Мета фінансової санації:

• покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення;

• відновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємства;

• скорочення всих видів заборгованості;

• поліпшення структури оборотного капіталу;

• формування фондів фінансових ресурсів.

І. Розробка плану санації:

Вступ:

Загальна характеристика підприємства:

• правова форма організації бізнесу та форма власності;

• організаційна структура;

• сфера діяльності;

• історична довідка.

1. Аналіз вихідних даних:

• оцінка зовнішніх умов;

• аналіз фактичного фінансового стану підприємства;

• аналіз причин кризової ситуації та слабких місць підприємства;

• стан ринків збуту продукції;

• наявний потенціал підприємства;

• обґрунтування доцільності санації.

2. Стратегія санації, оперативна (CRASH-) програма:

• Стратегічні цілі санації (дерево цілей);

• Каталог оперативних заходів щодо відновлення ліквідності.

3. План санаційних заходів:

• план маркетингу та оцінка рівня збуту;

• план виробництва та капіталовкладень;

• організаційний план;

• фінансовий стан.

4. Ефективність санації та заходи для реалізації плану:

• організація реалізації плану;

• критерії оцінки ефективності;

• операційний санаційний контролінг;

• можливі ризики в процесі виконання;

• суми можливих збитків;

• можливі позитиви та додаткові прибутки.

ІІ. Санаційний аудит – економіко-правова експертиза наявної санаційної концепції з метою визначення доцільності вкладення коштів у об’єкт санації.

Етапи проведення:

1. Збирання та систематизація інформації про підприємство.

2. Розрахунок та аналіз фактичних показників і тенденцій розвитку (оцінка глибини фінансової кризи).

3. Аналіз причин і симптомів фінансової кризи та виявлення слабких місць.

4. Прийняття рішення про санацію чи ліквідацію (висновок про санаційну спроможність підприємства).

ІІІ. Менеджмент санації – це система антикризового управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового здоровлення підприємства.

Етапи управління санацією

• визначення доцільності та можливості проведення санації;

• обґрунтування концепції санації;

• визначення напрямків проведення санації;

• вибір форми санації;

• вибір санатора;

• підготовка бізнес-плану санації;

• розрахунок ефективності санації;

• затвердження бізнес-плану санації;

• моніторинг реалізації заходів бізнес-плану санації.

2.Ключові фінансові показники зазвичай відносять до 3 груп: ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності та ділової активності. На основі певного набору коефіцієнтів різних груп формують інтегральні фінансові показники, які дозволяють оцінити стан підприємства у комплексі. В більшості своїй вони орієнтовані на ранню діагностику та попередження ознак неплатоспроможності або банкрутства.

Цій же меті слугує й коефіцієнт Бівера:

де ЧП – чистий прибуток;

А – амортизація;

ПЗ – поточні зобов'язання;

ДП – довгострокові позики;

ЧВГП – чистий вхідний грошовий потік.

Оцінка кризових симптомів підприємства і діагностування можливості фінансової кризи здійснюється задовго до проявлення його явних ознак. Ключовим моментом антикризового індикативного планування діяльності будь-якої організації є визначення схильності підприємства в цілому та його структурних підрозділів до банкрутства. До основних методик такого аналізу відносяться:

• 2-факторна модель

• Модель Альтмана

• Модель Р. Ліса

• Модель Сайфуліна

• Модель Фулмера

• Модель Спрінгейта

• R-модель Іркутської державної економічної академії

• Модель Таффлера

• Модель Ж. Депаляна

• Модель Чессера тощо.

Система діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства базується на використанні алгоритмів, технологій, методів і показників економічного аналізу. Умови будь-якої господарської діяльності змінюються чи не щодня, і в такій динамічній ситуації фінансові або ділові показники орієнтують керівництво стосовно тих найбільш важливих питань, що вимагають першочергової уваги. За визначенням, показники (коефіцієнти) показують зв'язки та залежності між різними сторонами бізнесу. Вони висвітлюють значущі взаємовідносини та необхідність гармонійної співпраці між окремими підрозділами економічної системи.

Оцінка кризових симптомів підприємства і діагностування можливості фінансової кризи здійснюється задовго до проявлення його явних ознак. Ключовим моментом антикризового індикативного планування діяльності будь-якої організації є визначення схильності підприємства в цілому та його структурних підрозділів до банкротства:

1. 2-факторна модель оцінки вірогідності банкрутства підприємства. Вважається однією з простіших моделей прогнозування можливості банкрутства. Вона заснована на двох ключових показниках – коефіцієнті поточної ліквідності К_п і показникові частки позикових коштів К_з:

Якщо результат виявляється від'ємним, то вірогідність банкрутства невелика. Позитивне значення Z вказує на високу імовірність банкрутства.

