2.4.2.2. Підтема: „Загальні рекомендації до підготовки і здійснення наукової доповіді”.

Пізнавальний зміст підтеми: №2.4.2.2.

Наукова доповідь це „Прилюдне повідомлення на певну наукову тему. Текст такого повідомлення” (Тлумач. Словник, 2001, с.240).

В цілому, вимоги, що необхідно враховувати і, по можливості, виконати для забезпечення успішного здійснення наукової „Доповіді”, з більшості позицій, відповідають аналогічним вимоги для успішного здійснення наукової статті. Тому, бажано, використовувати ті ж рекомендаціями, що і для статті, (стосовно відповідних розділів), щоб підвищити ймовірність „ораторського” успіху Доповідача. Але специфіка донесення до Слухача наукового інформаційного матеріалу доповіді (шляхом мови при певних зовнішніх умовах і характеристиках слухацької аудиторії)) створює і специфічні вимоги до її ефективного проведення. Ця специфіка, перш за все, зумовлена часовими обмеженнями наукової промови, особливостями Слухача, статусом наукового заходу („науковою відповідальністю” Доповідача), зовнішніми умовами мовного викладання наукових свідоцтв, а також, що не менш важливо, емоційним станом самого Доповідача під час здійснення доповіді.

В процесі підготовки та проголошення наукової доповіді, з будь-якої наукової тематики, у всьому треба орієнтуватися, виключно, на більшість слухачів (перш за все, „корисних” для Доповідача). Це передбачає, насамперед, врахування їх певних особистих особливостей (мовних, розумових, професійних, статевих, вікових, культурних, фізіологічних, пов’язаних з функціональним станом під час доповіді, наприклад зі „втомленістю” і т. ін.)

Готуючи наукову доповідь Доповідач повинен завжди розраховувати на те, що серед слухачів, в гіршому випадку, завжди є „дуже розумні”, але тим не менш, дуже „потрібні” для Доповідача, представники слухацької аудиторії, які навмисно, чи не навмисно будуть „дошкуляти” йому, що може суттєво знизити ефективність доповіді, особливо, на етапах задавання запитань та обговорення прослуханого наукового матеріалу.

Будь-яка наукова доповідь має певні структурні розділи ПРОЦЕДУРИ її підготовки та здійснення і структурні розділи ТЕКСТОВОГО змісту, що складають її науковий сенс (словісний звіт).

Для забезпечення мінімальної успішності доповіді, як наукового події в науковому житті Науковця, в зв’язку з можливою не достатністю часу для проголошення усіх її розділів як процедурних, так і текстових, треба спочатку проголосити „обов’язкові”, а потім, якщо залишиться час, то і „додаткові” розділи.

Типовими структурними розділами процедури підготовки і здійснення будь-якої наукової доповіді є: ЗВЕРНЕННЯ до слухачів (з підкресленням особливої поваги до них), САМОПРЕДСТАВНИЦТВО (з проголошенням назви доповіді, прізвища, ім’я по батькові автора, наукової установи і т. ін.), ТЕКСТ самої доповіді (згідно його структурним розділам), ВІДПОВІДІ на запитання (як в .., так і за науковими межами доповіді), ОБГОВОРЕННЯ наукового змісту доповіді (як в .., так і за науковими межами доповіді), ПОДЯКУВАННЯ слухачам (з підкресленням особливої подяки за їх участь в „Доповіді”).

З огляду на часові обмеження доповіді, які завжди існують на будь-якому науковому зібранні, особливу увагу і в першу чергу, слід приділити наступним обов’язковим процедурним розділам: ЗВЕРНЕННЮ до слухачів, САМОПРЕДСТАВНИЦТВУ, самому ТЕКСТУ доповіді (стосовно тривалості), ВІДПОВІДЯМ на запитання, ПОДЯКУВАННЮ слухачам

Структурними розділами, безпосередньо, науково - змістовного ТЕКСТУ доповіді є: науково-практична АКТУАЛЬНІСТЬ, ПРИЧИНИ актуальності, наукова МЕТА дослідження (наукової роботи), Головний ВИСНОВОК, ПРОМІЖНІ Висновки, перелік ЗАВДАНЬ, ШЛЯХИ здобуття головного і проміжних висновків, МЕТОДИЧНІ особливості отримання проміжних висновків, ШЛЯХИ усунення актуальності. Саме в такий послідовності бажано викладати змістовний матеріал доповіді за наявності достатнього часу. В разі жорстких часових обмежень, виходячи з реально відділеного часу на доповідь і обсягу наукового матеріалу, треба виключати відповідні структурні розділи починаючи з „Методичних особливостей …”.

З огляду на часові обмеження доповіді, особливу увагу і в першу чергу, слід приділити наступним обов’язковим змістовним розділам її ТЕКСТОВОГО змісту: науково-практичній АКТУАЛЬНІСТІ, ПРИЧИНАМ актуальності, науковій МЕТІ дослідження, Головному ВИСНОВКУ, ШЛЯХАМ усунення актуальності.

Активно забезпечити ефективність доповіді, самим Доповідачем, можна лише шляхом цілеспрямованого керування процесом її здійснення (тобто, настроєм і увагою більшості слухачів), з метою створення у Слухача певного позитивного відношення до Доповідача та його наукової роботи. Це досягається завдяки врахуванню на етапах підготовки та здійснення доповіді певних „змістовних” та „процедурних” вимог до доповіді, як найбільш ефективного способу безпосереднього („тет на тет”) спілкування між науковцями.

Основне змістовне призначення Наукової Доповіді полягає у логічному емоційно (позитивно) пофарбованому розкритті і мовному доведенні Слухачеві, безпосередньо, самим Доповідачем, конкретних експериментальних результатів з успішного вирішення певної проблеми. А також, що не менш важливо, і у формуванні у слухацької аудиторії твердого переконання і абсолютної впевненості в тім, що тільки завдяки Доповідачеві, тепер, ніщо не заважає людству повністю задовольнити певну суспільну потребу.

Тематичний зміст будь-якої наукової доповіді з загальної ергономіки чи авіаційної ергономіки, в кінцевому рахунку, (згідно „висновкам” чи „рекомендаціям”) повинен бути присвячений забезпеченню ергономічної ефективності чи її окремим складовим компонентам, а саме: безпеці праці, споживчий якості продукту праці та їх повторювальності (надійності).

Зокрема, стосовно доповіді з авіаційної ергономіки, то вона завжди, в кінцевому рахунку, повинна торкатися наступних науково-практичних проблем: чи підвищення (забезпечення) льотної безпеки, чи своєчасності, чи комфортності, чи надійності виконання польотного завдання (безпечне, своєчасне перевезення вантажів та авіапасажирів у місце призначення, бомбування, повітряні сільгоспроботи тощо). Науковий матеріал з цих тематичних питань був, є і завжди (поки існує повітряні засоби пересування, керовані людським екіпажем) буде актуальним для людства при вирішення практичних питання його „комфортного” існування в повітрі.

Основним процедурним призначенням Наукової Доповіді є емоційна демонстрація Доповідачем (безпосередньо „віч на віч”) Слухачеві самого факту вирішення, саме Доповідачем, актуальної науково - практичної проблеми, яка до моменту доповіді, з точки зору Слухача, існувала у вигляді певних суспільних потреб – споживчих, технічних, наукових тощо і була актуальною для людства, а також підкреслення особистої важливої позитивної ролі Доповідача, як науковця, в цьому процесі.

Виходячи з цього, необхідними і достатніми ознаками існування наукової доповіді, як наукового явища, є: наявність (одно моментно в одному місці з вільним спілкуванням) ДОПОВІДАЧА-науковця і Слухача - науковця, мовної зрозумілості і взаємо зрозумілості „наукової мови” спілкування між ними з точки зору спец. термінології, спільного термінологічного базису, мовної культури тощо), зацікавленості спільною проблемою і сприятливих соціально - гігієнічних зовнішніх умов спілкування під час доповіді.

Відсутність будь-якої з цих ознак не дає підстав стверджувати, що має місце процедура наукового спілкування під назвою „доповідь”. Тому для організації ефективного спілкування між людьми (фахівцями) шляхом здійснення доповіді треба забезпечити всі ці зовнішні ознаки сприятливості взаємодії між Доповідачем і Слухачем (у вигляді слухацької аудиторії) для ефективного розгляду певної наукової проблеми.

Існує певний алгоритм забезпечення успішності доповіді. Він складається з виконання Доповідачем певної послідовності процедур зі створення необхідних і достатніх умов (сприятливих ознак) для здійснення ним будь-якої доповіді. Ці типові процедури стосуються: визначення статусу (назви) наукового зібрання; посадових, фахових, професійних, вікових, статевих і т. ін. характеристик слухацької аудиторії; кількісного складу (більшості) слухацької аудиторії; остаточних вимог до доповіді з врахуванням характеристик (особливостей) слухацької більшості; формулювання тематичної спрямованості (теми) доповіді; формулювання назви доповіді; написання тексту доповіді (певного обсягу згідно вимогам наукового зібрання); процедурного способу доповіді; реальної максимальної і мінімальної тривалості варіантів доповіді, репетиції (тренування) проголошення уголос обох варіантів доповіді; в разі потреби, приведення доповіді до часових вимог з повторною репетицією її скороченого варіанту.

Для підготовки наукової доповіді, Спочатку, треба визначитися зі статусом (назвою) наукового зібрання, у якому припускаєте прийняти участь Доповідач (це чи захист дипломної, чи курсової роботи, чи кандидатської, чи докторської дисертації, чи конференція, чи з’їзд тощо). При цьому Доповідач повинен сформулювати для себе практичну процедурну мету виступу (чи продемонструвати свої знання, чи довести свою компетентність, чи викласти нові факти, свідоцтва, чи розкритикувати відомі наукові „істини” тощо), щоб врахувати це для забезпечення ефективності доповіді (з точки зору: вимог зібрання до доповіді і до доповідача, наукової проблеми самого виступу, мови, зацікавленості Слухача, термінології, привабливості назви, манери розповіді, читання), „форми” одягу, манери триматися перед слухачами, часового моменту - на протязі доби, тривалості зібрання тощо).

Потім, визначитися з можливими посадовими, фаховими, професійними, віковими, статевими і т. ін. характеристиками слухацькою аудиторією, перед якою планується виступити і їх чисельністю в аудиторії під час виступу. При цьому особливу увагу, обов’язково, треба звернути на можливу присутність відомих фахівців з тематики доповіді і, в першу чергу, на тих х них, чиї наукові підходи розходяться з Доповідачем або мають з ним конфліктні відношення будь-якого виду, а також „доброзичливців”, що мають намір „зашкодити” Доповідачеві. При наявності цих несприятливих обставин бажано прийняти спеціальні заходи для зниження їх негативного впливу на успішність доповіді. Для цього можна чи попередньо обговорити з ними зміст „конфліктних” положень доповіді і врахувати, по можливості, їх зауваження, чи вибрати час доповіді, коли вони будуть відсутні, чи заручиться підтримкою інших корифеїв, які будуть на доповіді і прихильно ставляться до Доповідача та його наукових здобутків, чи, в гіршому випадку, зовсім відмовитися від запланованої публічної доповіді і задовольнитися обговоренням своїх „конфліктних” результатів під час обговорень доповідей інших доповідачів, чи „стендовою” доповіддю, чи зовсім відмовитися від публічного „засвічування” своїх наукових здобутків на цьому науковому заході і дочекатися іншого з більш сприятливими умовами.

