Рекомендації до написання наукової „періодичної” публікації

Наукові „періодичні” публікації, частіше всього, можуть бути представлені (підготовлені) у вигляді, наукової статті, реферату, тезисів доповіді.

Написання наукової публікації будь-якого виду, як правило, вимагає здійснення наступних процедур: формулювання її „Назви”; складання „технологічного” „Резюме”, науково-процедурного „Плану”, наукової „Бібліографії”, вивчення „Наукової літератури”; визначення структурних розділів і викладення (опис) в них відповідних результатів дослідження”.

В першу чергу, процедуру написання наукової статті (тезисів доповіді, реферату, резюме) необхідно розпочинати з ретельного обмірковування і формулювання адекватної її „Назви”, виходячи з наукової мети проведеного дослідження з врахуванням обсягу і наукової спрямованості експериментального матеріалу, який є у розпорядженні Автора.

При цьому, треба особливо підкреслити той факт, що Автор вже повинен чітко знати основний зміст „Головного висновку” дослідження. Це означає, що він має варіанти (версії) формулювання такого висновку (першого) у відповідному розділі статті, який свідчить про досягнення наукової мети проведеного дослідження і, як наслідок, усунення його суспільно - наукової актуальності.

Далі потрібно скласти „технологічне” орієнтовне „Резюме” статті з п’яти речень:

1. актуальність (проблема) –що „погано”;

2. причини актуальності (чому „погано”);

3. наукова мета дослідження – що треба зробити, щоб було „добре”, тобто, як усунути причини проблеми (усунути те, чому „погано”);

4. головний висновок – факт досягнення наукової мети, який висвітлює „в чому ж полягає це „добре”, тобто суть вирішення проблеми – усунення причин її існування (усунення того, із-за чого було „погано”);

5. факт усунення актуальності – остаточне вирішення проблеми (яким чином це „добре” усунуло „погане”).

В цьому попередньому (технологічному) „Резюме” важливо сформулювати орієнтовний „Головний висновок„ на основі здобутих результатів та узгодити використану для цього термінологію з термінологією „наукової Мети” дослідження і „Назви” статті.

Припускається, що цей висновок буде логічно випливати з інтерпретації даних експерименту, що зорієнтована на досягнення наукової мети дослідження в межах існуючої суспільної чи наукової актуальності. В подальшому, це попереднє формулювання „Резюме” може змінитися в зв’язку з певними свідоцтвами з літературних джерел, уточнюванням „наукової Мети” чи „Назви” статті.

На наступному етапі роботи над науковою публікацією необхідно розробити попередній (орієнтовний) науково-процедурний план майбутньої статті (план висвітлення змісту обраної теми наукової публікації). Цей план містить в собі перелік логічно пов’язаних наукових питань, відповіді на які повинні скласти змістовний сенс теми і самого тексту наукової публікації та логічно призвести до певних логічно зумовлених висновків (перш за все, „Головного”).

Кожний пункт такого плану повинен відображати конкретне цілеспрямоване завдання дослідження (знайти..., вивчити ...., порівняти...і т. ін.), що забезпечує створення логічного переліку (процедурних кроків) того, що треба зробити, щоб досягти наукову мету роботи.

В подальшому цей орієнтовний план може уточнюватися в зв’язку с конкретизацією наукових актуальності, мети та завдань на основі опрацювання конкретного об’єму наукового літературного матеріалу. Уточнений план повинен віддзеркалювати тематичний зміст вже опрацьованої літератури з сформульованої теми і демонструвати логічно зумовлені етапи її наукового аналізу. Таким чином забезпечується достатня глибина опрацювання існуючих наукових свідоцтв з обраної теми, що є науковим підґрунтям для підтвердження адекватності, актуальності, мети дослідження і здобутих висновків. А це, в свою чергу, однозначно свідчить про обізнаність Автора з обраної тематики і про його вміння підібрати необхідний науковий інформаційний матеріал для змістовного викладання своїх наукових поглядів на проблемні питання, що розглядаються у статті.

