Порушення психічного і особистісного розвитку

У психічному та особистісному розвитку людини можуть спостерігатися порушення. Вони спричинюються спадковими, соціальними факторами, способом її життя. Порушення встановлюють за такими основними параметрами:

- рівень і характер порушення у психофізіологічній, психічній, соціально-психологічній сферах особистості;

- час та обставини ураження, що зумовили порушення;

- співвідношення між первинними і вторинними (що виявилися тільки через певний час) дефектами;

- порушення міжфункціональної взаємодії, асоціативних та ієрархічних зв'язків в інтелектуальній сфері.

Основними типами порушень психічного розвитку є:

1. Психічний та особистісний недорозвиток. Спричинює його ураження мозку, пов'язане зі спадковістю, внутріутробними, пологовими і післяпологовими травмами. Проявами такого відхилення є інертність психічного та особистісного розвитку, примітивні асоціативні зв'язки в процесі мислення, низький рівень розвитку інтелекту (узагальнення, абстрагування та ін.).

2. Затримання психічного та особистісного розвитку. Воно є наслідком мозаїчного (нефіксованого і неглибокого) ушкодження мозку. У результаті відбувається тимчасова фіксація (затримання) на ранніх етапах психічного та особистісного розвитку, виявляється недостатність розвитку мислення, ослабленість пам'яті, уваги. Цей дефект компенсується спеціальним навчанням. В 11-15 років це порушення долається і підліток досягає у своєму психічному та особистісному розвитку норми.

3. Пошкоджений психічний та особистісний розвиток. Спочатку розвиток відбувається нормально. А згодом, коли всі структури мозку сформуються, у зв'язку зі спадковим захворюванням, інфекцією чи травмами центральної нервової системи проявляються окремі пошкодження: інертність, нецілеспрямованість, непрактичність мислення тощо.

4. Спотворений психічний та особистісний розвиток. Таке відхилення є досить складним, оскільки для нього характерні психічний та особистісний недорозвиток і пошкодження психічного та особистісного розвитку.

5. Дисгармонійний психічний та особистісний розвиток. Свідченням його є прискорений розвиток одного показника і уповільнений - іншого (наприклад, інтелект та емоції; у дітей-вундеркіндів емоційний розвиток відстає від інтелектуального).

Отже, проявами порушення психічного та особистісного розвитку є психічний та особистісний недорозвиток, затримання, пошкодження, спотворення, дисгармонійність психічного та особистісного розвитку. їх повинні враховувати батьки, педагоги, психологи та ін. у процесі виховання і навчання дітей, корекційної роботи з ними.

Провідна роль суспільного навчання і виховання у психічному і особистісному розвитку дитини

Основним чинником психічного та особистісного розвитку дитини є цілеспрямоване навчання та виховання. Процес учіння розпочинається у віці немовляти. Дитина вчиться взаємодіяти з дорослими, які доглядають за нею, задовольняють її потреби; наслідувати їхні дії, маніпулюючи предметами, граючись, виконуючи доручення. На перших порах учіння є складовим елементом спілкування з дорослими, гри та інших видів діяльності, згодом воно виокремлюється в самостійну діяльність, спрямовану на оволодіння теоретичними знаннями, вміннями і навичками.

Сформувавшись у дітей дошкільного віку, навчальна діяльність стає провідною у молодшому шкільному віці, їй підпорядковуються гра і праця. Учіння (цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння навичками) є формою розвитку дитини і основним його чинником. Поза учінням неможливий інтенсивний психічний розвиток. У дитячому садку, школі учіння підпорядковане спеціально організованому навчальному процесу. Добре організоване навчання зумовлює необхідний для певного віку розвиток дітей.

У процесі навчання розвивається довільна пам'ять, яка з часом стає вирішальним чинником розвитку мислення і мовлення; формуються науковий світогляд, свідомість і самосвідомість, переконання, моральні якості школярів, розвиваються їх духовність, здібності. Від змісту, форм і методів навчання залежить темп переходу дитини від нижчих до вищих ступенів розумового розвитку. В результаті запровадження у навчальний процес спеціальних засобів логічні операції формуються у дітей вже в 11-12 років, що розширює вікові можливості засвоєння знань.

Розвиток не вичерпується змінами індивіда, які є прямими результатами його учіння. Він охоплює переосмислення, систематизацію, узагальнення того, що засвоює індивід у процесі інших видів діяльності, і знаменує собою якісні зміни особистості. Ці зміни проявляються в розширенні можливостей особистості в саморегулюванні діяльності, самостійному засвоєнні знань.

Ефективність навчальної діяльності зумовлюється індивідуальними відмінностями учнів, їхньою готовністю вчитися. Засвоєння одного й того самого матеріалу різними дітьми відбувається по-різному, вимагає різних педагогічних умов. Врахування цих відмінностей необхідне для індивідуалізації навчання, підвищення його ролі у психічному розвитку учнів.

Формування нових психічних якостей залежить не тільки від зовнішніх умов, а й від активності дитини, включення її в діяльність. Зовнішня діяльність під керівництвом дорослого зумовлює зміни у внутрішній (ідеальній) психічній діяльності. Тому навчання має здійснюватися в сенситивні періоди для розвитку психічних функцій, враховувати рівень та особливості досягнутого психічного розвитку.

Навчальна діяльність є важливим фактором збагачення емоційного життя, формування в учнів стійких інтелектуальних, моральних, естетичних почуттів. Сучасне навчання повинне бути розвиваючим, у якому учень постає його суб'єктом.

Розвиток дитини відбувається і в процесі виховання, свідченням ефективності якого є прагнення вихованців до самовиховання, поєднання зростаючих вимог з повагою до дитини. Виховання не повинне зводитися до зовнішніх впливів (наказів, заборон тощо), а має враховувати внутрішні зміни в думках, почуттях, потребах особистості, яка формується. Усе це переконує, що тільки спеціально організовані навчання та виховання ефективно впливають на зміст і темп психічного та особистісного розвитку.