В залежності від кожної з цих показників слухацької аудиторії і рівня сприятливості обставин треба скорегувати особливості основних вимог до доповіді з тим, щоб успішно доповістися або мінімізувати можливі від’ємні наслідки несприятливих умов.

Далі, визначитися зі слухачами, які будуть складати більшість присутніх у аудиторії чи є найбільш „корисними” для Доповідача, і остаточно визначитися з вимогами до своєї доповіді шляхом врахуванням цих слухацьких характеристик більшості чи\та „корисності”.

Основними „небезпечними” характеристиками „Доповіді”, стосовно слухацької аудиторії, які суттєво можуть знизити її ефективність або навіть не дозволять зробити її, взагалі, є:

1. Демонстрація явної неповаги (зневага) до Слухача, з точки зору Слухача.

2. Незрозумілість мови, на який робиться доповідь.

3. Неоднозначність застосованої наукової термінології

4. Невідповідність професійного рівня Доповідача Слухачеві.

5. Не актуальність, з точки зору Слухача, теми доповіді.

6. Значне (більш ніж на 5 хвил.) перевищення виділеного часу на проголошення тексту доповіді.

7. Недостатня гучність і чіткість вимови слів.

Незрозумілість мови, на який робиться доповідь, взагалі, не дозволить Слухачеві зрозуміти про що доповідь і сформує у нього від’ємне емоційне ставлення до Доповідача, як людини, що не поважає національні особливості Слухача (більшості слухачів).

Неоднозначність застосованої наукової термінології не дозволить Слухачеві правильно зрозуміти пояснення питань, що його зацікавили, і сформує у нього від’ємне емоційне ставлення до Доповідача, як науковця, який не знається на предметі своєї доповіді і не володіє, з точки зору Слухача, понятійним апаратом відповідної науки. Крім того, Доповідач не зможе зрозуміти запитань Слухача, щоб надати зрозумілу і переконливу відповідь, що також створить від’ємне відношення Слухача до Доповідача і до його роботи.

Невідповідність професійного рівня (наукової спрямованості, професійної підготовки, авторитету, наукового ступеню і т. ін.) Доповідача аналогічним характеристикам Слухача не дозволить, в разі, якщо Доповідач має вищий рівень, Слухачеві повністю і правильно зрозуміти зміст доповіді і відповіді на запитання. Це сформує у такого („недорозвинутого”) Слухача від’ємне емоційне ставлення до Доповідача, як науковця, який не знається на предметі своєї доповіді і не володіє, з точки зору Слухача, понятійним апаратом відповідної науки. Це „страшно” лише тоді, коли такий Слухач має високі науково-адміністративні повноваження, суттєві для Доповідача і для оцінки його доповіді.

В іншому разі, якщо рівень Доповідача нижчий, то Слухачеві буде не цікаво слухати „дитячі” проблеми і пояснення Доповідача, що сформує у нього зневажливе емоційне ставлення до Доповідача, як професійного науковця, не здатного сформулювати і якісно вирішити наукову проблему, що розглядається.

Не актуальність, з точки зору Слухача, теми доповіді призведе до незацікавленості в її прослуховуванні, що сформує у нього зневажливе емоційне ставлення до Доповідача, як непрофесійного науковця, не здатного правильно визначитися з важливістю існуючих наукових проблем.

Значне (більш ніж на 5 хвил.) перевищення виділеного часу на доповідь призведе до зниження уваги і зацікавленості Слухача при подальшому її прослуховуванні і сформує у нього від’ємне емоційне ставлення до Доповідача, як людини, що не вміє чітко формулювати свої думки і не цінує час Слухача.

Недостатня гучність і чіткість вимови слів у доповіді не дозволить Слухачеві повністю і без додаткових зусиль зрозуміти про що йдеться мова і сформує у нього від’ємне емоційне ставлення до Доповідача, як людини, що не зацікавлена у Слухачеві і зневажливо відноситься до його зацікавленості та бажання зрозуміти наукову проблему, що розглядається

Демонстрація явної неповаги (зневага) до Слухача, з точки зору будь-якого, за професійним рівнем, Слухача, незалежно від якості доповіді, сформує у нього від’ємне емоційне ставлення до Доповідача, як людини, що не поважає Слухача, як професійного науковця, не зацікавлена у його наукових думках стосовно змісту доповіді і зневажливо відноситься до його зацікавленості та бажання зрозуміти наукову проблему, що розглядається

Тому, якщо є бажання безуспішно (з ганьбою) виступити перед слухацькою аудиторією, то забезпечте собі саме ці обставини і абсолютний НЕУСПІХ буде гарантований. У іншому випадку, треба всі їх врахувати і, по можливості, задовольнити. Чим краще це вдасться зробити Доповідачеві, тим більша ймовірність успішної доповіді. При цьому, в першу чергу, треба обов’язково не допустити (у порядку зниження негативності наслідків) наступних обставин:

1. Демонстрації неповаги (зневаги) до Слухача, з точки зору Слухача;

2. Незрозумілості мови, на який робиться доповідь;

3. Значного перевищення виділеного часу на доповідь (більш ніж на 5-ть хвил.).

Крім того, треба також перейнятися такими, можливо негативними, для сприйняття доповіді, характеристиками „функціонального стану” Слухача , як втома, недоліки (гострота) зору, слуху, голод, „поважний” вік, тощо. Готуючи свою доповідь, завжди необхідно враховувати ці особливості слухацької аудиторії і адекватно змінити, заздалегідь, відповідні „процедурні” та „змістовні” вимоги до її здійснення. При цьому, бажано орієнтуватися на такі „слухацькі” характеристики, що притаманні „корисної” більшості передбачуваної слухацької аудиторії, однак, з обов’язковим врахуванням „суттєвості” впливу конкретних її представників на оцінку самого Доповідача і його наукової роботи.

Потім, важливо підібрати певне формулювання тематичної спрямованості (теми) доповіді, яке, на думку Доповідача, повинна зацікавити слухацьку аудиторію, з огляду на певні „слухацькі” характеристики.

В залежності від слухацьких наукових особливостей аудиторії, перш за все, науковій спеціалізації і професійного рівня, коло питань, що передбачається розглянути у доповіді повинно повністю співпадати з „науковою спеціалізацією” більшості слухацької аудиторії і відповідати існуючім науковим проблемам, що розробляються цими присутніми науковцями, з врахуванням їх професійного рівня.

Після чого, дуже важливо, – сформулювати назву доповіді, щоб вона приваблювала більшість слухачів (була для них зрозумілою, цікавою і актуальною). Не залежно від професійного рівня більшості слухацької аудиторії, ця назва повинна містити в собі ключові слова актуальності і головного висновку наукового дослідження, що доповідається, і складатися з слів-термінів, що однозначно зрозумілі слухацькій більшості.

Далі , необхідно написати текст доповіді (з врахуванням часу, який виділяється для її мовного проголошення, і застосовуючи термінологію, особливості викладання змісту, адекватні і зрозумілі більшості слухачів). Не залежно від часових обмежень, структура тексту доповіді повинна завжди містити, як мінімум, наступні обов’язкові структурні розділи тексту: „назву”, „актуальність”, „причини актуальності”, мету дослідження”, „головний висновок” і „шляхи усунення актуальності”. В разі залишку часу, після оголошення цих основних текстових розділів доповіді і враховуючи час, потрібний для „По дякування слухачам”, можна проголосити додаткові розділи: „Прелік проміжних висновків” „Перелік завдань” і „Методичні особливості їх отримання”. „Шляхи здобуття головного і проміжних висновків”.

Якщо ж такого часу немає, то, в залежності від часового регламенту та об’єму наукового матеріалу дослідження, свідоцтва про ці додаткові розділи доповіді можна залишити на час запитань та обговорення.

Після чого, треба визначитися зі процедурним способом доповіді (читання чи вільна розповідь). В залежності від відповідальності за проголошені уголос свідоцтва і „ораторського” здібностей і досвіду Доповідача він сам обирає чи читати, чи розповідати.

Читання слід застосовувати при високій відповідальності за сказане уголос („болюче” покарання за неточності...) і при низький самооцінці своїх „ораторських” здібностей. В іншому випадку, бажана „розповідь”, як прояв довіри і професійної поваги до Слухача, шляхом вільного спілкування з слухацькою аудиторією на мові слухацької більшості.

Потім визначити можливу реальну тривалість проголошення уголос тексту усіх структурних розділів доповіді, як процедурних, так і текстових. Якщо з’ясується, що час, витрачений на проголошення вголос всіх цих розділів, перевищує часовий регламент, то треба скорочувати „довжину” їх тексту або їх кількість до „обов’язкових”, або і перше і друге разом. Відносно „процедурних”, перш за все, це стосується „обговорення”, це зробить Керуючий зібранням, а відносно „текстових” – сам Доповідач. Стосовно тексту доповіді, то скорочення починати треба з виключення з усного проголошення, спочатку, Методичних особливостей отримання проміжних висновків”, потім „Шляхів здобуття головного і проміжних висновків”, далі „переліку Завдань” і, в останню чергу, „Проміжні Висновки.”

В письмовому варіанті, особливо, якщо від буде друкуватися в матеріалах наукового зібрання, всі розділи, бажано, залишити без змін в межах обсягу текстового викладання.

Далі, остаточно визначити можливу реальну тривалість проголошення уголос скороченого тексту доповіді, сконцентрувавши увагу на чіткості та виразності проголошення, обов’язкових процедурних та текстових структурних розділів доповіді.

При цьому, приблизно визначити тривалість доповіді, виходячи з словесного об’єму її тексту і способу виконання, можна на основ того, що одна надрукована сторінка А-4 шрифтом Roman Time 14 читається, у звичайному темпі, на протязі 4 хвил.=-240 сек., а вільна розповідь (зрепетирувана) того ж тексту = 5 -6 хвил. =300-360 сек.).

Після цього здійснити „репетицію” (тренування) проголошення уголос обох варіантів доповіді. Це найбільш ефективніше робити перед своїми колегами-співробітниками, які відносяться до вас як позитивно, так і негативно. В наслідок цього процесу Доповідач повинен: по-перше, „відчути” текст своєї доповіді і тривалість її проголошення у голос (гучно, чітко, впевнено), по-друге – остаточно визначитися зі способом викладання (вільна розповідь, чи читання) і по-третє – підготувати переконливі відповіді на можливі (найбільш „незручні”, проблематичні питання слухацької аудиторії).

В разі потреби (тобто часу, однак, не вистачає навіть при мінімальній тривалості) провести подальше скорочення тексту за рахунок пере формулювання „обов’язкових” розділів або\і усунення додаткових розділів, або\і більш досконалого вивчення (наізусть) самого тексту і т. ін. Саме таким чином, можна, найбільш ефективно, привести тривалість усного проголошення доповіді до часових вимог наукового зібрання, у якому Доповідач планує прийняти участь. Після цього репетицію проголошення, ще більш скороченого тексту доповіді, треба повторити (можна тільки перед аналоговою моделлю слухацької аудиторії у вигляді свого відображення у дзеркалі), щоб самому переконатися у змозі укластися у виділений час (згідно певним часовим вимогам).

Стосовно добового періоду, треба відмітити, що чим не сприятливіші умови для доповіді (в кінці зібрання, чи в кінці робочого дня, чи при поганих „кліматичних” умовах в аудиторії, чи занадто поважний вік слухачів і т. ін.), тим коротше має бути доповідь, в гіршому випадку, вона повинна обмежитися тільки „обов’язковими” розділами процедури її здійснення та тексту промови.

