3.4.2. Логічні вимоги до юридичних документів

Для правотворчості і правозастосування логіка має велике значення. У практиці правотворчості стиль правових актів вироблявся віками. Він характеризується передовсім такими рисами, як логічність, точ­ність, ясність, чіткість, стислість, доступність і простота викладу.

Текст офіційного документа повинен бути логічно послідовним, іш'язним, точним, чітким, зрозумілим, інформаційно повним, аргу­ментованим, переконливим. Аргументація та висновки мають бути об'єктивними. Офіційний документ покликаний спонукати до будь-н ких дій, переконати (що досягається аргументованістю й логічністю фактів, доказів, які наводяться); в юридичному відношенні його фор­мулювання мають бути бездоганними.

Мові юридичних документів властива послідовність і логічність викладу: мотивованість висновків, однозначність змісту. Побудова тексту документів характеризується чіткою логічною єдністю та по­слідовністю, які реалізуються за допомогою причинно-наслідкових зв'язків у межах одного речення чи в повному тексті; зв'язком ок­ремих частин тексту, оскільки кожна наступна думка (вислів) вихо­дить з попередньої; підкресленням наступності або черговості подій чи явищ.

Будь-який текст може називатися текстом, якщо він взаємозв'я­заний та узгоджений. З точки зору юридичної техніки дуже важливо, щоб окремі розділи, глави, пункти, підпункти документа поєднува­лись у суворій логічній послідовності, щоб кожне положення дбку-мента було тісно пов'язане з іншими та не суперечило їм. І тому здійснення правотворчості та правозастосування неможливе без до­тримання законів логіки. Закони формальної логіки визначають пра­вильність мислення людини щодо його форми; задають формальні правила переходу від одного судження в процесі міркування до іншо­го; забезпечують процес виведення одних суджень з інших.

Закони логіки (закон тотожності, закон суперечності, закон виключення третього, закон достатніх підстав) мають велике зна­чення у побудові текстів юридичних документів. Помилки, пов'я­зані з порушенням законів логіки, призводять до непослідовності в процесі міркування, прийняття хибних суджень за істинні, значно перекручують змістове сприйняття будь-якого юридичного тексту. Не­логічність може виявитися в композиції тексту, невдалій аргумен­тації, некваліфікованій розробці теми, неправильному використанні мовних засобів. При мовному і стильовому оформленні правових при­писів авторові документа неприпустимо перескакувати і розривати думки, допускати внутрішні суперечності, алогізми (хід думок, який порушує закони і правила логіки), лексичну та смислову абсурдність, двозначність, багатослів'я (тавтологічність, плеонастичність конст­рукцій). Відступ від цієї вимоги до стилю юридичних документів є суттєвою перешкодою для правозастосування.

Логічні помилки — це негативний результат недотримання законів і принципів формальної логіки при підготовці юридичних документів, Щоб уникнути помилок, необхідно здійснити логіко-структурний аналіз висловлювання положень і окремих тез (грец. іігезіз — поло­ження, твердження). Текст документа повинен містити аргументовані тези. Кожна теза має бути логічно визначеною, ясною, точною, тотож­ною самій собі протягом усього процесу його розгляду. У документ теза — це положення, яке відображає інтереси автора, та проблема, яка ним розглядається, або розв'язання проблеми, якого він дома­гається. Аргументи (лат. аг§итепіит — з'ясовувати, доводити, ствер­джувати) використовують як докази тез, що наводяться у документі, не повинні суперечити один одному і бути достатньою підставою для доказу тези.

В юридичних документах усі міркування повинні бути доведені, а висновки — мотивовані. У випадку правильного застосування за­конів логіки висновки будуть істинними.

Суть логічних суперечностей виражається в тому, що один і той са­мий предмет (суб'єкт, явище), який взято в один і той самий проміжок часу, в одному й тому самому відношенні, тлумачиться по-різному. Внаслідок цього нормативно-правовий припис стає багатозначним, не­точним, розмитим. Текст юридичного документа не може бути неза-кінченим і залишати можливість для довільного «доповнення» чи «роз­ширення». Будь-які положення, правила, фрази в ньому мають бути закінченими.

В юридичних документах необхідно уникати плеоназмів (від грец. ріеопазтоз — надмірність, перебільшення) — багатослів'я; близькі за змістом слова, які є логічно зайвими (він особисто сам підробив документ, вперше знайомитись, труп мертвої людини, моя особис­та думка, березень місяць, п'ять чоловік дітей, повне ціле, спільне співробітництво, взаємна допомога один одному тощо). Плеоназм характеризується надмірністю мовних засобів і є таким поєднанням слів, коли одне з них вміщує у своєму значенні всю потрібну для по­відомлення інформацію, а інше є логічно зайвим (злочин був учине­ний о дев'ятнадцятій годині вечора; адреса місця перебування). Тому вживання плеоназмів у юридичних документах, які мають бути чіткими, однозначними й лаконічними, є суттєвою вадою.

