1. Предмет, задачи и отрасли сурдопедагогики. Связь сурдопедагогики со смежными дисциплинами.

1. Сурдопедагогика (от лат. — глухой) — отрасль специальной педагогики, разрабатывающая проблемы воспитания, образования и обучения детей с нарушениями слуха.

2. Предмет сурдопедагогики — теория и практика образован! лиц с ограниченными слуховыми возможностями.

3. Основные задачи сурдопедагогики:

• разработка методических проблем специального образован детей с нарушениями слуха;

• изучение и обобщение практики специального образован» детей с нарушенным слухом;

• внедрение результатов педагогических исследований в правку специального образования детей с нарушениями слуха;

• разработка научных основ содержания образования, и специальных методик обучения лиц с нарушенным слухом;

• совершенствование технических средств для коррекции и дефектов слуха;

• создание новых учебников, учебных пособий для лиц, имеющих нарушения слуха;

• совершенствование системы педагогической работы, направленной на социальное адаптирование и социально-профессиональную реабилитацию лиц с нарушенным слухом.

Предметные области:

1. История СП – историческое развитие теории и практики ОиВ людей с н/с во взаимосвязи с современными проблемами спец.образования.

2. Сравнительная СП – анализирует и сопоставляет теорию и рпактику обучения лиц с н/с в разных странах путем выявления сходств и различий действующих систем обучекния.

3. СП раннего возраста - особенности развития детей со слуховой недостаточностью младенческого и раннего возраста. Возможности их ранней социализации через своевременную комплексную медико-психологическую помощь

4. Дошкольная СП – особенности иразвития дошкольников со слуховым дефектом

5. Спец.обучение глухих школьников – наиболее развитая область СП. Разрабатывается программа и методические подходы общеобразовательной и трудовой подготовкидетей и подростков. Достижение независимости и самостоятельности в жизни.

6. Спец. Обучение слабослышащих учащихся – предметная область СП, которая на основании психолого-педагогических особенностей слабослышащих разрабатывает принципы и педагогические программы дифференц.школьного обучения разных групп учащихся слабослышащих, оглохших, детей со сниженным слухом.

7. Сурдоандрогогика – область изучает теоретические и практические особенности взрослых людей, имеющих слуховой дефект

Сурдопедагогика в системе смежных наук:

1.медико-биологические дисциплины (физиология, отолорингология, невропатологрия, психопатология)

2. психолого-педагогические дисциплины (общая, возростная и спец. Психология, сурдопсихология, педагогика.)

3. философские (философия, социология воспитания и образования)

2 Особливості процесу навчання у спеціальних школах

Головними завданнями спеціальної школи (школи-інтернату) є:

забезпечення права дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, на здобуття певного освітнього рівня загальної середньої освіти шляхом спеціально організованого навчально-виховного процесу в комплексі з корекційно-розвитковою роботою, медичною реабілітацією;

розвиток природних здібностей і обдарувань, творчого мислення вихованців, здійснення їх допрофесійної та професійної підготовки, формування соціально адаптованої особистості; сприяння засвоєнню учнями норм громадянської етики та загальнолюдської моралі, міжособистісного спілкування, основ гігієни та здорового способу життя, початкових трудових умінь і навичок;

сприяння фізичному і психічному розвитку дітей;

забезпечення у процесі навчання й виховання системного кваліфікованого психолого-медико-педагогічного супроводу з урахуванням стану здоров'я, особливостей психофізичного розвитку учнів (вихованців);

здійснення соціально-педагогічного патронату: надання психолого-педагогічної допомоги батькам (особам, які їх замінюють) з метою забезпечення їх активної участі в комплексній навчально-виховній, корекційно-розвитковій роботі.

