- •Тема 2. Філософські ідеї стародавнього світу.
- •Тема 3. Західноєвропейська середньовічна філософія та філософія доби Відродження.
- •Тема 4. Європейська філософія Нового часу та епохи Просвітництва.
- •Тема 5. Особливості та значення німецької класичної філософії
- •Тема 6. Сучасна світова філософія
- •Тема 7. Філософська думка в Україні
- •Тема 8. Філософська онтологія. Проблема буття
- •Тема 9. Проблеми свідомості у філософії.
- •Тема 10. Філософське вчення про розвиток.
- •Тема 11. Теорія пізнання.
- •Тема 12. Філософська антропологія
- •Тема 13. Філософське розуміння суспільства.
- •Тема 15. Духовна життєдіяльність суспільства.
- •Тема 1. Філософія як форма духовного освоєння світу.
- •3. Філософія як наука: її предмет, структура, призначення та функції.
- •1. Особливості та характерні риси східного та західного типів філософствування.
- •2. Давньоіндійська філософія
- •4. Космологізм ранньої грецької філософії
- •5. Класичний період античної філософії
- •6. Пізньоантична філософія.
- •Тема: західноєвропейська філософія середньовіччя та епохи відродження.
- •1. Релігійний характер середньовічного світогляду і філософії.
- •2. Період апологетики і патристики.
- •3. Схоластична філософія. Номіналізм та реалізм.
- •4. Містична філософія.
- •5. Ідейний зміст філософії епохи Відродження.
- •1. Поняття європейської класичної філософії.
- •2. Формування філософії Нового часу. Проблема методу наукового пізнання. Френсіс Бекон.
- •3. Рене Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і родоначальник філософського раціоналізму.
- •4. Розвиток сенсуалістичної філософії.
- •5. Філософія епохи Просвітництва.
- •1. Загальна характеристика епохи і необхідність розробки класичної німецької філософії
- •2. Теорія пізнання та етичні погляди і.Канта
- •3. Філософські ідеї й. Фіхте та ф.Шеллінга.
- •4. Об'єктивний ідеалізм г. Гегеля.
- •5. Антропологічний матеріалізм та психологічний аналіз сутності релігії л. Фейєрбаха
- •6. Марксистська філософія.
- •1. Основні напрямки та особливості сучасної або некласичної філософії.
- •2. «Філософія життя».
- •3. Антропологічний напрям у філософії.
- •4. Релігійно-філософські концепції.
- •5. Сцієнтистський напрямок філософії хх ст.
- •1. Філософські ідеї в культурі Київської Русі.
- •2. Філософія думка хіv – сер. Хvіі століття.
- •3. Києво-Могилянська академія, її просвітницький вплив на філософську думку українського, російського та інших народів.
- •3. «Філософія серця» Григорія Сковороди.
- •5. Українська філософія хіх – хх ст.
Тема: західноєвропейська філософія середньовіччя та епохи відродження.
План лекції:
1. Релігійний характер середньовічного світогляду і філософії.
2. Період апологетики і патристики.
3. Схоластична філософія. Номіналізм та реалізм.
4. Містична філософія.
5. Ідейний зміст світогляду Ренесансу.
6. Розвиток натурфілософських вчень в епоху Відродження.
Основні поняття теми:
Секуляризація, апологетика, патристика, теоцентризм, креаціонізм, християнська антропологія, схоластика, гуманізм, натурфілософія, протестантизм, пантеїзм, геліоцентризм.
Методичні вказівки до вивчення теми:
1. Релігійний характер середньовічного світогляду і філософії.
Перш, ніж приступити до розгляду філософської думки епохи середньовіччя, потрібно згадати особливості античної філософії.
На відміну від античної філософії, де началом всього є природа (космоцентризм), в епоху середньовіччя джерелом будь-якого буття, блага та красоти розглядається Бог. Середньовічне мислення є теоцентричним. Бог є реальністю, який утворює та визначає все суще. В основі християнського мислення лежать два важливих принципи, які не зводяться до міфологічної свідомості та язичницького (нехристиянського) мислення: 1) ідея творіння – креаціонізм; 2) ідея одкровення. Ці дві ідеї можна звести до онтологічних (вчення про світ) та гносеологічних (вчення про пізнання) аспектів філософії.
Справа в тому, що в IV-V ст. у Європі відбулися глобальні зміни. Римська імперія розділилася на дві окремі частини - Західну і Східну імперії, на місці яких згодом виникають, з одного боку, Європейські держави, а з другого — Візантійська імперія. З розпадом Римської імперії починається новий період в історії Європи — Середні віки, який продовжувався до XV ст.
Цей час знаменувався тим, що до IV—V ст. вже склався певний світоглядно-релігійний ґрунт у регіоні. На зміну язичництву прийшло християнство, яке стало основою світоглядної системи європейської цивілізації. Саме тому в епоху Середньовіччя в Європі розвивалася в основному християнська філософія.
Якщо античну філософію називають космоцентричною з огляду на те, що в центрі її пошуків стоїть Всесвіт і людина, то християнська філософія Середньовіччя — теоцентрична. У свою чергу, ідея Бога проходить крізь внутрішній світ людини. Тому філософська проблематика Середньовіччя у своїй основі лишається незмінною, хоча відбувається зміщення наголосів.
Оскільки середньовічний спосіб буття формує сприйняття світу «за образом і подобою» духу, то вирішення усіх проблем людини пропонується шукати у сфері духу. Безперечно, що найдосконалішим втіленням духовності є Бог. Теологія стає основним знанням цього часу. Як наслідок, християнська філософія, на відміну від античної, проголошує тілесні характеристики вторинними, натомість підкреслює важливість духовних критеріїв оцінки осіб.
2. Період апологетики і патристики.
Початковий період сернедньовічної філософії отримав назву апологетика (від грец. захист ідей) ІІ – ІУ ст. В цей час відбувається боротьба проти античної філософії і формуються принципи середньовічної філософії. Найбільш відомі представники періоду апологетики Юстин Мученик і Квінт Тертулліан та інші.
Тертулліану приписують заявку, яка виражає зміст його міркувань в основному творі «Апологетикум» («Захист»): «Вірую, тому що абсурдно». Приниження знання і розуму, ворожнеча до «язичницької» філософії і звеличування сліпої віри – така головна ідея праць Тертулліана. Тертулліанове поняття віри підготувало основу для підкорення філософії теології (вчення про віру), що було характерним для всього наступного періоду розвитку християнської філософії.
Наступний період середньовічної філософії – патристика (від лат. отці (церкви) ІУ – УІІІ ст. В цей період найбільший вплив на розвиток філософії мали Аврелій Августин, Оккам та інші.
Августин Блаженний в своїх творах «Сповідь», «Про град Божий» доводить, що Бог – найвища цінність і буття. У ньому перебувають вічні ідеї, що зумовлюють існуючий у світі порядок. Бог створив світ із нічого з доброї волі, а не через необхідність. Людина – це малий світ, який поєднує в собі природу матеріальних речей, рослин і тварин, а також має розумну душу і свободу волі. Душа людини, за Августином, є безсмертною. Він підкреслював примат духовної влади над мирською, оскільки без церкви немає порятунку. Історія, за Августином, - лише короткий відрізок між двома «вічностями» - створінням світу Богом і «тисячолітнім» царством Божим на землі.