Під час здійснення доповіді, обов’язково, треба використовувати мову, терміни, визначення, слова, манеру викладення, які добре, однозначно зрозумілі і позитивно оцінюються більшістю слухачів (певним фахівцям, в позитивній думці яких зацікавлений Доповідач) і, звичайно, використовуються ними у своєму науковому середовищі.

Щоб забезпечити науково - якісну доповідь з будь-якої тематики, перш за все, у часових обмеженнях виступу, згідно правилам наукового зібрання, треба, щоб мале місце виконання наступних „мовних” та „змістовних” вимог:

1. Наявність Зрозумілої МОВИ

2. Укладання у відведений ЧАС =..........хвил.

3. визначення СПОСОБУ викладення наукового матеріалу (розповіді чи читання)

4. Наявність ЗВЕРНЕННЯ до слухачів

5. Наявність САМОПРЕДСТАВНИЦТВА

6. Наявність науково-практичної АКТУАЛЬНОСТІ роботи (можливо і самої доповіді, якщо мова йдеться, перш за все, про доведення до слухача самого факту існування проблеми, здобутих окремих фактів чи можливостей самого Доповідача).

7. Наявність ПРИЧИН актуальності

8. Наявність наукової МЕТИ роботи

9. Наявність Головного ВИСНОВКУ роботи

10. Розкриття ШЛЯХУ усунення актуальності

11. Наявність ЗАВДАНЬ роботи

12. Наявність ПРОМІЖНИХ Висновків роботи

13. Розкриття ШЛЯХІВ здобуття головного і проміжних висновків

14. Розкриття МЕТОДИЧНИХ особливостей отримання проміжних висновків

15. Наявність ВІДПОВІДЕЙ на питання

16. Наявність ОБГОВОРЕННЯ

17. Наявність ПОДЯКУВАННЯ слухачам

18. ВПЕВНЕНІСТЬ перед слухачами

МОВНІ вимоги:

МОВНІ вимоги, відносяться, безпосередньо, до „мовного” здійснення (проголошення уголос) доповіді. Тільки таким чином можна створити мінімально необхідні і достатні „зовнішні” умови наукового середовища, які забезпечать саму можливість здійснення „доповіді”, як окремої наукової події у професійному житті Науковця. Без виконання цих умов „доповідь”, як спосіб професійного спілкування між науковцями, не можлива, в принципі. Тому цьому аспекту наукової діяльності треба приділяти особливу увагу і цілеспрямовано само удосконалюватися в її здійсненні. І єдиним шляхом для цього є активна участь з власною доповіддю в якомога більшої кількості наукових зібрань, де доповідь є обов’язковим офіційним методом спілкування між науковцями.

Основними „мовними вимоги” при цьому є: Зрозумілість МОВИ, укладання у відведений ЧАС, адекватний СПОСІБ викладення наукового матеріалу, ВПЕВНЕНІСТЬ перед слухацькою аудиторією.

„Зрозумілість МОВИ” призначена для забезпечення мінімального рівня сприятливості умов спілкування між Доповідачем та Слухачем під час здійснення наукової доповіді. Чим краще „зрозумілість”, ти вище ефективність спілкування і навпаки.

„Зрозумілість МОВИ” забезпечує Слухачеві повне розуміння змісту наукових свідоцтв, що доповідаються, практичну можливість задавати зрозумілі для Доповідача запитання, розуміти відповіді та приймати активну участь в науковому обговоренні.

„Зрозумілість МОВИ” забезпечує Доповідачеві можливість доведення Слухачеві, за допомогою зрозумілих слів, термінів та специфічних мовних елементів, правомірність результатів своїх досліджень, повне розуміння змісту запитань, практичну можливість формулювати переконливі і зрозумілі для Слухача відповіді на запитання та приймати активну участь в обговоренні доповіді.

Ця вимога є головною для розглядання „усної” розповіді Доповідача, як процедури доведення до Слухача наукових свідоцтв, тобто є необхідною ознакою існування „доповіді”, як комунікаційного явища, взагалі.

Вибір мови розповіді зумовлений кількісною більшістю слухацької аудиторії, її освітнім та культурним рівнем. Крім того, „Зрозумілість МОВИ” включає в себе термінологічний базис науки, свідоцтвам якої присвячена ця доповідь.

Всі комунікаційні характеристики мови Доповідача повинні відповідати відповідним мовним характеристикам більшості Слухачів.

В разі потреби у синхронному перекладанні слухацькій аудиторії мови доповіді треба залучати професійного перекладача, який не тільки вільно володіє „побутовою” відповідною мовою, але ще і розуміється на термінології та науковій проблематиці доповіді. Якщо такого не має в розпорядженні Доповідача, що буває найчастіше, то треба, обов’язково, бажано, безпосередньо перед початком засідання, де передбачається доповідати, детально розібрати з перекладачем сенс основних положень доповіді. В першу чергу це стосується: назви доповіді, актуальності, наукової мети, головного висновку, проміжних висновків і факту вирішення наукової проблеми. Таким чином можна найефективніше запобігти викривленню наукового сенсу і змісту доповіді і створити у іноземного слухача правильне і позитивне відношення як до одержаних наукових результатів, так і до самої особистості Доповідача, як професійного фахового науковця. В іншому випадку існує велика ймовірність непорозуміння між іноземним Слухачем і Доповідачем під час проголошення результатів дослідження, задавання запитань, відповідей на них та наукового обговорення.

Не врахування цих окремих спеціальних вимог до синхронного перекладу може звести нанівець як усі позитивні наукові якості доповіді, підготовленої на рідній мові Доповідача, так і науково скомпрометувати, перед більшістю слухацької аудиторії, самого Доповідача, як наукової особистості.

„Укладання у відведений ЧАС ”, „практично”, призначене для забезпечення мінімальної тривалості уваги Слухача до змісту доповіді, що проголошується усно (за допомогою мови), „законодавчо” відповідає правилами, традиціями певного наукового зібрання, а „процедурно” зумовлено тривалістю промовляння тексту самої доповіді (зі всіма її складовими), задавання запитань та відповіді на них та обговорення фактичного матеріалу.

Тривалість „слухацької” уваги, при інших рівних умовах, залежить від функціонального стану Слухача під час прослуховування доповіді. Його несприятливість призводить до неадекватного (в гіршому сенсі) сприйняття змісту доповіді, не залежно від її якості, до загальної роздратованості та до негативного ставлення, як до особистості Доповідача, так і до його наукової промови, що, в цілому, суттєво знижує ефективність виступу.

Найбільш ймовірними причинами несприятливого функціонального стану Слухача є часовий момент здійснення доповіді на протязі доби, на протязі наукового зібрання, на протязі одного засідання, а також вік Слухача, не комфортність аудиторії та незвичні, для Слухача, кліматичні, географічні, „біоритмічні” і т. ін. особливості місця, де проводиться наукове зібрання.

1. В цілому, доповідь має тим менше шансів на успіх, особливо в зв’язку з „поважністю” віку Слухача, чим пізніше, в часових межах зібрання і засідання, буде виступ, чим гірші санітарно - гігієнічні умови аудиторії, чим більше „екологічні” умови місця зібрання відрізняються від тих, в яких звичайно проживає Слухач. чим гірший його функціональний стан та чим менша відповідність професійного рівня Доповідача (не залежно у який бік) більшості „корисних” слухачів .

„Законодавча” тривалість може бути зумовлена кількістю доповідачів і конкретною чи часовою тривалістю наукового заходу (к-тю днів), чи одного засідання (к-тю годин), чи к-тю таких засідань. Чим більше заплановано доповідей, тим менше часу виділяється для однієї доповіді. Звичайно часовий регламент доповіді дорівнює 15-30 хвил., з яких 10-20 хвил. дозволяється Доповідачу витрачати на викладання змісту основних положень доповіді (фактичного матеріалу), а 5-10 хвил. на запитання, відповіді та обговорення наукових результатів.

„Процедурна” тривалість є функцією „тривалості промовляння самого тексту доповіді про одержані результати. Ця тривалість, в свою чергу, при інших рівних обставинах, процедурно залежить від способу донесення до Слухача наукових свідоцтв (читання чи вільна розповідь), від об’єму наукового матеріалу, що доповідається, та від зацікавленості слухацької аудиторії у сприйнятих наукових результатах (у к-ті запитань та тривалості обговорення).

Вільна розповідь, при однаковому обсязі тексту наукового матеріалу, є більш тривалим, порівняно з читанням, способом доведення до Слухача змісту доповіді і потребує особливих здібностей, певного викладацького чи ораторського досвіду та навичок, які можна придбати лише часто роблячи доповіді („щоб швидко бігати, треба швидко бігати”, а щоб робити „гарні” доповіді треба, просто, часто робити „гарні” доповіді). Зважаючи на ці обставини Доповідач сам, виходячи зі свого уявлення про свої „ораторські” можливості, обирає спосіб спілкування зі Слухачем під час здійснення доповіді, щоб забезпечити її найбільш можливу, у конкретних обставинах, ефективність.

Основний часовий і змістовний об’єм наукового матеріалу, що доповідається, представлений в „Шляхах” здобуття головного і проміжних висновків. Він включає в себе результати застосування конкретних методичних особливостей проведення дослідження та обробки експериментальних даних, їх інтерпретацію, тлумачення, порівняльний аналіз з існуючими фактами та пояснення логічності здобуття головного та проміжного висновків. Оскільки проголосивши головний висновок своєї наукової роботи на початку доповіді Доповідач вже здійснив свою науково-епохальну місію, задовольнивши „головну” цікавість Слухача-професіонала, то всі інші свідоцтва є для такого слухача другорядними. Їх завжди можна обговорити, у розширеному форматі, для уточнення і задовольняння спеціалізованої цікавості у спеціальний час, призначений для запитань та загального обговорення сприйнятих наукових результатів, або після доповіді. Тому, заради гарантованого укладання у регламентний час, зміст „шляхів” можна обмежити „тезисно” (по одному реченню відповідно) сповістивши назви застосованих методик, перелік основних, потрібних для зрозуміння логіки головного висновку, експериментальних конкретних фактів (не результатів) та прізвища відомих наукових авторитетів, які поділяють, або, у гіршому випадку, не заперечують, категорично, наукових здобутків Доповідача.

Рівень зацікавленості слухацької аудиторії сприйнятими науковими результатами (к-ть запитань та тривалість обговорення) є природною експертною оцінкою наукової якості доповіді і прямо пропорційний їй. Час, який буде потрібно витратити на запитання та обговорення доповіді, якщо їх багато, обмежує, безпосередньо, сам Керівник засідання і тому Доповідачеві не слід цим перейматися, зосередивши свою увагу та зусилля на вичерпності та „красі” відповідей.

Адекватний СПОСІБ викладення наукового матеріалу призначений для забезпечення ефективного наукового спілкування Доповідача з Слухачем під час доповіді, як наукового явища в науковому житті саме Доповідача.

„Вільна Розповідь” потребує, приблизно в 1.5 рази, більше часу, і є розумово суттєво важчим способом озвучення наукового змісту порівняно з читанням. Однак, вона надає досвідченому Доповідачеві можливість потрібним, для нього, чином впливати на слухацьку аудиторію в своїх особистих практичних інтересах. Це робиться шляхом оперативного внесення потрібних змін в емоційність, змістовність і інтенсивність взаємо спілкування з Слухачем з метою цілеспрямованого керування його „слухацьким” станом. (позитивністю відношення, увагою, зацікавленістю, активністю тощо). В той же час „Читання” значно полегшує процедуру донесення до Слухача здобутих наукових фактів (особливо „відповідальних”), але повністю виключає можливість будь-якого керування „слухацьким” станом, і, навпаки, може, автоматично, призвести до негативного відношення до доповіді. „Читання” (голосне, чітке, виразне) бажано застосовувати в тому випадку, якщо свідоцтва, що доповідаються, мають високий рівень відповідальності і їх неправильне тлумачення Слухачем може призвести до не бажаних для Доповідача наслідків. Але і за умов „читання” можна впливати на Слухача з метою привернення його уваги до важливих, на думку Доповідача, положень доповіді. Це, як правило, робиться шляхом особливо голосного спеціального проголошення-читання відповідних частин тексту (можна декілька разів підряд, але не більше 100, бо не вистачить часу на саму доповідь, або, ще гірше, можуть кинути чимось важким і влучити, не дай боже), а також шляхом своєчасної зміни, при їх читанні, емоційної інтонації, що звичайно супроводжує певні емоційні стани людини.