Організація навчально-виховного процесу в спеціальній школі (школі-інтернаті) 1. Навчально-виховний процес у спеціальній школі (школі-інтернаті) незалежно від її підпорядкування, виду і форми власності здійснюється відповідно до робочих навчальних планів, розроблених закладом на основі типових навчальних планів, затверджених Міністерством освіти і науки України. Робочий навчальний план спеціальної школи (школи-інтернату) державної та комунальної форми власності затверджується відповідним органом управління освітою місцевих державних адміністрацій; приватної форми власності - засновником (власником) за погодженням з відповідним органом управління освітою. Експериментальні та індивідуальні робочі навчальні плани спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату) погоджуються з Міністерством освіти і науки України за поданням Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. 2. Спеціальна школа (школа-інтернат) працює за навчальними програмами, підручниками і посібниками, що мають відповідний гриф Міністерства освіти і науки України. Під час навчання учнів у спеціальній школі (школі-інтернаті) II і III ступенів використовуються як спеціальні програми і підручники, так і програми й підручники загальноосвітньої школи. У випадках, коли учні мають ускладнені вади психофізичного розвитку, дисграфію, дислексію, акалькулію і не можуть засвоїти програму з окремих предметів, педагогічна рада школи за поданням шкільної психолого-медико-педагогічної комісії та погодженням з батьками (особами, які їх замінюють) приймає рішення про переведення таких учнів на навчання за індивідуальними навчальними програмами. Індивідуальні навчальні програми розробляються вчителем на основі навчальних програм, рекомендованих Міністерством освіти і науки України, та робочого навчального плану закладу, погоджуються з батьками (особами, які їх замінюють), розглядаються педагогічною радою і затверджуються керівником спеціальної школи (школи-інтернату). Навчальні досягнення таких учнів оцінюються за обсягом матеріалу, визначеного індивідуальною навчальною програмою. 3. У спеціальній школі (школі-інтернаті) приватної форми власності наповнюваність класів та груп визначається його засновником (власником) на підставі рішення педагогічної ради з урахуванням нормативів, умов роботи закладу та пропозицій батьків або осіб, які їх замінюють, але не вище відповідних нормативів наповнюваності, затверджених Міністерством освіти і науки України. 4. Навчально-виховний процес учнів (вихованців) у спеціальній школі (школі-інтернаті) здійснюється з урахуванням особливостей психічного та фізичного розвитку за змістом, формами і методами їх навчання, відповідного режиму дня, що забезпечує системність навчально-виховної, корекційно-розвиткової, лікувально-профілактичної роботи, реабілітаційних заходів. 5. Навчально-виховний процес у спеціальній школі (школі-інтернаті) має корекційну спрямованість. Завдяки індивідуальному та диференційованому підходу створюються передумови для подолання порушень психофізичного розвитку, засвоєння учнями (вихованцями) програмового матеріалу, розвитку їх здібностей, професійно-трудової підготовки, подальшої соціалізації. Ефективність навчально-виховної, корекційно-розвиткової роботи досягається через забезпечення учнів (вихованців) відповідними засобами навчання та реабілітації, медичними виробами. 6. Трудове навчання у спеціальній школі (школі-інтернаті) передбачає систему заходів, спрямованих на відновлення, компенсацію порушених функцій, оволодіння вихованцями трудовими вміннями і навичками, що є основою для подальшої професійної підготовки.

Трудове навчання здійснюється диференційовано з урахуванням психофізичних, індивідуальних особливостей та можливостей учня і може здійснюватися у формі професійного навчання. Професійне навчання організовується на базі навчально-виробничих майстерень, навчально-дослідних ділянок, підсобного господарства тощо. Професійна освіта, спрямована на оволодіння навичками спеціальності в спеціальній школі (школі-інтернаті) визначається з урахуванням рекомендацій лікарів, побажань учнів та їх батьків (осіб, які їх замінюють), потреб регіонів.

