Стаття 11. Поняття злочину

1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Стаття 5 Кодексу передбачає таку важливу норму, як зворотна дія закону при кримінальну відповідальність у часі.

Зокрема, Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння (наприклад, самовільну відлучку) або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Частини 2 та 3 зазначеної статті Кодексу закріплюють положення Закону про кримінальну відповідальність, яке, встановлюючи злочинність діяння або посилюючи кримінальну відповідальність, не має зворотної дії у часі.

Разом з тим закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує або посилює відповідальність, має зворотну дію у часі лише у тій частині, яка стосується пом’якшення. Тому, відповідно до розділу 2 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу, після 1 вересня 2001 року належить звільнити від покарання (основного і додаткового) згідно з частиною другою статті 74 нового Кодексу осіб, засуджених за Кримінальним кодексом України 1960 року. Наприклад, військовослужбовців, засуджений до покарання у вигляді направлення у дисциплінарний батальйон на строк до 6 місяців.

Статтею 12 передбачена класифікація злочинів. Так злочином невеликої тяжкості є такий, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком не більше двох років або інше, більш м’яке, покарання.

Злочином середньої тяжкості є такий, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 5 років.

Тяжким є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 10 років.

Особливо тяжким злочином є такий, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі.

У статтях 13-15 Кодексу є визначення закінченого та незакінченого злочину. Зокрема, незакінченим злочином є підготовка до злочину та замах на злочин.

Варто пам’ятати про те, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальний відповідальності лише у тому випадку, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Розділ четвертий Загальної частини Кодексу зафіксував особливо важливі аспекти стосовно одного з елементів складу злочину - суб’єкту злочину. Ним є фізична особа, котра вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Дається визначення спеціального суб’єкту злочину (наприклад, військових злочинів), яким є фізична підсудна особа, що вчинила злочин, у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, об’єктом якого може бути лише певна особа.

Цей розділ також містить поняття підсудності, обмеженої підсудності. Так підсудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено підсудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, внаслідок наявного в неї психічного розладу, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Ця обставина враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 22 Кодексу передбачає вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Встановлено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років.

Що стосується суб’єктів військових злочинів, то такими визначаються військовослужбовці та військовозобов’язані (під час проходження ними навчальних, перевірних або спеціальних зборів), які є громадянами України, з віку призову на військову службу, тобто з 18 років. А оскільки на військову службу (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, можна приймати громадян України віком від 17 років, у тому числі тих, що досягли цього віку у рік зарахування на навчання, вони також з цього часу можуть бути суб’єктами військових злочинів. Особливо варто наголосити на тому, що в новому Кодексі розширений перелік обставин, які виключають злочинність діяння. Крім необхідної оборони і нагальної необхідності тепер передбачені і такі обставини, як уявна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження; діяння, пов’язане з ризиком, та виконання спеціального завдання з попередженням або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, нерівно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Більш детально про цю обставину йдеться у статті 37 Кодексу.

Стаття 37. Уявна оборона

1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Стосовно виконання наказу або розпорядження необхідно зазначити, що дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, визначається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Наказ або розпорядження є законним, якщо вони віддані відповідною особою у належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству, не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати відверто злочинний наказ або розпорядження.

Особа, яка вчинила вочевидь злочинний наказ або розпорядження, діяння з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає лише особа, яка віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Доречним є нововведення, зафіксоване у статті 45 Кодексу, відповідно до якого особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро розкаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Цим самим розширений перелік підстав звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності. Це компетенція виключного суду.

Необхідно врахувати, що в статті 50 Кодексу дано визначення поняття покарання та його мета.

Стаття 50. Поняття покарання та його мета

1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Стаття 51. Види покарань

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1. штраф;

2. позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4. громадські роботи;

5. виправні роботи;

6. службові обмеження для військовослужбовців;

7. конфіскація майна;

8. арешту

9. обмеження волі;

10. тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11. позбавлення волі на певний строк;

12. довічне позбавлення волі.