Слід мати на увазі, що дана модель розроблена для США, а в Україні інші темпи інфляції, інші цикли макро- та мікроекономіки, рівні фондо-, енерго- і трудомісткості виробництва, інший податковий тиск. В силу цього 2-факторна модель не забезпечує всебічну оцінку фінансового стану підприємств, а тому можливі значні відхилення прогнозу від реальності.

2. Оцінка ймовірності банкрутства підприємства на основі Z-рахунку Альтмана. Цей метод запропонований у 1968 р. відомим економістом Е. Альтманом. Індекс побудований за допомогою апарату мультиплікативного дискримінантного аналізу і дозволяє у першому наближенні розділити господарські суб'єкти на потенційних банкрутів і не банкрутів. У загальному вигляді індекс має вигляд:

де К1 – відношення оборотного капіталу до суми активів;

К2 – відношення нерозподіленого прибутку до суми пасивів;

К3 – відношення операційного прибутку до суми пасивів;

К4 – відношення ринкової вартості акцій до заборгованості;

К5 – відношення виручки до суми активів.

Результати численних розрахунків за моделлю Альтмана показали, що узагальнюючий показник може приймати значення в межах [-14;22], при цьому підприємства, для котрих Z≥2,99 потрапляють в число фінансово стійких, підприємства, для яких Z<1,81 є безумовно нестабільними, а інтервал від 1,81 до 2,99 складає зону невизначеності.

В українській практиці приймались численні спроби використання рахунку Альтмана для оцінки платоспроможності та діагностики банкрутства. Однак відмінності у зовнішніх факторах, що здійснюють вплив на функціонування підприємства, спотворюють імовірнісні оцінки.

3. Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану. У 1972 р. Р. Ліс отримав наступну формулу для Великобританії:

де Х1 – відношення обігового капіталу до суми активів;

Х2 – відношення операційного прибутку до суми пасивів;

Х3 – відношення нерозподіленого прибутку до суми пасивів;

Х4 – відношення власного капіталу до позикового.

Граничне значення тут складає 0,037. Однак зовнішні фактори (ступінь розвитку фондового ринку, податкове законодавство, нормативне забезпечення бухгалтерського обліку), нажаль, також не дають даній методиці в повній мірі відображати ситуацію для підприємств України і бути застосованою в якості універсальної моделі передбачення імовірності банкрутства.

4. Метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства. Р.С. Сайфулін та Г.Г. Кадиков запропонували використовувати для експрес-оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число:

де Ко – коефіцієнт забезпеченості власними коштами;

Ктл – коефіцієнт поточної ліквідності;

Ки – інтенсивність обігу авансованого капіталу, яка характеризує обсяг реалізованої продукції, яка приходиться на 1 у. о. коштів, вкладених у діяльність підприємства;

Км – коефіцієнт менеджменту, який характеризується відношенням прибутку від реалізації до величини виручки від реалізації;

Кпр – рентабельність власного капіталу (відношення балансового прибутку до власного капіталу.

Якщо рейтингове число R для підприємства є більшим за 1, то підприємство знаходиться у задовільному стані, якщо менше за 1 – у незадовільному.

5. R-модель прогнозу ризику банкрутства. Вченими Іркутської державної економічної академії була запропонована власна 4-факторна модель пронозу ризику банкрутства, котра має наступний вигляд:

де К1 – відношення обігового капіталу до активів;

К2 – відношення чистого прибутку до власного капіталу;

К3 – відношення виручки від реалізації до активів;

К4 – відношення чистого прибутку до інтегральних витрат підприємства.

Вірогідність банкрутства підприємства у відповідності до значення моделі визначається наступним чином (табл. 1.).

Таблиця 10.1.

Зони банкрутства

Значення R	Вірогідність банкрутства, %
Менше 0	Максимальна (90-100)
0–0,18	Висока (60-80)
0,18–0,32	Середня (35-50)
0,32–0,42	Низька (15-20)
Більше 0,42	Мінімальна (до 10)

6. Прогнозна модель Таффлера. Британський учений Таффлер у 1977 році запропонував 4-факторну прогнозну модель для аналізу компаній, акції яких котируються на біржах:

де Х1 – відношення операційного прибутку до короткострокових зобов'язань;

Х2 – відношення обігових активів до суми зобов'язань підприємства;

Х3 – відношення короткострокових зобов'язань до суми активів;

Х4 – відношення виручки від реалізації до суми активів.