При проведенні уроків з трудового навчання класи поділяються на групи. Комплектування груп за видами праці здійснюється з урахуванням особливостей психофізичного розвитку учнів та рекомендацій лікарів. 7. Розклад уроків складається відповідно до робочого навчального плану з дотриманням педагогічних та санітарно-гігієнічних вимог з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. 8. Тривалість уроків у підготовчих, перших класах початкової школи становить 35 хвилин, у других - четвертих класах - 40 хвилин, у п'ятих - тринадцятих класах - 45 хвилин. При цьому у підготовчих, перших - четвертих класах після 15 хвилин уроку, у п'ятих - десятих класах після 20 хвилин уроку проводяться рухливі внутрішні перерви (фізкультхвилинки).

Тривалість перерв між уроками встановлюється з урахуванням необхідної організації активного відпочинку і харчування учнів, але не менше 15 хвилин, і великої перерви після другого або третього уроку - не менше 30 хвилин.

Домашні завдання у 5-13-х класах задаються з урахуванням психофізичних особливостей, індивідуальних можливостей учнів та педагогічних і санітарно-гігієнічних вимог. Зміст, обсяг і форма виконання домашніх завдань визначаються вчителем. 10. Навчання у 10(11)-х та 13-х класах спеціальної школи (школи-інтернату) завершується державною підсумковою атестацією. У початковій школі підсумковій атестації підлягають результати навчальної діяльності учнів четвертих класів. 11. Тривалість і структура навчального року, строки і тривалість канікул, оцінювання навчальних досягнень учнів (вихованців) спеціальної школи (школи-інтернату), проведення державної підсумкової атестації, переведення і випуск учнів, видача документів про базову та повну загальну середню освіту, нагородження випускників спеціальної школи золотою і срібною медалями, Похвальним листом і Похвальною грамотою здійснюються відповідно до законодавства. 12. Випускники спеціальної школи (школи-інтернату), які закінчили школу II ступеня (крім тих, які навчалися у школі (школі-інтернаті) для розумово відсталих дітей), одержують свідоцтво про базову загальну середню освіту державного зразка, що дає право на вступ до професійно-технічного навчального закладу, вищого навчального закладу I-II рівнів акредитації. На бажання випускники можуть продовжувати здобувати повну загальну середню освіту в школі(школі-інтернаті) III ступеня.

Випускники, які закінчили спеціальну школу (школу-інтернат) III ступеня, одержують атестат про повну загальну середню освіту, що дає право на вступ до професійно-технічних та вищих навчальних закладів.

Випускники, які закінчили спеціальну школу (школу-інтернат) для розумово відсталих дітей, отримують свідоцтво про закінчення спеціальної загальноосвітньої школи, що дає право на вступ до професійно-технічного навчального закладу з урахуванням рекомендацій лікарів.

Спеціальна школа (школа-інтернат) приватної форми власності має право видавати випускникам документи державного зразка про відповідний рівень освіти за умови проведення атестації цього закладу. 13. Мова навчання й виховання в спеціальній школі (школі-інтернаті) визначається відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ), закону України про мови ( 8312-11 ). 3.громадянське виховання

Ще у двадцятому столітті відомий український педагог В.О.Сухомлиньский ставив питання виховання громадянськості, яке є одним з проявів сформованості свободи особистості нашої молоді – від молодих школярів до студентів.

Проблеми громадянського виховання дітей та молоді – одвічні проблеми, які знаходяться у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, громадянських та політичних діячів. Скільки існують держави, стільки суспільство висуває й на свій розсуд вирішує питання мети, змісту, шляхів, засобів та методів виховання своїх майбутніх громадян. Особливо гостро постає ця проблема в переломні часи, коли глобальні зміни в суспільстві зумовлюють зміну всього виховного процесу в цілому.

Актуальність громадянського виховання в Україні зумовлюється водночас процесом відродження нації. Для України, яка є полі етнічною державою, громадянське виховання відіграє особливо важливу роль ще й тому, що воно покликано сприяти формуванню соборності України, яка є серцевиною української національної ідеї.

