12

Тема «Основи теорії держави»

ЗМІСТ

1. Теорії походження держави 1

2. Поняття, ознаки та функції держави 2

3. Форма держави 4

4. Механізм держави 8

5. Громадянське суспільство 9

6. Демократична, правова та соціальна держава 10

1. Теорії походження держави

Теорія держави і права – наука, що вивчає дер­жавні та правові явища суспільного життя. Її предметом є загальні закономірності виникнення, функціонування та розвитку держави і права. Слово «теорія» грецького погодження й у перекладі означає «розглядаю», «досліджую». Теорія держави і права належить до групи загальнотеоретичних та історичних наук, посідаючи провідне місце в системі суспільних і юридичних наук.

Держава і право виникають у суспільстві. Суспільство утворюється завдяки об'єднанню людей на основі індивідуальних та загальних інтересів і потреб. Це дозволяє спільними зусиллями досягнути тих цілей, котрі є недосяжними для окремої людини. Держава і право виникли завдяки внутрішньому розвитку суспільства та факторів, що вплинули на його розвиток – економічні (введення податків та різноманітних зборів; поява надлишкового продукту; можливість експлуатації чужої праці), політичні (потреба у сильній владі та застосуванні примусу) та соціальні (виникнення соціальних суперечностей між групами людей).

У сучасній науці немає єдиного підходу до виявлення причин виникнення держави і права, що пояснюється склад­ністю та багатогранністю цих явищ. Проте сформовано низ­ку теорій виникнення аналізованих феноменів. Основними з них є: теологічна, патріархальна, договірна (природно-правова), органічна, теорія насильства, психологічна та ін.

1. Теологічна (Фома Аквінський, Лебюфф) – базу­ється на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Ця теорія обґрунтовує пану­вання духовної влади над світською, церкви над держа­вою. Раціональним зерном можна вважати ідею про утво­рення порядку як загального блага у державі.

2. Патріархальна (Аристотель, Р. Філмер, М. Михайлівський) – держава походить із патріархаль­ної сім'ї як наслідок її розростання: сім'я – сукупність сімей (селище) – сукупність селищ (держава).

3. Договірна теорія. (Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, О.М. Радищев, І. Кант) – ґрунтується на ідеї виникнення держави у результаті угоди (договору) як акту розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз трактується як природна вимога збереження людського роду та забезпечення справедливості, свободи й порядку. Об'єднавшись, люди або передають правителю частину своїх невід'ємних (природ­них) прав з тим, щоб потім отримати їх із його рук (пер­ший варіант), або домовляються про збереження своїх природних прав (другий варіант). Отже, у будь-якому ви­падку передбачається забезпечення прав і свобод людини в межах держави.

4. Органічна теорія (Г. Спенсер, К. Вормс) – теорія, що ото­тожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом, тому держава – це соціальний організм, який складається з окремих людей, як і живий організм складається з окремих клітин. Згідно з цією теорією, держава базується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як проста політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави у результаті її старіння. Спеціалізація передбачає, що становлення держави супроводжується об'єднанням індивідів у групи-органи, кожна з яких здій­снює певну, лише їй притаманну, функцію. У результаті складається система органів держави.

5. Теорія насильства (Є. Дюрінг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, примусового підкорення одними людьми інших. Насиль­ство лежить в основі і виникнення приватної власності, і поділу суспільства на класи, а державна влада базується на фізичній силі. У теорії насильства є певне раціональне зерно. Так, історія свідчить, що за­воювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності Римської імперії, Київсь­кої Русі, Візантійської імперії, Монголо-татарської орди та інших держав середньовіччя.

6. Психологічна теорія (Цицерон, Л. Петражицький, Е. Фромм) – держава виникла завдяки осо­бливим властивостям психіки людей. Людській психіці притаманна потреба покори, усвідомлення залежності від видатної особи, пошуку авторитета, вказівками якого мож­на було б керуватися у повсякденному житті, бажання підкоряти й підкорятися. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Для обґрунтування своєї ідеї прибічники цієї теорії посилаються на історичні приклади залежності людської свідомості від авторитету вождів, релігійних і політичних діячів, царів, королів та інших лідерів.

7. Економічна (класова, матеріалістична) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) – пов’язує виникнення держави з наявністю економічних причин (при­ватної власності), що призвели до розпаду первісного су­спільства на класи з протилежними та антагоністичними інтересами. Тому, на відміну від теорії насильства, цією теорією обґрунтовується положення, що держава – не сила, що нав'язується ззовні, а результат внутрішнього розвитку суспільства.

У науковій літературі можна зустріти інші теорії виникнення держави, наприклад патримоніальна (Р. Галлер) – держава є похідною від права власника на землю (патри­моніум). З права володіння на землю влада автоматично поширюється і на людей, які проживають на ній. Гідравлічна (іригаційна) (К. Вітфогель) – теорія, в основі якої лежить думка, що держава виникає з необхід­ності організовувати великі маси людей для будівництва іригаційних споруд. У Стародавньому Єгипті, де на бере­гах Нілу люди поступово стали переходити до осілого жит­тя, необхідно було будувати канали та гідравлічні споруди для ведення землеробства. Іригаційні роботи потребували спеціальної організації та навичок. Їх виконували люди, здатні керувати іригаційним будівництвом. Ці організато­ри з часом стали першими державними службовцями. Космічна теорія доводить, що держава спричинена втручанням поза планетних цивілізацій. Технократична теорія – стверджує, що держава виникає як необхідний результат спілкування людини із технікою тощо.