У загальному вигляді ці запитання (питання) можуть мати наступні формулювання: „Які проблеми (прогалини) існують у науково-практичному середовищі суспільства (одна з цих проблем –найважливіша, з точки зору Автора) має бути відображена у формулюваннях „Назви” статті та „Мети” дослідження”. „Чому, обрана для вивчення проблема, існує –причини проблеми ?”; „Що треба зробити, щоб ці причини усунути ?”; „Яким чином (за допомогою яких методичних прийомів) це можна зробити?”; „До яких наслідків (позитивних-негативних) призведе успішне усунення цих причин і актуальної проблеми загалом?”.

Наповнивши „змістовне визначення” цих запитань (наприклад, тематичний зміст визначень: „проблеми, прогалини”, „науково-практична проблематика”, „методично”, „наслідки” тощо), конкретним проблемно-тематичним змістом з обраної теми, Автор зможе чітко уявити собі коло інформаційного забезпечення, яке йому буде потрібно знайти, вивчити, проаналізувати та використати для формування і формулювання висновків наукової статті.

З огляду на ці „визначення”, перш за все, необхідно зробити наукову бібліографію - первинну добірку певних літературних першоджерел з обраної теми. Тобто, підібрати конкретні назви першоджерел, бажано, найбільш відомих наукових Авторитетів і більш сучасного видання, які містять наукові свідоцтва з обраної тематики статті. Після чого треба скласти їх список з врахуванням послідовності логічно пов’язаних пунктів плану, які передбачається розкрити у статті. Цей літературний матеріал буде інформаційною основою для доведення адекватності, актуальності і правомірності наукової мети та переконливості висновків. В подальшому, бібліографія може, дещо змінитися, внаслідок безпосереднього „письмового” розкриття цих „змістовних складових” статті.

Наступним етапом є вивчення існуючого літературного матеріалу до обраної теми згідно з орієнтовним планом написання наукової статті та з використанням створеної наукової бібліографії. Треба підкреслити, що згідно правилам публікацій у відомих наукових журналах, посилання (у статті) на „Інтернет видання” не мають статусу „першоджерело”, тому на них не треба посилатися в тексті статті і не включати у відповідний „Список літератури”.

Метою цього етапу є розгляд і цілеспрямований аналіз опрацьованого змісту наукового літературного матеріалу з позицій сформульованих актуальності, мети, методики, обговорення та висновків проведеного дослідження для підтвердження їх наукової, суспільної доцільності. Ці опрацьовані літературні джерела завжди мають статус „першоджерело” і вносяться у „Список літератури”.

Підбір наукових свідоцтв з таких першоджерел повинен створити інформаційний базис з забезпечення виконання відповідних пунктів орієнтовного плану статті, а їх черговість („технологічна”, бо використовується тільки для написання статті) – відповідати черговості викладання її змістовних складових.

Ці свідоцтва, разом з науковим аналізом даних експерименту і їх обговоренням та висновками і будуть складати основне інформаційне змістовне наповнення наукової статті з обраної теми.

Вивчення наукових першоджерел необхідно починати з періодичних видань – відповідних тематичних журналів за останні 5-ть років. Якщо ж, з точки зору Автора, таких недостатньо або їх зовсім немає, то і за більший період. Лише після цього є сенс звернутися до монографій відомих Науковців з проблематики статті (бажано до їх більш новітніх (сучасних) робіт). В разі необхідності (недостатністю свідоцтв), треба поступово знайомитися з науковими працями, які вийшли друком раніше, особливо в тому випадку, якщо на них посилаються автори більш пізніх робіт). Крім того, використовуючи „Список літератури” з вивчених першоджерел можна цілеспрямовано розширити обсяг відповідної наукової інформаційної бази з обраної теми.

Отримані таким чином наукові свідоцтва дозволять цілеспрямовано осмислити, проаналізувати і інтерпретувати експериментальні дані, що будуть наведені у статті, а також ефектно, в разі потреби, застосувати відповідні цитати. Це (наведення цитат) має практичний сенс в тому випадку, коли є суттєва необхідність, посилаючись на загальновідомі наукові авторитети, підкреслити правомірність того чи іншого висновку, який не є загально прийнятним або в якості авторитетного підтвердження логічності певного положення, сформульованого самим Автором статті при викладання її змісту.

Викладення текстового змісту наукового дослідження треба проводити згідно структурним розділам публікації (статті), що, наводяться у „Правилах оформлення публікації” в певному журналі або, якщо вони не сформульовані окремо, то на зразок вже надрукованих в ньому статей.