У чому ж полягає суть громадянського виховання? На думку Ольги Сухомлинської, академіка АПН України, громадянське виховання – інтегрована якість особистості, що дозволяє їй відчувати себе соціально, морально, політично і юридично діє спроможною. У проекті концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності це ж саме поняття визначається так: громадянське виховання – процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною. Воно покликано виховувати особистість чутливою до свого оточення, залучати її до суспільного життя, в якому права людини є визначальним. З цими визначеннями ми повністю згодні. Тому саме, відчуваючи потребу включитися у вирішення цього питання, ми спробуємо розробити власну концепцію громадянського виховання.

На нашу думку, мета громадянського виховання це підготовка підростаючого покоління до повноцінного життя у громадянському демократичному суспільстві, взаємопов’язаному світі; визнання й прийняття цінностей, що є головними та визначальними для даного суспільства.

Ця мета досягається через систему завдань:

-        повне визнання і забезпечення прав людини в реальному житті без будь-яких дискримінацій;

-        взаємозв’язок між ідеями власної свободи людини та її громадянською відповідальністю;

-        формування національної самосвідомості, приналежності до землі пращурів, її культурних надбань;

-        утвердження поваги до таких загальнолюдських цінностей: свобода, рівність, справедливість;

-        формування соціальної активності і професійної компетентності особистості;готовність до участі в процесі державотворення;

-        залучення молоді до спільного життя та співпраці в громадському середовищі;

-        розвиток політичної та правової культури засобами громадянської освіти;

-        розвиток критичного мислення, яке дає змогу творчо і реально оцінювати події навколишньої дійсності;

-        формування толерантного ставлення до інших культур і традицій.

Виховання громадянина України повинно бути спрямованим на розвиток патріотизму – любові до рідного народу, держави, толерантного ставлення до інших культур і народів, знання і дотримання правових знань. З усього вищезазначеного можна виділити основні напрямки:

-        збереження, розвиток української мови, досконале володіння нею;

-        розвиток національної самосвідомості учнів через залучення їх до розробок й реалізації соціальних проектів;

-        формування культурних міжетнічних відносин у процесі відвідування різних регіонів України та автономної республіки Крим;

-        розвиток планетарної свідомості на уроках природознавства, географії, етики, історії та літератури;

-        розвиток правової свідомості учнів, політичної культури у процесі прес-конференцій, наукових досліджень старшокласників на уроках історії та правознавства;

-        формування культури поведінки та моральних якостей особистості у процесі відвідування пам’яток культури, екскурсій по місцях бойової слави;

-        усвідомлення працьовитості як високої моральної цінності, її суспільного значення через проведення шкільних ярмарок, колективних справ, розробок економічних проектів (на уроках праці, економіки).

Весь о світний процес у навчальних закладах має бути насиченим різними аспектами громадянського виховання. Ефективність громадянського виховання значною мірою залежить від вибору форм та методів його організації. Серед методів і форм пріоритетна роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини. Доречно вибрати такі методи: ситуаційно-рольові ігри „Я – майбутній президент”, „Я – директор школи”, соціограма, відкритий театр, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, „мозкові атаки”, метод аналізу соціальної ситуації, ігри – драматизації тощо.

Крім цих методів, доцільно використовувати також традиційні: бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, періодичною пресою, самостійне рецензування тощо.

Застосування наведених форм і методів громадянського виховання покликане формувати в особистості когнітивні, нормативні та поведінкові норми, що передбачають розвиток адекватної оцінки подій, самореалізації, поваги до інтересів і прав інших.

З усього вище сказаного можна зробити висновок: громадянське виховання – багато аспектне поняття. Це фундаментальна духовно – моральна якість, світоглядна і психологічна характеристика особистості, що має культурологічні засади. Такі характеристики громадянськості свідчать про визначальну роль світогляду особистості, на основі якого формується система її ціннісних орієнтацій, поглядів, переконань, усвідомлюється місце в суспільстві, визначаються обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Громадянськість – це реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських прав особистості, її інтеграція в культурні й соціальні структури суспільства. Школа не може залишатися осторонь, а повинна прийняти активну участь у формуванні всіх якостей.

 

2