Незалежно від обраного способу здійснення доповіді, Доповідач повинен завжди голосно, чітко, виразно, у нормальному темпі (приблизно 100 слів за 1хвил.) вимовляти її текст, використовуючи зрозумілі, для більшості Слухачів, терміни, слова, речення, мовні вирази. Успішне виконання цієї умови свідчить про те, що Доповідач впевнено володіє як побутовою, так і професійною мовами, добре розуміється на науковому змісті тематичного матеріалу, вміло використовує термінологічний базис і, взагалі, є професійним науковцем.

Виконання наведених обставин здійснення наукової доповіді, в цілому, зумовлює довіру до викладених фактів і формує у Слухача професійну повагу до Доповідача. Це, в свою чергу, забезпечує успішність доповіді, як наукового заходу в науковій діяльності будь-якого вченого і, в першу чергу, безперечно, самого її автора.

ВПЕВНЕНІСТЬ викладання (промовляння) тексту доповіді перед слухацькою аудиторією призначена для формування у Слухача емоційно-позитивного образу Доповідача, як науковця-професіонала, який вільно і досконало володіє тематикою своєї доповіді і зробив суттєвий внесок в розвиток певного наукового напрямку. Основними зовнішніми ознаками „впевненості” є посмішка на протязі усієї доповіді, голосна, чітка, виразна (з інтонаційним наголошеннями на важливих положеннях доповіді) промова, швидкість та зрозумілість відповідей на запитання, залучення слухачів до задавання запитань, доброзичливе, терпляче пояснення (особливо „тямущим” з них) незрозумілих положень, а також вміння цілеспрямовано керувати „слухацьким” станом у своїх інтересах. Чим більше з цих ознак вдасться продемонструвати та реалізувати Доповідачеві перед слухацькою аудиторією, тим легше буде йому довести важливість, правомірність, логічність, адекватність (а також, безперечно, епохальність) здобутих результатів та особисту його важливу (епохальну) роль у вирішення наукових питань у певній науковій галузі.

Таким чином, виконання МОВНИХ вимог, крім того, що забезпечить можливість здійснення наукової доповіді взагалі, ще і створить найбільш сприятливі „зовнішні” умови для Доповідача, щоб ця наукова подія відбулася для нього найбільш успішно.

ЗМІСТОВНІ вимоги

„ЗМІСТОВНІ вимоги” пов’язані, безпосередньо, зі суттю змісту самого тексту, що проголошується уголос під час здійснення доповіді.

Змістовні вимоги відносяться до наступних структурних розділів доповіді, як процедурних, так і текстових: ЗВЕРНЕННЯ до слухачів, САМОПРЕДСТАВНИЦТВО, науково-практична АКТУАЛЬНІСТЬ, ПРИЧИНИ актуальності, наукова МЕТА роботи, ГОЛОВНИЙ Висновок, ШЛЯХ усунення актуальності, перелік ПРОМІЖНИХ Висновків, перелік ЗАВДАНЬ, ШЛЯХИ здобуття головного і проміжних висновків, МЕТОДИЧНІ особливості отримання проміжних висновків, ВІДПОВІДІ на запитання, ОБГОВОРЕННЯ наукових матеріалів доповіді, ПОДЯКУВАННЯ слухачів.

„ЗВЕРНЕННЯ” до слухачів призначене (з точки зору наукової етики) для демонстрації поваги Доповідача кожному науковцю з слухацької аудиторії і для завоювання їх довіри та прихильності. Воно повинно обов’язково починатися з прикметника: „шановні” і підкреслювати ті характеристики, ознаки слухачів, які вони вважають найбільш цінними у собі, і які пов’язані з їх особистим статусом на відповідному науковому зібранні. Звернення обов’язково повинно містити „організаційні”, „цивільно статеві” і т. ін. назви слухачів (наприклад, панове викладачі, панове науковці, пан голова, колеги, учасники конференції, приймальна комісія, вчена рада, пані і панове, леді та джентльмени, браття та сестри, тощо), що зумовлено статусом наукового зібрання, країною, політичним ладом, суспільною організацією і т. ін., де проводиться науковий захід-зібрання і де робиться доповідь. (Крім того, слід застерегти від широкого вживання слова „члени ” при зверненні до слухацької аудиторії в російсько і українсько мовній доповіді в зв’язку з неоднозначним тлумаченням і більш різноманітним сприйняттям його змістовного сенсу представниками різних галузей вітчизняної науки). Далі треба підкреслити високий професійний статус слухачів, в межах конкретної тематики конкретного наукового зібрання, заходу, і подякувати їх за можливість скористатися їх увагою до теми доповіді і до наукової особистості Доповідача.

„Звернення” мусить бути якомога коротшим (одним реченням). Його текстовий обсяг повинен містити не більш одного речення з переліком відповідних, найбільш важливих, позитивних „слухацьких” характеристик, з точки зору, більшості слухацької аудиторії та найбільш „цінних” для Доповідача її представників, і складатися не більш, ніж з 25 слів.

„САМОПРЕДСТАВНИЦТВО” повинно надати Слухачеві практично потрібні йому , свідоцтва про Доповідача і про назву його доповіді, яка може знадобиться для звернення до нього під час задавання запитань та обговорення доповіді або для подальшого наукового співробітництва, спілкування. За допомогою само представництва також формується певний науковий „імідж” і рівень професійної поваги до Доповідача, виходячи з оголошення його наукового статусу та назви організації, яку він представляє. Якщо організація має всім відомий будь-який „компромат” на себе, то краще її не згадувати і, навпаки, якщо вона добре відома фахівцям з кращого боку, то обов’язково треба чітко проголосити її повну офіційну назву або лише у тому вигляді, у якому вона всім широко відома – чи в повному, чи в скороченому варіанті. Зміст само представництва складається, як найменше, з Ім’я (можна і по батькові); Прізвища Доповідача; назви Організації, де він працює; повній назви доповіді (усі ці дані, обов’язково, повинні дублюватися і в надрукованому варіанті доповіді, а персональні - на „візитці” Доповідача). Будь - які інші свої „координати” Доповідач, якщо виникне така потреба, може надати зацікавленим слухачам після „Доповіді”, тим самим економлячи свій час на викладення фактичного матеріалу. Само представництво повинно спростити процедуру звернення Слухача до Доповідача і не викликати у нього відчутних незручностей і додаткових зусиль. В цьому зв’язку, основні пункти само представництва бажано оголосити, незалежно від способу доповіді, шляхом чіткого, безпомилкового і голосного читання (офіційно існуючих) перелічених науково-персональних свідоцтв. При цьому, проголошення тільки імені (першим) та прізвища (другим), стосовно особистості Доповідача, повинно значно прискорити, спростити і сприяти позитивному його спілкуванню зі Слухачем під час задавання запитань та обговорення доповіді.

Текстовий обсяг „само представництва” повинен містити не більш одного речення з переліком мінімально необхідних, для оперативного спілкування, „координат” Доповідача, і складатися, не більш, ніж з 25 слів. Тому треба намагатися, якомога скоротити перелік „показників” само представництва Доповідача, проголосивши тільки найбільш „корисні”, з огляду на успішність доповіді, щоб заощадити час на саму доповідь.

„АКТУАЛЬНІСТЬ” (науково-практична) наукового матеріалу (певних свідоцтв), що доповідається, призначена для зрозумілого пояснення Слухачеві витоків виникнення науково-практичної проблеми (перше речення) і її змістовної суті (друге речення). В подальшому на цих свідоцтвах буде сформульована цільова логічність наукової мети дослідження, адекватність застосованих методичних прийомів і науково-практична важливість або навіть „епохальна” цінність здобутих висновків (результатів).

Ця „зрозумілість” досягається шляхом, застосування звичних для Слухача (більшості слухачів), мовних формулювань науково-практичного сенсу „прогалини” у існуючому науковому просторі як стосовно „актуальності”, так і, в подальшому, стосовно науковій мети, методики та позитивних наслідків від здобутих результатів (це в разі успішного вирішення проблеми, якщо ж „не успішного”, то краще доповіді не роботи, взагалі, а задовольнитися обговоренням існуючих наукових складностей та труднощів під час обговорення аналогічних доповідей чи, взагалі, у кулуарах). При цьому треба, обов’язково, використовувати тільки терміни, визначення, слова, і т. ін. які зрозумілі та\або використовуються слухачами в їх науковій діяльності, в публікаціях, доповідях, тощо.

Формулювання „Актуальності” повинно переконливо продемонструвати Слухачеві усі, в першу чергу, дуже негативні (негативні, перш за все, з точки зору Слухача) існуючи суспільні, наукові, технічні і т. ін. наслідки не вирішення проблеми.

Текстовий обсяг „актуальності” повинен містити не більш двох речення (одне для „витоків ...” і одне – для суті існуючої проблеми), кожне з яких, в свою чергу, складається не більш, ніж з 25 слів..

Усі вимоги і побажання, стосовно успішного доведення до Слухача „Актуальності” дослідження, що доповідається, повинні усіляко сприяти формуванню у слухацькій аудиторії однозначної думки про важливий особистий внесок Доповідача, як професійного науковця, у вирішення важливої наукової проблеми сучасності.

„ПРИЧИНИ актуальності”, представлені в доповіді наукової роботи, призначені для пояснення Слухачеві, чим, конкретно, зумовлена потреба суспільства у вирішенні наукової проблеми, що складає практичній зміст „актуальності” і на що треба зосередити увагу і зусилля дослідника. Зміст цих „причин...” є базовим матеріалом для формулювання мети дослідження та окремих завдань.

В кінцевому рахунку, „причини...” повинні зрозуміло пояснювати Слухачеві фактичні умови виникнення та існування „актуальності” та логічно обґрунтувати тематичність наукової мети, завдань-задач і майбутніх головного і проміжних висновків.

За допомогою формулювання „Причин...” Доповідач концентрує увагу Слухача на основних наукових напрямках дослідження і спрямовує його увагу і зацікавленість на певний тематичний аспект експериментального матеріалу у доповіді.

Кількість „причин...” повинна відповідати чи одному „головному висновку”, в разі однієї „причини”, або к-ті проміжних висновків, якщо таких причин кілька.

Усунення „Причин...” повинно логічно усувати і „актуальність”, тобто проблеми, що розглядається в доповіді.

При формулюванні „Причин...” треба використовувати терміни, визначення, слова, які вже були використані при формулюванні „Актуальності” і передбачаються застосувати при формулюванні мети, головного і проміжних висновків.

Текстовий обсяг однієї „Причин...” повинен містити не більш одного речення, яке складається не більш, як з 25 слів. Для кількох причин треба використати відповідну к-ть речень.

Інші вимоги і побажання для успішного доведення до Слухача методологічного змісту „Причин актуальності” такі ж самі, як і для „Актуальності”.

