32. Розкрити зміст регіональної ек. Політики.

Державна регіональна економічна політика — це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства. Об’єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об’єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України. Суб’єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв’язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів. Як складова частина загальної соціально-економічної політики України ДРЕП включає структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшення територіальних пропорцій у країні, способи здійснення роздержавлення і приватизації майна, напрямки земельної реформи, розвитку підприємництва тощо. Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку та суттєве поліпшення екологічного стану регіонів. Отже, предметом ДРЕП є як розподіл влади між центром і регіонами, так і практична діяльність держави в регіонах. Важливо розрізняти державну регіональну політику як стратегію і тактику держави щодо регіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів.

33. Формування господарського комплексу.

Господарський комплекс є поєднанням підприємств і установ у межах території країни, що задовольняють матеріальні й духовні потреби населення. За формою власності підприємства в Україні можуть бути: приватними, державними, колективними.Головними складовими частинами господарського комплексу є дві сфери. У першій з них —виробничій сфері — безпосередньо створюються матеріальні блага. Сфера послуг (невиробнича сфера) надає послуги населенню.Найважливішими галузями, що визначають розвиток господарського комплексу країни, є промисловість та сільське господарство. За співвідношенням вартості виробленої продукції та частки зайнятого у них населення визначають тип господарського комплексу: промисловий, промислово-аграрний, аграрно-промисловий, аграрний.Галузі господарства також поділяються на окремі галузі. У промисловому виробництві виділяють десять основних галузей промисловості: паливну, електроенергетику, чорну металургію, кольорову металургію, машинобудування, хімічну, лісову, промисловість будівельних матеріалів, легку та харчову. У сільському господарстві є дві галузі: рослинництво й тваринництво.З розвитком науково-технічного прогресу посилюються, розширюються і поглиблюються зв'язки між галузями. Ці процеси привели до формування міжгалузевих комплексів (МГК), тобто поєднання галузей, між якими сформувалися стійкі й тісні зв'язки. Основними міжгалузевими комплексами виробничої сфери є паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-індустріальний, лісовиробничий, комплекс легкої промисловості, агропромисловий, транспортний та будівельно-індустріальний.Між основними складовими МГК, економіки в цілому, підприємствами й установами, які належать до інфраструктури, забезпечується взаємодія. Під інфраструктурою розуміють сукупність галузей господарського комплексу, що обслуговують основні галузі виробничої й невиробничої сфер, та безпосередньо людину.