Найчастіше, у періодичних виданнях виділяють наступні типові структурні розділи наукової статті: 1) Назва статті; 2) Резюме на рідній та англійській мовах; 3) Ключові слова; 4) Вступ з формулюваннями актуальності, причин актуальності, мети дослідження, з науковим аналізом першоджерел з тематики, що розглядається; 5) Методика дослідження; 6) Результати дослідження; 7) Обговорення отриманих результатів; 8) Висновки; 9) Список літератури; 10) Реферат на рідній та англійській мовах.

„НАЗВА” статті

Безпосереднє, написання наукової статті починається з формулювання її „Назви”. Вона є своєрідним „ключовим” змістом усієї роботи („ключовий – головний, вирішальний”), своєрідною рекламою статті з її науковою тематикою. Ця характеристика забезпечується шляхом ретельного аналізу змістовного сенсу „Назви” з огляду на її „наукову привабливість” для Читачів відповідного журналу.

Основне призначення „Назви” статті це - привернути увагу потенційного Читача, (і, бажано, не тільки професіонала, а і тих, кого розглянута проблематика торкається, може торкатися побічно), до одержаних результатів з вирішення відомої, перш за все, фахівцям, актуальної проблеми, яка існує в сфері їх професійної діяльності.

„Назва” повинна віддзеркалювати факт вирішення проблеми і, бажано, перегукуватися з „метою” та „головним висновком” дослідження, що сформульовані у статті.

Для цього треба щоб в „Назві” були присутні „ключові” слова, що будуть застосовані для формулювання наступних змістовних характеристик статті: „актуальності -проблеми”, яка досліджується; „мети” дослідження, сенсу „головного (першого) висновку”, який вирішує цю проблему, і „причин” існування розглянутої проблеми.

Усі застосовані для цього „тематичні” слова (ті, що безпосередньо, стосуються тематики статті) повинні бути знайомі і однозначно зрозумілі потенційному Читачеві. Їх треба широко використовувати, в подальшому, при викладені тексту статті. Ці „тематичні” слова повинні входити в термінологічний базис відповідної наукової тематики, який присвячена стаття, або у загальноприйнятий „науковий жаргон”.

Кількість змістовних слів в „Назві” бажано, щоб не перевищувала 20-ти (приблизно двох – не більше, рядків тексту на одній сторінці розміром „А-4” шрифтом „Roman Time” розміром „14” зі стандартними полями (зверху-2, знизу – 1.5, зліва – 2.5, справа -1.5).

В подальшому, при „письмовому” викладанні інформаційного матеріалу статті, усі ці рекомендації бажано застосувати в „зворотному” напрямку, тобто, до формулювань актуальності – проблеми, причин її виникнення, мети дослідження, обговорення результатів і висновків.

Наприклад: „Страх, як психологічний чинник методичних особливостей підготовки авіаційних спортсменів”

„Страх...” – актуальна проблема (не вивчена „прогалина”), яку досліджує робота (страх заважає підготовці); „...психологічний чинник...” – причина актуальності (оскільки він, як прояв певного психологічного стану, впливає (знижує) на успішність підготовки); „...методичних ... підготовки...” - мета дослідження (в зв’язку з цим треба розробити спец. методичні прийоми); „...особливостей підготовки...” – сенс головного (першого) висновку, який вирішує цю проблему (врахування „страху”, як психологічного чинника, призведе до розробки нових „методик” проведення успішної „підготовки”); „...авіаційних спортсменів” - особливості умов існування проблеми, для яких цей висновок є суттєвим – актуальним (для успішної підготовки, саме, авіаційних спортсменів, треба застосувати нові методичні прийоми, які враховують від’ємний вплив страху на якість їх підготовки).

Таким чином, при формулюванні „Назви” статті бажано врахувати, як мінімум, п’ять змістовних характеристик інформаційного матеріалу, що, в подальшому, буде викладений у різних змістовних характеристиках і структурних розділах наукової публікації.