„МЕТА” (наукова мета) експериментальної або теоретичної наукової роботи, що доповідається, призначена для пояснення Слухачеві, на що, виходячи з логіки вирішення проблеми (пізнання), були спрямовані зусилля Доповідача-Науковця, щоб усунути актуальность і таким чином вирішити існуючу наукову проблему (закрити прогалину). В кінцевому рахунку, „мета” повинна вміщувати в собі сенс „причин актуальності” дослідження і виглядати (бути сформульованою), як головний висновок у формі „вказівки”. За допомогою формулювання „Мети” Доповідач концентрує увагу Слухача на шляхах вирішення наукової проблеми і спрямовує його зацікавленість на певний тематичний аспект наукових матеріалів доповіді.

„Мета” може бути тільки ОДНА (якщо їх кілька, то це означає, що Науковець не знає чим повинно закінчитися його дослідження). Але досягнення мети, як правило, потребує виконання певної кількості завдань – вирішення відповідних кількох наукових питань -задач (але мінімум – одного), які зумовлюють науково – пізнавальні етапи її досягнення для усунення актуальності.

Досягнення „наукової Мета” повинно задовольнити потреби наукової „актуальності” шляхом усунення причин актуальності. Тобто, зникнення цих причин свідчить про досягнення мети, в зв’язку з чим актуальність втрачає свій практичний сенс (прогалина закривається).

При формулюванні „наукової Мети” треба використовувати терміни, визначення, слова, які вже були використані при формулюванні „Причин актуальності” і передбачаються застосувати при формулюванні головного висновку дослідження.

Текстовий обсяг „Мети” повинен містити не більш одного речення, яке складається не більш, ніж з 25. слів.

Інші вимоги і побажання для успішного доведення до Слухача методологічного змісту „Мети дослідження” (доповіді) такі ж самі, як і для „Актуальності”.

„ГОЛОВНИЙ Висновок” наукової роботи, що доповідається, призначений для пояснення Слухачеві самого факту вирішення Доповідачем конкретної наукової проблеми, яка до цього моменту існувала ї була актуальною для людства (з точки зору Слухача) у вигляді певних суспільних потреб – споживчих, технічних, наукових тощо. На основі цього пояснення у Слухача повинно сформуватися тверде переконання і абсолютна впевненості в тому, що тепер (після осмислення сенсу головного висновку) ніщо не заважає суспільству задовольнити певну свою потребу, яку Слухач вважає важливою і вкрай необхідною на теперішньому етапі існування людства. Основний зміст Головного Висновку пояснює Слухачеві сам факт усунення актуальності проблеми, що, завдяки Доповідачу (на радість усім), вже не існує в природі.

Головний Висновок повинен вміщувати в собі сенс „мети” дослідження і виглядати, як звіт з виконання вказівки, сформульованої у „Меті”. За допомогою формулювання Головного Висновку, Доповідач концентрує увагу Слухача на своєму суттєвому особистому науковому внеску у вирішення актуальної проблеми людства і на формуванні у Слухача позитивної наукової оцінки доповіді взагалі і самого Доповідача, як професійного науковця, зокрема.

Головний Висновок може бути тільки ОДИН (як і наукова мета дослідження). Але, оскільки він, в кінцевим рахунку, є наслідком усієї наукової роботи, то бажано, якщо є час, перелічити проміжні висновки, що логічно призвели до утворення Головного Висновку і, які, в свою чергу, відображають результати послідовності вирішених наукових завдань дослідження.

Формулювання „Головного Висновку” повинно підвести логічну риску під основним науковим сенсом доповіді, дозволивши Доповідачеві використати час, що залишився, для додаткових пояснень. Ці пояснення відносяться, головним чином, до конкретних проміжних висновків і всього методичного шляху до головного висновку у вигляді методичних особливостей здобуття кінцевого результату дослідження, який був покладений в основу Головного Висновку.

При формулюванні „Головного Висновку” треба використовувати терміни, визначення, слова, які вже були застосовані при формулюванні „Мети” дослідження.

Текстовий обсяг „Головного Висновку” повинен містити не більш одного речення, яке складається не більш, ніж з 25 слів.

Інші вимоги і побажання для успішного доведення до Слухача „Головного Висновку” такі ж самі, як і для „Актуальності”.

„ШЛЯХИ усунення актуальності” повинні пояснити Слухачеві логіку усунення „актуальності” завдяки досягненню наукової мети” і усунення, таким чином, причин її виникнення і існування. При цьому логіка доведення повинна спиратися на свідоцтва, сформульовані тільки у „головному висновку” (проміжні висновки логічно повинні автоматично призводити до головного висновку).

Цей аспект доповіді повинен бути представлений лише послідовністю логічно пов’язаних тверджень і висновків, об’єднаних словосполученням „якщо....., то....” (бажано у вигляді наглядної схеми).

За допомогою цих „шляхів усунення актуальності” Доповідач демонструє слухацькій аудиторії логіку свого методичного підходу до вирішення наукової проблеми.

Таким чином він формує у Слухача певний рівень довіри до адекватності обраного шляху здійснення експерименту, отже і до здобутих результатів та до наукової компетенції Доповідача з проблеми, що розглядається.

Зміст „шляхів усунення...” повинен базуватися на вже проголошених „причинах актуальності”, на науковій „меті” і на „головному висновку”. Логіка доведення адекватності обраних шляхів усунення актуальності складається не менш ніж з п’яти послідовних логічних кроків з пояснення: наукового сенсу (формулювання суті) „головного висновку” і фактів досягнення наукової „мети”, усунення причин актуальності, усунення самої змістовної суті актуальності, задовольняння конкретної потреби суспільства (позитивний стан дійсності).

Текстовий обсяг проголошення „шляхів усунення...” треба обмежити лише схематичним переказом (бажано за допомогою схеми) послідовності тверджень і логічних висновків стосовно них, що призводять до досягнення наукової мети з задовольняння відповідної науково - суспільної потреби.

Цей розділ завжди треба проголошувати голосно, чітко, впевнено і не провокувати Слухача на задавання питань стосовно логіки пояснення.

В межах розповіді про „ШЛЯХИ усунення актуальності” бажано застосовувати „наочні приладдя” у вигляді однієї схеми, яка містить не менш п’яти графічних елементів з (тематично пофарбованими) змістовними написами назв відповідних конкретних логічних кроків доведення думки Доповідача з приводу успішного досягнення наукової мети дослідження.

Застосовуючи таке „наочне приладдя”, Доповідач збільшує ймовірність правильного розуміння Слухачем логічності вирішення наукової проблеми, що розглядається у доповіді.

Інші вимоги і побажання для успішного доведення до Слухача „ШЛЯХІВ усунення актуальності” такі ж самі, як і для „Актуальності”.

„ПРОМІЖНІ Висновки” наукового дослідження, що доповідається Доповідачем, призначені для пояснення Слухачеві проміжних результатів експериментів з розглянутої наукової проблеми, остаточне вирішення якої було представлено у Головному Висновку.

На основі цього пояснення Слухач повинен зрозуміти логічність шляхів досягнення наукової мети дослідження і взаємозв’язку між окремими результатами виконання відповідних наукових завдань для її досягнення, а також остаточно переконатися у адекватності і правомірності Головного Висновку.

Основний зміст окремого „Проміжного висновку” демонструє Слухачеві здобутий фактичний дані певного етапу дослідження, що, в купі з іншими науковими матеріалами (методикою і іншими проміжними висновками), забезпечує вирішення розглянутої проблеми.

Проміжний Висновок повинен вміщувати в собі сенс наукової „задачи” роботи і виглядати, як звіт з виконання відповідного наукового „Завдання”. За допомогою проголошення Проміжного Висновку, Доповідач концентрує увагу Слухача на логічному зв’язку між окремими проміжними результатами дослідження в ім’я досягнення його наукової мети (у вигляді Головного Висновку). Крім того, адекватні, з точки зору Слухача, проміжні висновки сприяють подальшому формуванні у нього позитивної наукової оцінки доповіді взагалі і Доповідача, зокрема.

Проміжних Висновків повинно бути рівно стільки скільки було сформульовано і оголошено, під час доповіді, наукових завдань і проголошувати їх треба в тій же логічній послідовності, що і відповідні завдання.

В зв’язку з тим, що Проміжні Висновки відображають результати виконання певної послідовності наукових завдань, то їх словесні формулювання повинні чітко характеризувати здобуті результати і підкреслювати факт вирішення відповідного проміжного етапу дослідження.

Оскільки кожний черговий проміжний висновок є наслідком виконання певного етапу наукової роботи, який, в свою чергу, базується на попередньому проміжному висновку, то бажано, якщо є час, пояснити їх взаємозв’язок і конкретний внесок кожного з них у досягнення мети дослідження.

. Ці пояснення стосуються свідоцтва про конкретні методичні особливості здобуття певних проміжних результатів, які були покладені в основу формулювання відповідних проміжних висновків (посилаючись на авторів з певних фактів, методики тощо) і виконання наступного наукового завдання.

При формулюванні кожного „Проміжного Висновку” треба використовувати терміни, визначення, слова, які застосовані при формулюванні відповідних „наукових Завдань” дослідження.

Текстовий обсяг „Проміжного Висновку” повинен містити не більш одного речення, яке складається не більш, як з 25 слів.

Інші вимоги і побажання для успішного доведення до Слухача думки про логічність взаємозв’язку в послідовності і „Проміжних Висновків” такі ж самі, як і для „Актуальності”.

„ЗАВДАННЯ” (наукові задачі) наукової роботи, що доповідається, призначені для пояснення Слухачеві, завдяки яким послідовним крокам була досягнута наукова мета (усунута актуальність). В кінцевому рахунку, „завдання” повинно вміщувати в собі сенс проміжних висновків, що логічно призводять до головного висновку.

За допомогою формулювання Завдання, Доповідач концентрує увагу Слухача на пізнавально - процедурних етапах вирішення актуальної проблеми, що розглядається, і спрямовує його зацікавленість у напрямку сприйняття методологічної логіки досягнення мети дослідження.

Кожен з цих етапів відображає певний пізнавальний крок у напрямку досягнення наукової мети, і відображає шлях вирішення окремих проміжних наукових питань з використанням відповідних методичних прийомів для здобуття певних результатів в межах окресленої актуальної проблематики. У своїй сукупності, „завдання” утворюють експериментальний шлях (послідовність експериментів) з усунення актуальності наукової проблеми, що розглядається у доповіді.

При цьому, важливо сформулювати таку послідовність цих „проміжних питань”, яка б не викликала у Слухача ніяких сумнівів з приводу можливості успішного вирішення розглянутої проблеми з точки зору існуючої її актуальності.

Завдань може бути СКІЛЬКИ ЗАВГОДНО, але бажано стільки, щоб після їх переліку у голос, ще залишилося достатньо часу, як мінімум, для чіткого проголошення дякування Слухачеві за його увагу до доповіді.

Усі результати виконання переліку завдань повинні бути логічно пов’язані між собою і, у кінцевому рахунку, логічно призвести до успішного досягнення проголошеної наукової мети дослідження і усунення відповідної актуальності.

Після оголошення цього переліку Слухач повинен чітко та однозначно переконатися, що Доповідач обрав адекватний і ефективний спосіб вирішення представленої наукової проблеми. Ця умова забезпечить спрямування уваги Слухача на логічність проміжних висновків та на їх логічний зв’язок з проголошеною метою дослідження.

Оголошенні свідоцтва про виконання всіх перелічених „наукових Завдань” повинно однозначно продемонструвати Слухачеві можливість успішного досягнення мети дослідження і, відповідно, остаточне успішне вирішення питання науково - практичної „актуальності” розглянутої проблеми.