Якщо величина інтегрального показника більша за 0,3, це говорить про те, що у підприємства непогані довгострокові перспективи, а якщо менша за 0,2, то банкрутство є більш ніж вірогідним. Проміжок від 0,2 до 0,3 становить так звану „зону невизначеності”.

7. Модель Фулмера. Модель прогнозує банкрутство у 98% випадків на рік вперед і у 81% випадків на два роки вперед. Має такий загальний вигляд:

де V1 – відношення нерозподілених прибутків минулих років до сукупних активів;

V2 – відношення об'єму реалізації до сукупних активів;

V3 – відношення прибутку до сплати податків до сукупних активів;

V4 – відношення грошових потоків до повної заборгованості;

V5 – відношення суми боргу до сукупних активів;

V6 – відношення поточних пасивів до сукупних активів;

V7 – натуральним логарифм (ln) від суми матеріальних активів;

V8 – відношення обігового капіталу до повної заборгованості;

V9 – натуральний логарифм (ln) від величини відношення прибутку до сплати відсотків і податків до суми сплачених відсотків.

За результатами моделі можна одержати наступним прогноз: настання неплатоспроможності неминуче при Н<0; при Н≥0 компанія функціонує нормально.

8. Модель Спрінгейта. Дана модель має наступний вигляд:

де А – відношення робочого капіталу до загальної вартості активів;

В – відношення оподатковуваного прибутку і відсотків до загальної вартості активів;

С – відношення оподатковуваного прибутку до короткотермінової заборгованості;

D – відношення об'єму продаж до загальної вартості активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю складає 92%, однак з часом цей показник зменшується. Якщо Z<0,862, то підприємство вважається потенційним банкрутом, при показнику Спрінгейта більше за 0,862 підприємство можна вважати таким, що функціонує нормально.

9. Модель Ж. Депаляна. Згідно цієї моделі ймовірність банкруства визначається за формулою:

де R1 – коефіцієнт обороту запасів;

R2 – коефіцієнт поточної ліквідності;

R3 – коефіцієнт левериджу;

R4 – рентабельність активів;

R5 – ефективність виробництва.

Підприємство вважається фінансово стабільним при показнику N, що перевищує 100. В іншому випадку високою є ймовірність банкрутства.

10. Модель Чессера. Оціночні показники цієї моделі наступні:

де Х1 – частка готівки та короткострокових фінансових вкладень у сукупних активах;

Х2 – відношення нетто-продажів до найбільш ліквідних активів;

Х3 – відношення брутто-доходів до сукупних активів;

Х4 – відношення сукупної заборгованості до сукупних активів;

Х5 – відношення основного капіталу до чистих активів;

Х6 – відношення оборотного капіталу до нетто-продажів.

Змінна Y, яка являє собою лінійну комбінацію незалежних змінних, використовується для оцінки ймовірності банкрутства у наступній формулі:

де е = 2,71828.

Порогове значення показника Р дорівнює 0,50. При показнику, вищому за порогове, ймовірність банкрутства є високою.

1. Назвіть основні ситуації, коли можна прийняти рішення про проведення фінансової санації.

2. Назвіть типові причини фінансової кризи вітчизняних підприємств.

3. Сформулюйте основний зміст та завдання санаційного аудиту.

4. Назвіть способи фінансування санації підприємства його власниками.

5. Розмежуйте поняття «реструктуризація» та «реорганізація».

6. Дайте визначення понять «приховане, фіктивне та навмисне банкрутство».

7. Сформулюйте основні підстави для порушення справи про банкрутство боржника.

1. Санація підприємства - це :

а) Надання підприємству зовнішньої фінансової допомоги.

б) Задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом.

в) Сукупність усіх заходів, які здатні забезпечити фінансове оздоровлення підприємства.

2. До функціональних завдань менеджменту санації відносять такі:

а) Проведення санаційного аудиту.

б) Організація реалізації проекту санації.

в) Розробка санаційної концепції.

3. До головних показників, які характеризують структуру капіталу та фінансову незалежність підприємства, відносять:

а) Показник фінансового левериджу.

б) Показник абсолютної ліквідності.

в) Коефіцієнт фінансової стабільності.