Не можна припускатися тавтології (від грец. іаиіо — те саме й Іо-Ц08 — слово, вчення) — 1. Спеціальне чи непередбачене використання однорідних за значенням і звучанням слів у складі словосполучення чи речення, які в іншій формі повторюють раніше сказане — вста­новлено факт встановлення вини; адресувати на адресу; дозволити надавати дозвіл на носіння зброї; корисно користуватися; вбивство сталося темної глибокої ночі; досягнення, яких досягли студенти тощо; 2. Вид логічної помилки у визначенні поняття; логічно неспро­можне визначення, в якому тлумачення є простим повторенням інши­ми словами того, що мислиться у визначуваному, наприклад: «Демо­крат — це людина демократичних переконань» .Проте допускається І /кивання словосполучення «слідчими органами проведено розсліду­ючі її я», тому що ці слова вважаються єдиними носіями значення.Наявність плеоназмів і тавтології свідчить про недостатню логічну та мовну грамотність людини, що є наслідком незнання семантики і недбалого ставлення до добору слів. У науковому й офіційно-ділово­му стилях плеоназми і тавтологія неприпустимі.

Логічність тексту нормативно-правового акта є загальною й основ­ною вимогою для процесу правотворчості. Відсутність логічності в тексті правового акта виключає справжню правотворчість. Правова норма може існувати як обов'язковий припис лише тоді, коли вона дозволяє робити дедуктивний логічний умовивід. На практиці логічність дося­гається за допомогою дотримання вимог, згідно з якими формулюван­ня нормативних приписів повинно бути точним, чітким, ясним (зро­зумілим), стислим і доступним для сприйняття.

Точність, ясність, чіткість і доступність юридичних документів мають дуже велике та серйозне значення. Якщо вимога зв'язності та послідовності правового тексту передбачає його узгодженість, то точ­ність, чіткість і ясність розширює ці вимоги, тому що вони впливають на зміст речення, добір слів і речень, їх сполучуваність. Необхідно постійно пам'ятати, що від якості тексту, точності, чіткості й ясності його стилю залежить юридична точність і послідовність регламентації поведінки людини. Домогтися, щоб юридичний документ відповідав вимогам точності, ясності, чіткості, доступності й простоти, можна тільки за допомогою відточеної юридичної техніки.

Точність формулювання виразів, юридичних термінів як уні­версальна вимога у правознавстві є першоосновою в мові нормативно-правових та індивідуальних актів. З огляду на те, що багато юридич­них документів (закони, судові рішення, постанови слідчого, договори тощо) містять обов'язковий еталон поведінки, модель майбутньої по­ведінки людини, двозначність, недомовки в них є неприпустимим явищем. Неточність словесного втілення правової норми, розмитість, відсутність єдності понять і термінів призводить до невірного розумі­ння юридичного документа, до його неправильного застосування. Зро­зуміло, що ступінь точності в текстах юридичних документів має бути вищим, ніж у будь-якому іншому тексті. Неточна передача думки, мовна помилка укладача документа можуть призвести до двозначності розуміння або спричинити серйозні наслідки.

В юридичних документах необхідно уникати використання понять невизначеного змісту, нечітких або неточних юридичних термінів (напр., жителі міста Е. вже рік живуть без голови замість жителі міста Е. вже рік живуть без голови місцевої державної адміністрації), бо це може деформувати думку укладача, призвести до парадоксаль­них ситуацій. Неточне слово в документі утворює підстави для неодна­кового його тлумачення, різного застосування, підстави для сваволі.

Багатозначність виразу, граматична (морфологічна або синтаксична) помилка, незрозумілий вираз, інколи описка в даті чи імені можуть призвести до помилок, до плутанини в застосуванні окремих поло­жень. Навіть розділові знаки можуть інколи впливати на долю лю­дей, роботу законодавчих, судових і виконавчих органів. Згадаємо відоме судове рішення, яке залежить від розділових знаків: «Стра­тити, не можна помилувати!» або «Стратити не можна, помилу­вати!». До цього прикладу слід додати вираз «Покарати, не можна виправдати» або «Покарати не можна, виправдати». Отже, основ­на мета точного формулювання — виключити можливість неоднако­вого тлумачення змісту документа.

