2.4. Церковне красномовство

Церковне красномовство — це проповіді, бесіди, напуття, коментування Біблії в практиці різноманітних християнських конфесій.

Основним жанром церковного ораторства є проповідь — коментар до Біблії. Протягом століть склалося чотири види проповідей: проповідь-розповідь, проповідь-слово (урочиста), проповідь-повчання і бесіда-тлумачення Святого Письма (гомілія).

Проповідь має таку структуру: епіграф (з Писання); вступ (зацікавлення, оповідь, опис); основна частина (виклад матеріалу, міркування); закінчення; заклик.

Завдання проповідника – не відділяти Біблію від мирського, світського, а навпаки, інтенсивно їх поєднувати. Але треба, щоб події життя служили ілюстрацією до Писання, а не навпаки, коли Писання служить «ілюстрацією» для зведення якихось політичних чи життєвих рахунків. Проповідник обов’язково має долучати до матеріалу Святого Письма ті проблеми, що особливо хвилюють прихожан: політичні, філософські, побутові тощо.

Тема проповіді церковного оратора вже сотні років визначена наперед церковним календарем. Весь цикл церковних свят пов’язано зі світлим Христовим Воскресінням – Пасхою. Й основні 12 свят покликані розкрити нам містичне значення приходу Христа на землю, його величний, спасительний зміст. Без імені Христа не відбувається жодна проповідь. Без пояснення того, чим сьогоднішній день є з точки зору земного шляху Христа, немає й проповіді.

Але така визначеність зовсім не означає, що церковний оратор позбавлений клопотів: розумова робота тут так само потрібна, як і в галузі світського красномовства. Проповідникові навіть важче, бо він мусить знайти популярні ходи й прийоми, які б наблизили Святе Письмо до людини.

2.5. Суспільно-побутове красномовство

Суспільно-побутове красномовство — це влучне, гостре або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або певної гострої чи цікавої ситуації. Цей вид красномовства склався на основі епідейктичного та політичного.

Сьогодні жанрами соціально-побутового красномовства є: ювілейні промови, привітальне слово, застільне слово (тости), надгробне (поминальне) слово. Можна сказати, що ці промови за своїм духом є панегіричними. Характерною рисою подібного красномовства є ритуальність (ситуація хрестин, весілля, похорону тощо), і це накладає певний відбиток на стиль промови.

Найчастіше такі виступи бувають імпровізаціями, які не готуються заздалегідь. Це невеликі, лаконічні тексти, що не вимагають обов'язкової, звичайної для інших галузей риторики твердої схеми побудови (вступ, основна частина, висновки). Логічна основа тут може бути послаблена; панує емоційна стихія. Ораторові не обов'язково демонструвати академічну ерудицію, знання законів або пропагувати істини релігії (хоча окремі елементи такого роду тільки прикрашають подібне слово). Зате оратор щедро черпає приклади з життєвого матеріалу, з фольклору (наприклад, стихія анекдота). Стиль може бути від урочисто-величального (наприклад, на похороні) до «зниженого».

На жаль, українське суспільно-побутове красномовство недостатньо досліджене, бо воно народжується і зникає в усному мовленні. Проте окремі перлини можна зібрати з фольклорних записів, спогадів письменників, літературних текстів. Красномовними оповідачами були Остап Вишня, Максим Рильський, Олександр Довженко, Василь Сухомлинський, Олександр Ковінька, Юрій Смолич та багато інших.