4. Санація – це:

А) сукупність усіх можливих заходів, які можуть забезпечити фінансове оздоровлення підприємства

Б) здатність підприємства забезпечити грошовими ресурсами , що є в його розпорядженні, процес господарської діяльності і виконувати при цьому платіжні зобов’язання , що виникають в результаті звичайної господарської діяльності

В) нездатність підприємства фінансувати поточну операційну діяльність і погасити термінові зобов’язання

5. Банкрутство – це:

А) сукупність усіх можливих заходів, які можуть забезпечити фінансове оздоровлення підприємства

Б) здатність підприємства забезпечити грошовими ресурсами , що є в його розпорядженні , процес господарської діяльності і виконувати при цьому платіжні зобов’язання , що виникають в результаті звичайної господарської діяльності

В) нездатність підприємства фінансувати поточну операційну діяльність і погасити термінові зобов’язання

Завдання 1. Оцініть структуру балансу підприємства і внесіть пропозиції щодо її оптимізації. Внесіть пропозиції відносно проведення санації.

АКТИВ	Сума	ПАСИВ	Сума
1. Основні засоби	52467	1. Статутний фонд	37199
2. Запаси і витрати	5697	2. Непокриті збитки	12000
3. Дебіторська заборгованість	877	3. Довгострокові пасиви	1578
4. Кошти	14	4. Короткострокові пасиви	8278
БАЛАНС	59055	БАЛАНС	59055

1. Зміст та задачі оцінки фінансового стану.

2. Оцінка ліквідності активів підприємства.

3. Оцінка ділової активності підприємства.

4. Оцінка платоспроможності.

5. Оцінка фінансової стійкості підприємств.

6. Оцінка рентабельності підприємства.

Фінансовий стан підприємства – це здатність підприємства забезпечити грошовими ресурсами , що є в його розпорядженні , процес господарської діяльності і виконувати при цьому платіжні зобов’язання , що виникають в результаті звичайної господарської діяльності .

Баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, що відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал .

Активи – це ресурси (необоротні і оборотні) , що контролюються підприємством в результаті минулих подій , використання яких , як очікується, призведе до одержання економічних вигод у майбутньому .

Пасиви – це частка активів підприємства , що залишилась після вирахування зобов’язань.

Зобов’язання – це борг підприємства, що виник внаслідок минулих подій і погашення якого, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства , що містять у собі вигоди Необоротні активи – це всі активи , що не є оборотними. Вони функціонують більше року.

Платоспроможність – це здатність підприємства розрахуватися з своїми ліквідними активами, як з довгострокових , так і за поточними зобов’язаннями .

Стійкість фінансового стану визначається співвідношенням величини запасів та власних і позичених джерел їх формування.

1. Фінансовий аналіз. Білик М. Д., Павловська О. В., Притуляк Н. М., Невмержицька Н. Ю. — К.: КНЕУ, 2005.

2. Фінанси підприємств, тести, задачі, методичні рекомендації. В. З. Потій. Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 244 с.

3. Фінанси підприємств. Білик М. Д., Бабяк Н. Д., Семенюк О. Б. Навч. посіб. — К.: Центр «Методика-інформ», 2003. — 202 с.

4. Онисько С М., Марич П. М.Фінанси підприємств: Підручник для студентів вищих закладів освіти. - 2-ге видання, виправлене і доповнене. - Львів: "Магнолія Плюс", 2006

5. Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К.: МАУП, 2004. — 328 с.

6. Шеремет А. Д, Нагашев Е. В. Методика финансового анализа. — М.: ИНФРА-М, 1999.

7. Фінансовий менеджмент. Підручник К.: КНЕУ, 2005. Керівник авторського колективу авторів і науковий редактор, професор А. М. Поддєрьогін. — 536 с.

1.

Фінансовий стан – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських чинників і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових результатів.

Фінансовий аналіз – це метод оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі бухгалтерського обліку і звітності за певний період на певну дату.

Основні задачі фінансового аналізу:

• дослідження рентабельності і фінансової стійкості підприємства;

• дослідження ефективності використання майна підприємства;

• дослідження забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

• об’єктивна оцінка динаміки і стану ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості;

• оцінка стану суб’єкта господарювання на фінансовому ринку і кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

• визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Методи фінансового аналізу:

1. Формалізовані (ланцюгових підстановок; арифметичних різниць; балансовий; диференціальний; відсоткових чисел; логарифмічний; інтегральний; дисконтування та інші методи економічної статистики);

2. Неформалізовані методи (експертних оцінок і сценаріїв; психологічні; морфологічні; порівняльні; побудова системи показників; побудова аналітичних таблиць)