До засобів досягнення точності мови юридичних документів слід віднести дотримання правил сучасної української літературної мови, вживання чітких дефініцій юридичних термінів, єдність терміноло­гії, дотримання вимог, що висуваються до структури документа, ло­гічну послідовність викладу думки правотворця чи правозастосува-ча, завершеність думки. Конструюючи фразу, людина перетворює свої думки про навколишню дійсність на слова, їх вимову або напи­сання. У розмовному мовленні є багато слів, зрозумілих людям, але непридатних офіційно-діловому мовленню, тому що вони не є точни­ми. «Точність може бути фактичною або мовленнєвою. При фактич­ній точності думка істинна, відповідає об'єктивній реальності. При мовленнєвій точності фраза побудована так, що адекватно відображає думку того, хто говорить або пише» . Фактична й мовленнєва точність не завжди збігаються. Бувають випадки, коли об'єктивно неправильна думка точно виражена словами (занадто часто зустрі­чається при даванні неправдивих показань). Стосовно мови юридич-н их документів вимога точності означає збіг фактичної та мовленнє-иої точності.

На жаль, ще зустрічаються правові приписи, що містять стиліс­тично нейтральні положення (встановити, врахувати, передбачи­ти) чи абстрактні слова, що для права не мають будь-яких значеннє­вих ні дтінків, у них наявні розмитість у часі та відсутність чітких дій І удосконалити /удосконалювати, підвищити, здійснити/ здійснюва­ти, поліпшити, розвивати). Хоча правовий текст покликаний точно | ЧІТКО закріпити волю правотворця чи правозастосувача, формулюва-і-н вимоги й обов'язкові приписи, владно приписувати суб'єктові пра-нн ніі ті у поведінку.

Правові поняття мають бути максимально точними й ясними (зрозу-м і п и м и). Конструювання таких понять вимагає глибокого знання дій-ииім'ті, мшшня права, логіки та передбачає здатність до узагальнення Й абстрактного мислення. Одним із важливих способів забезпечення точності стилю правових актів є також правильне розміщення у тексті родового й видових понять.

З процесами сприйняття мовлення пов'язана така логічна катего­рія, як ясність. Вимога ясності й доступності мови юридичних доку­ментів для адресатів, на яких вона поширює свою дію, є однією з най­важливіших. Лише при абсолютній ясності мови правового тексту суб'єкт права може нести юридичну відповідальність. Неясна норма (напр., «адміністративні межі») не дає певного уявлення про ті чи інші права й обов'язки громадян, призводить до суперечок і помилок, викликає різного роду запити щодо тлумачення норм.

Ясність як абсолютна властивість є одним із головних критеріїв, яким повинна відповідати інформація, виражена в мові юридичного документа. Наприклад, принципу ясності суперечать постанови про притягнення як обвинуваченого, що містять недбало складені речен­ня: «Допитаний у якості підсудного Максименко винним себе виз­нав частково й пояснив, що він ужив спиртні напої, прийшовши до­дому, затіяв сварку з братом, у ході якої вдарив ножем, що стосується погрози вбивства брата — він заперечує». Змінивши речення, отри­маємо такий варіант: «Допитаний як підсудний Максименко винним себе визнав частково і показав/засвідчив, що, прийшовши додому в нетверезому стані, він посварився зі своїм братом і під час сварки наніс йому удар ножем. Погрозу вбивством Максименко заперечу­вав» . Ясність мови тексту права виражається в однаковому розумінні адресатами значень одиниць різних рівнів літературної мови, що ви­користані в юридичному документі.

Ясність змісту залежить від вдалого добору слів, термінів, термі-носполук, речень, їх правильного і послідовного розташування у тексті юридичного документа.

Вираженням ясності є точність. Оскільки точність і ясність є влас­тивостями, необхідними для мовлення в цілому та в будь-якій сфері спілкування, вони є атрибутами і загальної мовної норми. Вони різні у функціональних стилях мови (напр., точність та ясність у художньому мовленні буде іншою, ніж точність і ясність в офіційно-діловому чи на­уковому мовленні).

Не слід забувати також, що поняття точності та ясності носять су­б'єктивний характер. Важливою умовою при точному й ясному форму­люванні правових приписів є особливості суб'єктів права, до яких звер­нена правова норма і поведінку яких вона регулює. Укладач юридичних документів не повинен розраховувати на людей, рівних йому за право­вими знаннями та правовою культурою, адже у своїй більшості грома­дяни не мають юридичної освіти. При укладенні документа його автор моїіинен враховувати, для кого призначена правова норма, культуру суб'єктів права, те, як вони зможуть зрозуміти правову норму, та на­магатися сформулювати її таким чином, щоб вона була доступною їх розумінню, адже те, що є простим для однієї особи, може бути склад­ним ДЛЯ ІНШОЇ.