При формулюванні „наукового Завдання” треба використовувати терміни, визначення, слова, які вже були застосовані для формулювання „шляху усунення актуальності” і при формулюванні проміжних висновків дослідження.

Текстовий обсяг одного „Завдання” повинен містити не більш одного речення, яке складається не більш, як з 25. слів. В разі кількох завдань, кількість речень зростає відповідно.

Інші вимоги і побажання для успішного доведення до Слухача змісту наукового Завдання такі ж самі, як і для „Актуальності”

„ШЛЯХИ” здобуття головного і проміжних висновків повинні надати Слухачеві вичерпні свідоцтва про методичне забезпечення і конкретні процедури експерименту з здобуття результатів проміжних етапів дослідження, про науково обґрунтовану логіку формування Мети наукової роботи і Головного Висновку, а також, безпосередньо, про самі проміжні факти дослідження.

Цей аспект доповіді вимагає найбільше „лекційного” часу і тому його краще здійснювати в передостанню чергу (перед „дякуванням слухачів”. Текс „Шляхів здобуття...висновків” треба формулювати таким чином, щоб в будь-який часовий момент його проголошення можна було логічно завершити доповідь („на пів слові”) і почати дякувати слухачів, в разі вимоги Керівника зібрання завершити доповідь, в зв’язку з часовим регламентом.

За допомогою цих „шляхів здобуття...” Доповідач демонструє слухацькій аудиторії свої знання і практичну спроможність застосовувати певні методичні прийоми для здобуття вірогідних експериментальних даних та вирішити, взагалі, наукову проблему, що розглядається. Таким чином він формує у Слухача певний рівень довіри до наукового матеріалу, що доповідається, отже і до наукової компетенції Доповідача з проблеми, що розглядається.

Оголошення „Шляхів здобуття... висновків” повинно включати в себе стислий цілеспрямовано узагальнений бібліографічний огляд інформаційного змісту тематичної літератури, який пояснює сформульовані наукові актуальність, мету та завдання роботи. При цьому, узагальнення слід проводити відносно таких складових доповіді, як її тематика – проблематика, актуальність, методики здобуття та обробки експериментальних даних, а також інтерпретації одержаних результатів.

Це узагальнення повинно віддзеркалювати існуючи „наукові знання” по кожній з цих складових. Бажано представити свідоцтва за останні роки і обов’язково згадати якомога більше відомих науковців, що працюють з проблематикою доповіді і розділяють наукові погляди та підходи Доповідача. Стосовно тих „корифеїв”, хто „вороже” ставиться до Доповідача та його наукових здобутків і присутній чи може бути присутній на доповіді або на цьому науковому зібранні, треба обов’язково їх згадати, але тільки, як опонентів тих наукових авторитетів (а не Доповідача), які поділяють думку Доповідача з розглянутої наукової тематики.

За допомогою узагальнень, представлених у „Шляхах здобуття... висновків” Доповідач повинен пояснити Слухачеві, чому, на його погляд, ті чи інші автори мають більшу - меншу рацію при розгляді тих чи інших аспектів наукового матеріалу доповіді.

Бажано, в першу чергу, згадувати авторитетних, широко відомих) вчених, думки яких співпадають або підтверджують здобуті Доповідачем результати (про тих хто не поділяють підхід Доповідача йому нагадають прискіпливі „доброзичливі” Слухачі під час обговорення матеріалів доповіді і Доповідач повинен бути морально і професійно готовий надати їм переконливі пояснення).

Текстовий обсяг „Шляхів здобуття... висновків” повинен бути якомога меншим. Але при цьому, розмова про такі аспекти доповіді, як „проблематика”, „актуальність”, „методики” і „відповіді” повинні обов’язково супроводжуватися посиланнями на наукові літературні джерела.

Схема побудови тексту відповідного речення зі „Шляхів здобуття.. висновків.” наступна: зміст твердження Доповідача з певного положення, аспекту доповіді, посилання на Авторів, які поділяють думку Доповідача, далі тих, хто не поділяю, пояснення підходу Доповідача з врахуванням різних авторів (бажано спровокувати для Слухача „науковий конфлікт” безпосередньо між Слухачем і відомими Авторами з різними точками зору, наведеними в доповіді, а не з підходом самого Доповідача).

Один аспект „Шляху здобуття... висновків” доповіді повинен містити не менш п’яти речень, кожне з яких, в свою чергу, складається не більш, ніж з 25 слів. Перше речення, незалежно від наукового положення, аспекту, проголошує думку Доповідача з приводу певного аспекту, друге – посилається на конкретних Авторитетів, Авторів, що її підтримують, третя – на тих, хто не підтримує (їх бажано згадувати тільки, якщо є „залізні” аргументи проти них), четверте – пояснює суть розбіжностей, п’яте – стверджує адекватність і правомірність думки саме Доповідача.

Завжди треба намагатися скоротити цей розділ доповіді шляхом перенесення відповідного матеріалу на етап запитань та обговорення. При цьому, цей матеріал повинен провокувати задавання таких питань, на які у Доповідач, заздалегідь, є переконливі відповіді. Саме таким чином Доповідач керує доповіддю, надаючи можливість Слухачеві самому задати відповідні питання (потрібні Доповідачеві), що його цікавлять і одержати на них вичерпні змістовні відповіді. Але це вже буде відбуватися не в межах часових обмежень доповіді, а за рахунок додаткового спеціально відведеного часу на її обговорення. За рахунок такого підходу, Доповідач буде завжди мати більші можливості вкластися у часовий регламент доповіді, що є однією з позитивних ознак її успішності. Оскільки завжди існує реальна необхідність раптово (для Доповідача, захопленого своєю промовою) закінчити свою доповідь, в зв’язку з встановленим часовим регламентом (на вимогу Керівника засідання), то Доповідач повинен заздалегідь до цього підготуватися. Іншими словами, у Доповідача завжди повинна бути чергова фраза, яка забезпечить йому з честю вийти з цієї „ скрутної” ситуації. Це може будити фраза наступного змісту: „Про інші, не менш цікаві подробиці моєї роботи Ви зможете завжди дізнатися у мене в будь-який зручний для Вас час після доповіді. Дякую за увагу”. Остаточне „по дякування слухачів” за їх участь у доповіді Доповідач зробить пізніше, окремо і в повному обсязі згідно відповідним рекомендаціям, після відповідей на запитання та обговорення доповіді.

В межах розповіді про „ШЛЯХИ” здобуття головного і проміжних висновків бажано застосовувати „наочні приладдя”. Це „лекційний” змістовний матеріал, що сприймається Слухачем за допомогою, виключно, зору (в протилежність слуховому сприйняттю свідоцтв, висловлених мовою). Змістовне призначення „наочних приладь” полягає у пояснені фактичного матеріалу за допомогою таких зорових об’єктів, як „плакати з текстами”, схеми, графіки, малюнки, фотографії, тощо. Їх бажано застосовувати в тому випадку, якщо наукові сідоцтва, що доповідаються є змістовно важливими („плакати” з текстом актуальності, наукової мети, завдань) чи мають суттєві зорові ознаки своєї оригінальності (фотографії), чи бажано підкреслити особливість методики (малюнки, фотографії, схеми), чи адекватність наукового підходу (схеми), чи продемонструвати логіку досягнення наукової мети (схеми), чи здобуття вірогідних висновків (схеми, фотографії), чи важливість окремих результатів (гістограми, графіки, математичні формули і „криві”, тощо.

В цьому зв’язку, перш за все, треба забезпечити факт доброго бачення Слухачем інформаційного змісту цих видів наочного приладдя з будь-якого місця аудиторії. Існують наступні залежності між розмірами інформаційних елементів (лінійних розмірів) цих наочних приладь та дальністю до Слухача, при якій він ефективно сприймає „зорові” свідоцтва.

Якісне сприйняття (бачення найменших, інформаційно важливих, елементів плакатів з написами, малюнків, схем тощо) забезпечується при наступних співвідношеннях між лінійним розміром елемента, що повинен зорово сприйматися, і дальністю до Слухача з нормальним зором (з гостротою, без чи в окулярах, = „1”), який бажає його сприйняти [Минто Б., 2007]:

Д _{(дальність до елемента – в метрах)} = 3.8 × Р _{(лінійний розмір елемента - в сантиметрах)}

Використання правильно зроблених наочне приладдя полегшує Доповідачеві сам процес здійснення мовної частини доповіді. Це забезпечується за рахунок простого переказу наочного „лекційного” матеріалу з руховою „вказівкою” на ті елементи, які гідні, з його точки зору, уваги Слухача. Застосування такого способу викладання наукового матеріалу значно полегшує Доповідачеві дотримання логічності, послідовність та опису наукових фактів, що демонструються у доповіді, (зменшується не продуктивний час доповіді, який, в іншому випадку, витрачається на побудову розумових моделей з викладання наукового матеріалу).

Кількість „наочних приладь”, їх види і змістовне наповнення повинні відповідати кількості і виду найбільш важливих з точки зору досягнення наукової мети, аспектів доповіді, про які буде вестися розмова, розмірам аудиторії, зоровими можливостями більшості слухацької аудиторії, технічному обладнанню наукового зібрання, тощо. Доповідь повинна містити стільки „наочних приладь”, скільки треба для того, щоб всі вони були пояснені за відведений час і були добре видимі більшості слухачів з їх місць в аудиторії.

Найменша, але цілком достатня, кількісна та змістовна характеристики наочних приладь для успішного здійснення доповіді може бути наступними: один плакат з текстовим формулюванням „актуальності” наукової проблеми і з текстовим формулюванням причин її існування, другий плакат - з текстовим формулюванням наукової мети і завдань дослідження; схема для демонстрації логіки досягнення наукової мети; малюнки, фотографії методичного забезпечення чи фотографії здобутих „фактів” стосовно досягнутої наукової мети.; плакат з текстом головного і проміжних висновків чи фотографії здобутих „фактів” стосовно досягнутої наукової мети.

Враховуючи саме ці побажання зі застосування „наочних приладь”, Доповідач збільшить ймовірність успішності своєї доповіді і значно полегшить собі практичне здійснення цієї важливої науково-методичної події в його науковому житті.

Інші вимоги і побажання для успішного доведення до Слухача „Шляхів здобуття головного і проміжних висновків” такі ж самі, як і для „Актуальності”.

„МЕТОДИЧНІ особливостей отримання проміжних висновків” стосуються практичного виконання проміжних завдань і здобуття відповідних проміжних результатів, що формулюються у вигляді відповідних проміжних висновків.

Ці „Методичні особливості...” складають зміст та науковий сенс „методики дослідження” і призначені для пояснення Слухачеві, завдяки яким експериментальним методикам (окремим методам, апаратурному обладнанню, математичній обробці даних, тощо) були виконані проміжні завдання дослідження і здобуті відповідні проміжні результати.

В кінцевому рахунку, „Методичні особливості...” повинні розкрити Слухачеві практичні процедури проведення експерименту для досягнення мети дослідження.

За допомогою розкриття цих експериментальних процедур Доповідач концентрує увагу Слухача на адекватності і вірогідності здобутих даних експерименту і переконує його у правомірності зроблених висновків.

Крім того, надані свідоцтва знайомлять Слухача з існуючим методичним забезпеченням досліджень з вирішення наукових проблем певного наукового напрямку, що свідчить про науковий професіоналізм Доповідача.

При викладанні „Методичних особливостей..” треба підкреслювати їх адекватність науковій меті дослідження, сучасність, точність, надійність і „об’єктивність-вірогідність” здобуття даних експерименту.