„РЕЗЮМЕ” статті

Призначення „Резюме” – остаточний варіант (на „рідній” (для журналу) та англійській мовах) полягає в узагальнені змісту наукової статті і стисло (тезисно) характеризує основні змістовні і структурні її складові такі, як: актуальність, мета і головний висновок. В разі потреби, пов’язаною з бажанням Автора підвищити ймовірність зацікавленості статтею (розширити коло потенційних Читачів), зміст „Резюме” можна розширити за рахунок наведення „причин” існування актуальності (після „актуальності”) і „наукових завдань” (після „мети”), завдяки вирішенню яких ці причини усуваються, а „мета”, у вигляді сформульованого „головного” висновку, успішно досягається.

Крім того, вимога до наявності у статті „Резюме” може свідчити про те, що воно буде представлено у відповідному тематичному реферативному журналі.

Інформаційний зміст „Резюме” повинен відображати, як мінімум, актуальність наукової проблеми (одне речення, бажано, не більше 20 слів), наукову мету роботі з вирішення цієї проблеми (одне речення, бажано, не більш 20 слів), суть головного висновку (одне речення, бажано, не більш 20 слів). По можливості, він може додатково містити ще і причини актуальності (одне речення, бажано, не більше 20 слів, після „актуальності”) і „наукові завдання”, завдяки виконанню яких ці причини усуваються (одне речення, бажано, не більше 20 слів, після „мети”). В цьому випадку загальний обсяг „Резюме”, додатково, може збільшиться за рахунок к-ті речень, стосовно „причин” і „завдань”, але, бажано, щоб, загалом, він не перевищував ≈40% (≈20-ти рядків) тексту на сторінці, надрукованої на аркуші розміром „А-4” шрифтом „Roman Time” розміром „14” зі стандартними полями: зверху-2, знизу – 1.5, зліва – 2.5, справа -1.5.

Вимога Редакції до написання „Резюме” англійською мовою може також свідчити про те, що журнал надсилається до зарубіжних наукових установ або\та наукових бібліотек.

Таким чином, загалом, „Резюме” повинно складатися, як мінімум, з трьох і, бажано, як максимум (при одній „причині” і „завданню”), не більш ніж з п’яти речень, у яких міститься, загалом, не більше ніж відповідно ≈ 60-и і 100-а окремих слів.

При формулюванні положень „Резюме” треба використовувати терміни, визначення, „ тематичні” слова, які застосовуються при формулюванні „Назви” статті і передбачається використати при формулюванні „Ключових слів”, у „Вступі”, у „Висновках” і у „Рефераті” стосовно „актуальності”, „мети” і „головного висновку.

Текстовий обсяг звичайного „Резюме”, бажано, щоб не перевищував ≈20% (≈10-ти рядків) тексту на сторінці, надрукованої на аркуші розміром „А-4” шрифтом „Roman Time” розміром „14” зі стандартними полями і проміжками між рядками: зверху-2, знизу – 1.5, зліва – 2.5, справа -1.5.

В цьому випадку обсяг „Резюме” буде складати не більш 3% середнього обсягу звичайної статті у сім сторінок, надрукованої згідно цим умовам.

В разі потреби (наявності достатнього текстового обсягу публікації і відсутності вимог до надання „Реферату”) можна розширити інформаційну змістовність „Резюме” за рахунок інших структурних розділів статті, що звичайно наводяться у її „Рефераті”. Але, бажано, щоб при цих же умова друкування, обсяг „Резюме” не перевищував би 6% середнього обсягу звичайної статті у сім сторінок.

„КЛЮЧОВІ СЛОВА” статті

За допомогою „Ключових слів” окремими „штрихами”, дуже стисло, віддзеркалюють інформаційний зміст „Резюме” (реферату) і, таким чином, привертають увагу Читача до основних положень наукової публікації (актуальності, мети, завдань, методів, висновків). Загальна кількість „Ключових слів” не повинна перевищувати п’яти, а одне „ключове слово” - складатися не більш ніж з трьох окремих слів. Тобто, „Ключеві слова”, загалом, містять не більше ніж п’ятнадцять окремих слів.

В якості „Ключових слів” треба використовувати терміни, визначення, слова, які вже були застосовані при формулюванні „Назви” статті і в „Резюме” та віддзеркалюють їх науково-практичну сутність.

Текстовий обсяг „Ключових слів” бажано, щоб не перевищував двох рядків, надрукованих на аркуші розміром „А-4” шрифтом „Roman Time” розміром „14” зі стандартними полями (зверху-2, знизу – 1.5, зліва – 2.5, справа -1.5).