають суть їх змісту. При формулюванні заголовка до тексту документа слід звернути увагу на те, щоб він був стислим, логічно пов'язаним з текс­том, не був двозначним і суперечливим.

Документи залежно від кількості питань, які в них розглядають­ся, поділяють на прості й складні.

Документи, які містять одне питання, вважаються простими. Складні документи мають декілька самостійних питань. Прості доку­менти значно легші в обробці (реєстрація, формування в справи), на­правленні на виконання. Обробка складних документів викликає труд­нощі — при реєстрації заноситься декілька питань, при постановці на контроль виділяється кожне питання тощо.