„Методичні особливості..” є тим засобом наукового дослідження, за допомогою якого Доповідач демонструє своє вміння здійснювати експеримент, обробляти і успішно аналізувати здобутий матеріал для вирішення певного наукового питання, проблеми тощо.

При цьому, важливо сформулювати у Слухача впевненість в можливості вирішення наукового питання, що розглядається, саме завдяки методичному забезпеченню, запропонованому і застосованому Доповідачем.

В разі використання кількох різних методів, в межах однієї методики експерименту, треба пояснити важливість кожного з них для досягнення мети дослідження і їх логічне доповнення один одного.

Після оголошення всього змісту „Методичних особливостей..” Слухач повинен чітко та однозначно переконатися, що Доповідач застосував адекватний і найбільш ефективний (в існуючих умовах) спосіб здобуття потрібних для вирішення наукової проблеми даних. Ця умова остаточно забезпечить довіру Слухача до висновків дослідження і до Доповідача, як професійного науковця.

При формулюванні „Методичних особливостей...” треба використовувати терміни, визначення, вирази, які вже були застосовані для формулювання наукової „мети”, „завдань”, „головного і проміжних висновків”.

Текстовий зміст „Методичних особливостей...” повинен відповідати (перегукуватися) з текстовим змістом відповідних „Завдань”, те ж саме стосується їх кількості і текстового обсягу.

Інші вимоги і побажання для успішного доведення до Слухача змісту „Методичних особливостей..” такі ж самі, як і для „Актуальності”

„ВІДПОВІДЬ” Доповідач на запитання Слухача, після викладання доповіді, повинна надати Слухачеві вичерпні і цікаві для нього свідоцтва про певні змістовні аспекти доповіді.

За допомогою саме „відповідей” також формується рівень оцінки Доповідача, як професійного науковця з відповідного наукового тематичного напрямку.

Доповідач повинен намагатися ідеологічно керувати процесом задавання запитань певного змісту, намагаючись направити його в русло конкретної тематики, що доповідалася і яку він добре знає. Це досягається створенням певних інформаційних умов наукового спілкування з Слухачем, при яких той задавав би лише такі запитання, на які у Доповідача є переконливі відповіді. Однин із способів успішно це зробити полягає у навмисному формулюванні відповіді таким чином, щоб вона вміщувала певну (невелику) к-ть інформаційних свідоцтв, що потребують, на думку Слухача, додаткових спеціальних пояснень (наприклад, узагальнені формулювання „чужих” висновків, доказів і окремих результатів, використання слів і виразів тематичного „наукового жаргону”, невеликі помилки в прізвищах наукових авторитетів, узагальнене посилання на свої попередні наукові публікації, посилання на результати, які згадувалися у доповіді мимохідь, або зовсім не згадувалися в зв’язку з особливостями тематики доповіді, але були одержані і проаналізовані і т. ін.). Тоді Слухач вимушений буде задавати додаткові запитання з цього приводу, що і потрібно Доповідачеві.

До того ж, бажано, щоб відповідь не провокувала широке обговорення змісту доповіді. Це можна забезпечити шляхом посилання тільки на наукові роботи однозначно пов’язані з тематикою доповіді. В разі запитань поза такої тематики, треба просто, відіслати такого Слухача (не дуже далеко), але прямісінько до наукових праць якогось з наукових авторитетів, що, на думку Доповідача, розробляє „не тематичний” науковий напрямок. Таким чином забезпечується можливість якомога більшої кількості слухачів задати цілеспрямовані запитання Доповідачеві в межах його наукової тематичної компетенції, розглянутої наукової тематики і відведеного часу.

Відповідь повинна завжди бути позитивною, тобто Доповідач не має науково-етичного права, як справжній науковець, який просвіщає своєю доповіддю слухача-невігласа (освітлює його „темне” царство неуцтва), говорити слова „не знаю” або „мені не відомо”, важко сказати і т. ін. Замість них, якщо виникла така ситуація, краще використовувати наступні вислови: „Ця тематики добре представлена у роботах академіка...”, „Це питання зараз вивчається більш ретельно.....”, „Відповідь на Ваше запитання може знайти у літературних джерелах, присвячених ...”, „З цього запитання в науці зараз ведеться гостра полеміка, результат якої будуть представлені у відомих Вам періодичних виданнях....” і т. ін.

Відповідь повинна будити якомога коротшою і змістовною, з точки зору Слухача, і будуватися за наступною схемою: підкреслення професіоналізму Слухача, що задав запитання за допомогою висловлення: „Це професійне, суттєве, цікаве, своєчасне і т. ін. запитання”, текст запитання у стверджувальному формулюванні, слово-відповідь („так”, „ні”, „можливий і такий варіант”, „ви абсолютно праві” і т. ін). Якщо відповідь на запитання потребує довготривалого пояснення (що свідчить про невміння Слухача задавати запитання з доповіді), то краще відіслати його до літературних джерел відомих науковців (наприклад, сказавши: „Це питання дуже добре викладене у роботах Зінченка, Муніпова...”) або запропонувати більш детально обговорити це запитання після доповіді сказавши, наприклад: „Оскільки відповідь на ваше цілком слушне, важливе, своєчасне і т.ін. запитання потребує детального обговорення, я готовий це зробити в будь-який зручний для вас час після доповіді”.

Під час обговорення доповіді не можна використовувати слова-відповіді, що можуть принизити наукову гідність Слухача („ви -дурень”, „не розумієте”, „не знаєте”, „не є фахівцем” і т. ін.), навіть, якщо він, з огляду на формування питання, справді не є фахівцем чи, навіть, абсолютним невігласом. В цьому випадку краще особливо увічливо відіслати його до відомих літературних джерел чи запропонувати все обговорити після доповіді і не вступати ні в які дискусії з таким Слухачем – квазі професіоналом.

За допомогою своїх відповідей Доповідач повинен намагатися обмежити коло можливих запитань, виключно, тематикою доповіді і не дискутувати під час її обговорення інші наукові проблеми. Треба намагатися однозначно дати зрозуміти Слухачеві, що під час обговорення доповіді в межах відведеного часу, Доповідач згоден обговорювати лише науково – фактичний матеріал, що був ним висвітлений, стосовно всього іншого - з великим задоволенням, але тільки після завершення „Доповіді”.

Відповіді повинні стимулювати зацікавленість слухацької аудиторії науковою особистістю Доповідача і демонструвати його наукові інтелект, професіоналізм і досягнення, створюючи таким чином тільки позитивний образ його, як фахового науковця.

Текстовий обсяг „відповіді” повинен містити не більш одного речення з не більш ніж 25-ти словами і складатися, в своєї більшості, з термінів, слів, висловів, що містилися у тексті запитанні професійного слухача-науковця, що знається на науковій етиці.

Загальна кількість слів у відповіді не повинна перевищувати кількість слів у самому „довгому” з оголошених висновків роботи.

З огляду на важливу роль наукового „запитання” в обговоренні доповіді, інтелектуальний, „професійний” Слухач повинен вміти його формулювати, враховуючи специфіку умов здійснення доповіді (звичайно, при бажанні одержання вичерпну відповідь). Ця специфіка полягає в несприятливості існуючих емоційних обставин для Доповідача і їх сприятливості для Слухача.

Цими несприятливими для розумової роботи Доповідача умовами є: часові обмеження доповіді (часовий стрес), його розумова перевантаженість, його підвищена емоційність (емоційний стрес), обов’язок задовольнити зацікавленість інших слухачів, професійний рівень яких невідомий, відповідальність тощо. В той же час для Слухача існують наступні сприятливі умови, що дозволяють йому підготувати правильне, з позиції оптимізації процедури „обговорення”, формулювання запитання: необов’язковість задавати запитання взагалі, відсутність часового і емоційного стресу, можливість не враховувати термінологічні, мовні, культурні і т. ін., особливості доповідача, відсутність будь-якої суттєвої відповідальність за етичність та зміст, професіоналізм і т. ін. Запитання, тощо.

Виходячи з цих обставин, Слухач –професійний науковець, що знається на науковій етиці („етичний” науковець), повинен формулювати наукове запитання так, щоб на нього можна було надати коротку однозначну відповідь („так”, „ні”, „абсолютно правильно” і т. ін.). Для цього текст ”етичного” наукового запитання повинен містити в собі теоретично можливе повне формулювання того тексту (змісту) відповіді, яка цікавить Слухача. Наприклад, :”Ви дійсно вважаєте, що будь-який політ завжди є небезпечним і різниця тільки в рівнях цієї небезпеки?” (можлива повна відповідь :”Так, я дійсно вважаю, що будь-який політ завжди є небезпечним і різниця тільки в рівнях цієї небезпеки” або коротка: „Дійсно я так вважаю”. Перший варіант відповіді однозначно переконує Слухача у правильності зрозуміння Доповідачем змісту його запитання, а в іншому – ця обставина явно не демонструється.

В деяких випадках, при обговоренні фактичного матеріалу, що має принципове наукове значення чи неоднозначне тлумачення, чи при відсутності узгодженого термінологічного базису, чи значної різниці у професійному, мовному, культурному рівнях доповідача та слухача завжди існує небезпека неправильного розуміння як запитання, так і відповіді при другому (короткому) варіанті відповіді. Тому під час обговоренні важливих, відповідальних дискусійних наукових питань, бажано, використовувати відповідь, сформульовану в першому варіанті для запобігання небажаних „наукових” непорозумінь і забезпечення більшої ефективності наукового спілкування.

Текстовий обсяг „запитання” повинен містити не більш одного речення і використовувати, в своєї більшості, терміни, слова, вислови, що містилися у конкретному змістовній частині доповіді, що зацікавила Слухача.

Загальна кількість слів у запитанні не повинна перевищувати кількість слів, необхідних, з точки зору Слухача, для пояснення суті проблеми, яка його зацікавила.

ОБГОВОРЕННЯ це процедурний розділ доповіді, наявність і тривалість якого залежить, виключно, від Керівника засідання, наукового заходу, зібрання, де робиться доповідь. Тому, з точки зору Доповідача, на цьому процедурному етапі доповіді, основну свою увагу він повинен зосередити на переконливості пояснення окремих положень доповіді та на способах уникнення намагань „доброзичливих” Слухачів принизити наукове значення виконаної роботи і професіоналізму Доповідача.

В наслідок „Обговорення” формується остаточне відношення до Доповідача, як науковця, і до наукової цінності його наукової роботи (при певних обставинах, і в офіційній, письмовій формі, наприклад, при захисті диплома, дисертації і т. Ін.).

„ОБГОВОРЕННЯ”, яке проводиться з ініціативи Керівника засідання, призначене для обміну думками, стосовно сприйнятого наукового матеріалу, між Доповідачем і Слухачем, а також між різними слухачами, щоб вголос оцінити науковий внесок Доповідача, з’ясувати суперечливі питання, визначитися зі шляхами подальших досліджень, тощо.

Тематичний зміст „Обговорення” не можна передбачити, він повністю залежить від таких слухацьких характеристик, як рівень зацікавленості і зрозумілості інформаційного матеріалу, професіоналізму, функціонального стану, відношення до Доповідача і т. Ін. Тому обговорення може стосуватися будь-якого структурного розділу тексту доповіді.

Найбільш „небезпечними” для Доповідача є запитання, які стосуються наукової мети і завдань дослідження, шляхів їх досягнення і виконання, конкретних формулювань головного і проміжних висновків, методичних особливостей їх здобуття.

В цілому, „знешкодження” таких запитань треба проводи згідно тим рекомендацій, які стосуються всебічного логічно обґрунтованого висвітлення відповідних розділів у статті, (про що вже було сказано у відповідному розділу цього курсу лекцій з ергономіки...).

Наступні загальні поради можуть допомогти Доповідачеві успішно завершити свій епохальний (для світової науки) виступ на науковому засіданні, незважаючи, навіть, на цілеспрямоване заважання цьому благородному намаганню декого з „доброзичливих” слухачів.

Доведення актуальності наукової „мети” повинна базуватися на офіційно визнаній, усіма чи більшістю („корисних” для Доповідача) науковців-професіоналів серед слухачів, існуючій в науці, суспільстві практичній актуальності, з обов’язковим посиланням на думку відомих наукових Авторитетів.

Адекватність сформульованого підходу та завдань з вирішення науково-практичної проблеми доводиться логікою досягнення мети. Але в цьому випадку можливі і інший їхній зміст і послідовність. Тому, підкреслюючи правомірність свого підходу, .Доповідач повинен з вдячністю погодитися з думкою Слухача з цього приводу.

Застосовані у дослідженні методики повинні забезпечити здобуття таких „тематично-змістовних” експериментальних даних, які б логічно призводили до головного і проміжних висновків. В той же час, не можна стверджувати їх методичну унікальність. Тому підкреслюючи правомірність обраного методичного забезпечення, .Доповідач повинен з вдячністю погодитися з думкою Слухача і з цього приводу.

Зміст конкретних формулювань головного і проміжних висновків повинен перегукуватися зі змістовним сенсом „мети” і „завдань”, представлених у відповідних розділах доповіді. Поради Слухача стосовно корекції (редакції) висновків треба спробувати проецирувати, обов’язково з його активною участю, безпосередньо на текст цих структурних розділів. Тільки після докладного обговорення зі Слухачем доцільності такої зміни формулювань „мети” і „завдань”, з точки зору її не впливу на вже існуючим і усіма визнаним формулюванням актуальності, треба з вдячність погодитися з його пропозицію. В іншому випадку, подякувати за підказку нового напрямку продовження дослідження з розглянутої наукової тематики.

Вибір методичних особливостей здобуття головного і проміжних висновків може бути, в значній мірі, зумовлений науково-технічними можливостями Доповідача. Але обрані методики повинні зрозуміло забезпечувати вірогідність, точність здобутих даних і можливість повторювання експерименту іншими дослідниками. При цьому, бажано, посилатися на відомих наукових Авторитетів, що успішно застосовували обрані методи у своїх „епохальних” дослідженнях.

В разі присутності в слухацький аудиторії „доброзичливих” Слухачів, які намагаються, навмисно, принизити наукове значення доповіді і професіоналізм Доповідача, треба використати наступні способи зменшення, або, навіть, усунення їх від’ємного впливу.

Доповідач повинен завжди і, в першу чергу, с доброзичливою посмішкою дякувати таких Слухачів за будь-яке запитання, пояснення або репліку. При поясненнях, необхідно як найчастіше, посилатися на відомих наукових Авторитетів (бажано, в першу чергу, на тих з них, хто присутній на доповіді). Провокувати дискусію між „доброзичливими” слухачами і іншими слухачами (перш за все, з тими, які за своєю поведінкою, під час запитань та обговорення, позитивно відносилися до Доповідача і є загальновідомими Авторитетами). В разі потреби „широкого” пояснення наукових фактів запропонувати обговорити дискусійне питання після доповіді.

При цьому проявляти тим більше цілеспрямованої особливої зовнішньої доброзичливість, чи більш такий слухач намагається дошкулити Доповідачеві.

Тільки таким чином можна значно знизити або навіть усунути від’ємний вплив „доброзичливця” на слухацьку аудиторію зробивши його чи смішним, чи не вихованим, чи не професіоналом в очах більшості (звичайної) слухацької аудиторії і на його негативному фоні продемонструвати свої людські та наукові переваги.

Використання цих порад дозволить Доповідачеві гідно прийняти активну участь в обговоренні своєї доповіді і буде сприяти формуванню у слухацький аудиторії позитивного відношення до Доповідача, як професійного науковця, і до його доповіді, як наукової події в науці.

„ПОДЯКУВАННЯ” слухачів призначене (з точки зору наукової етики) для засвідчення Доповідачем, узагальненим способом, але кожному науковцю з слухацької аудиторії, своєї вдячності за їх участь у доповіді і за їх повагу до Доповідача, як науковця. В той же час, прагматичною метою „подяки” є остаточне створення у Слухача, виключно, яскравого і обов’язково незабутньо – позитивного образу Доповідача, як хорошої, приємної людини і перспективного професійного науковця.

Незалежно від поведінки і відношення слухачів до Доповідача під час доповіді (навіть при агресивній недоброзичливості та зневаги) після її закінчення Доповідач повинен обов’язково з природною, доброю, вдячною посмішкою, дуже чемно подякувати слухацьку аудиторію (і в першу чергу, найбільш „доброзичливих” –поіменно) за слушні запитання та плодотворну участь у обговоренні наукового матеріалу і за цінні поради і рекомендації (навіть, якщо їх і не було) для подальшої розробки наукової тематики, що розглядалася.

„Подяка” повинна підкреслювати суттєвий внесок слухачів, насамперед тих з них, від кого залежить офіційна оцінка якості доповіді, наукової роботи в цілому і професіоналізму Доповідача, а також найбільш відомих, „поважних” з присутніх, і, обов’язково, „доброзичливих” представників слухацької аудиторії, у більш змістовне розкриття теми доповіді, а також, обов’язково, містити подяку за допомогу Доповідачеві глибше зрозуміти проблемні сторони розглянутого наукового питання і перспективи його подальшої розробки.

„Подяка” обов’язково повинна починатися з прикметника: „шановні” і містити узагальнені „організаційні”, „цивільні статеві” і т. ін. назви слухачів (наприклад, викладачі, колеги, учасники конференції, пані і панове, леді та джентльмени, браття та сестри, тощо), що зумовлено країною, політичним ладом, суспільною організацією і т. ін., де проводиться науковий захід-зібрання і де робиться доповідь). Крім того, у „подяці” треба, ще раз, узагальнено підкреслити високий професійний рівень кожного з присутніх, на мить „подяки”, слухачів і ще раз, особливо щиро подякувати за їх допомогу у всебічному розкритті теми наукової доповіді, що безперечно допоможе Доповідачеві в його подальшій науковій діяльності.

„Подяка” повинна бути якомога коротшою (одне речення), а її текстовий обсяг повинен містити не більш одного речення з переліком відповідних позитивних характеристик слухацької аудиторії і складатися не більш, ніж з 25 слів.,

Таким чином, узагальнюючи змістовне (цільове) та процедурне призначення наукової „Доповіді”, як дуже важливого аспекту наукової роботи і як важливої наукової події в професійному житті Доповідача-науковця, треба відокремити та ще раз спеціально підкреслити основні вимоги, що завжди забезпечать МІНІМАЛЬНУ, але, все ж таки, УСПІШНІСТЬ виступу Доповідача перед Слухачем.

Ними є : Мовні вимоги: Зрозумілість МОВИ, Укладання у відведений ЧАС;

Змістовні вимоги: ЗВЕРНЕННЯ до слухачів, САМОПРЕДСТАВНИЦТВО, науково-практична АКТУАЛЬНІСТЬ роботи, Причини АКТУАЛЬНОСТІ, наукова МЕТА роботи, Головний ВИСНОВОК роботи, ШЛЯХИ усунення актуальності і тільки після завершення відповідей на запитання Слухачів і обговорення - ПОДЯКУВАННЯ слухацький аудиторії.

„Змістовні вимоги” є найголовнішими і обов’язковими в доповіді, тому заради їх своєчасного (у відведений регламентом час) задовольняння треба здійснювати доповідь, в першу чергу, з висвітлення наступних семи змістовних аспектів доповіді: ЗВЕРНЕННЯ до слухачів САМОПРЕДСТАВНИЦТВА (з назвою доповіді), науково-практичної АКТУАЛЬНІСТІ роботи, Причин АКТУЛЬНОСТІ, наукової МЕТИ роботи, ГОЛОВНОГО Висновку роботи., ПОДЯКУВАННЯ.

Тільки після цього, при наявності часу, що ще залишився, переходити до викладання ШЛЯХІВ усунення актуальності, „ПРОМІЖНИХ Висновків”, „ЗАВДАНЬ”, „ШЛЯХІВ” здобуття головного і проміжних висновків, МЕТОДИЧНИХ особливостей отримання проміжних висновків, Це можна зробити (після проголошення Головного висновку і залишку достатнього часу) згідно наступному логічному взаємозв’язку: головний висновок є функцією проміжних висновків, які в свою чергу є результатом виконання певної послідовності наукових завдань, що були виконані завдяки реалізації певних наукових підходів (шляхів вирішення проблемної актуальності у вигляді її головної і другорядних причин) з застосуванням відповідних методичних прийомів (методик), вибір яких був зумовлений цими підходами, в результаті були одержані експериментальні факти (дані), що засвідчили усунення причин актуальності і, як наслідок, її науково-практичний сенс існування в природі. При такій логіці викладання наукового матеріалу можна, „безболісно” для якості доповіді перерватися (з вимоги Керуючого засіданням) після будь-якого з цих додаткових розділів науковою промови.

Якщо ж на перші сім змістовних аспектів доповіді, з точки зору Доповідача, часу, все ж, не вистачає, треба, якомога більше, спробувати скоротити формулювання, спочатку всіх обов’язкових вимог, а вже потім, якщо часу, все одно, не вистачає, то зовсім або поступово, виключати з проголошення спочатку другорядні „Причини АКТУЛЬНОСТІ”, а потім і головну її причину, залишивши це на обговорення. Таким чином заощаджується достатньо часу для чіткого, емоційно-позитивного, не поспішного промовляння обов’язкової (не зважаючи ні на що)_„ПОДЯКИ” слухацький аудиторії.

Але, якщо вас не цікавить успішність вашої доповіді, то всі наведені рекомендації можна або виконувати частково, вибірково, як вам заманеться, або зовсім нічого не враховувати, або, ще краще, зробити все навпаки. Смію Вас запевнити, що результат буде ПРИГОЛОМШУВАЛЬНИЙ – вас вже ніхто і ніколи не запросить ні на яке наукове зібрання і як „науковець” ви – „вчений труп”, але нічого страшного, не журиться, це набагато краще ніж „фізіологічний” його двійник.

Узагальнюючи обставини, що роблять доповідь ефективної, як з точки зору Доповідача, та і, головне, Слухача, треба підкреслити, що Доповідач повинен завжди прагнути, щоб після його доповіді Слухач був щиро вдячний йому за своєчасно отримані наукові свідоцтва, а не навпаки. Хоча, стосовно „дякування”, яким, обов’язково, завжди треба змістовно закінчувати доповідь, Доповідач повинен проголошувати це ж саме, але „навпаки”.

Однак, незважаючи на безперечну епохальність і практичну корисність наведених порад, все ж, ДУЖЕ рекомендую Вам, як справжньому „вченому-досліднику”, перед тим як їх широко застосувати у своїй науковій діяльності перевірте їх наукову „безболісність” і „нешкідливість” на піддослідній „собаці тобто, на собі самому при підготовці, створенні і здійсненні неофіційних, не важливих і т. п. наукових „продуктів” (бажано, дієтичних), заходів, подій, зібрань і т. ін. Якщо ж Вам дуже поталанить, то Ви на власній науковій шкурі відчуєте, що Велика наука це не „хухри-мухри” і вимагає не аби яких, а справжніх жертв.