28. Охарактеризувати проблеми розвитку і особливості розміщення продуктивних сил Причорноморського економічного району.

В районі сформувалися вузли з багатогалузевою структурою виробництва при вирішальній ролі машинобудування й металообробки. Це Одеський, Миколаївський, Херсонський вузли. У кожному з них розвинена легка й харчова промисловість, портове господарство.В харчовій промисловості утворилася диспропорція між обсягом виробництва сировини й виробничими потужностями її переробки; особливо бракує потужностей по переробці винограду, соняшника. Недостатньо розвинена виробнича база будівництва, регіон не забезпечує себе цілком будівельними матеріалами, хоча сировини для їхнього виробництва у районі достатньо.Дефіцит палива й електроенергії перешкоджає розвиткові енергомістких виробництв, але спорудження поблизу Одеси нафтового терміналу й розробка нафтогазових родовищ на шельфі значно полегшать цю проблему. На території Причорноморського району промисловість розміщується нерівномірно: найбільше розвинуті Одеська й Миколаївська області. Промисловість зосереджується у великих містах, а частка малих міст у виробництві продукції, чисельності промислово-виробничого персоналу, вартості основних виробничих фондів — недостатня.За останні десятиріччя майже зруйнована екологічна система Причорномор'я; особливо забруднені Чорне й Азовське моря. Це призводить до збитків у рекреаційному господарстві, зменшує приплив туристів, негативно впливає на здоров'я мешканців. Проблема має бути вирішена за рахунок технологічного переобладнання промислових підприємств і спорудження ефективних очисних споруд.Важливими передумовами розвитку і функціонування Причорноморського економічного району є його географічне положення, історико-, демо- і природо-географічні особливості.Для розвитку господарства район має в цілому сприятливі природні умови, значні і різноманітні природні та, особливо, рекреаційні ресурси.

29. Охарактеризувати проблеми розвитку і особливості розміщення продуктивних сил Донецького економічного району.

Головною проблемою соціально-економічного розвитку Донецького економічного регіону залишається висока концентрація промислового виробництва та необхідність зниження частки у народногосподарському комплексі гірничодобувного виробництва. Загострення цієї проблеми відбувається під впливом природо-економічних та історичних передумов і чинників, а також у результаті структурної політики держави, яка проводиться в сучасних умовах господарювання. Згідно з цією політикою основні капітальні вкладення та залучені іноземні інвестиції зорієнтовані на спеціалізацію економіки регіону у важкій промисловості. Для підвищення ефективності функціонування суспільно-господарського комплексу регіону необхідно провести комплексну реструктуризацію та технічне переоснащення вугільної промисловості, технічну реконструкцію таких базових галузей, як чорна та кольорова металургія, хімічна промисловість, машинобудування та електроенергетикаЗ метою ліквідації диспропорції у розвитку промисловості необхідно нарощувати потужності легкої і харчової промисловості.Для покращення екологічної ситуації треба впроваджувати екологічні безпечні технології, здійснювати рекультивацію земель, ліквідацію териконів, відстійників, шлакосховищ, закладання підземних відпрацьованих просторів, ефективніше використовувати вторинні ресурси та відходи виробництва.Дуже важливим кроком має бути вдосконалення водокористування (зменшення забруднення водних джерел, організація оборотного водопостачання).В агропромисловому комплексі регіону необхідно нарощувати обсяги виробництва, особливо м'ясомолочного тваринництва, городництва в приміських зонах. Для зниження соціального напруження в шахтарських містах і селищах необхідно вирішувати питання створення в регіоні нових робочих місць, налагодження системи перекваліфікації кадрів, вивільнених із закритих вугільних підприємств.Потрібно зміцнювати матеріально-технічну базу об'єктів комунального господарства, транспортних засобів, побутового обслуговування, вирішувати проблеми стабільного водопостачання.У системі освіти, науки, охорони здоров'я, культури і спорту варто підвищувати якісні показники, створювати доступність до них, покращувати матеріально-технічну базу. У цілому, незважаючи на проблеми, Донецький економічний регіон має значний потенціал для подолання цих кризових процесів і поступового стабільного розвитку народногосподарського комплексу.

30.Територіально-виробничі комплекси. Територіально-виробничі комплекси (ТВК) — це взаємозумовлене поєднання компонентів суспільного виробництва, яке формується в межах компактної території для одержання певного господарського ефекту. Об'єктивною основою виникнення, формування і розвитку ТВК є закони розвитку і взаємодії суспільства і природи. Провідну роль відіграє територіальний поділ праці. Територіально-виробниче комплексоутворення здійснюється лише за високого рівня територіального поділу праці. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що за рахунок більш раціонального поєднання праці у ТВК господарський ефект зростає порівняно з одиничними підприємствами. Головні ознаки ТВК — спеціалізація господарства, багатогалузевість господарства, що пов'язана зі складом і масштабами місцевих природних, трудових і матеріальних ресурсів та забезпечує ефективне функціонування галузей спеціалізації; розвиток у складі комплексу допоміжних і обслуговуючих галузей; наявність усередині ТВК постійних виробничих зв'язків; певна компактність території.Вирізняють промислові (загальнопромислові та спеціалізовані), агропромислові, інфраструктурні територіальні комплекси, а також локальні (міські, районні), регіональні, зональні виробничі комплекси.Залежно від особливостей формування ТВК поділяють на традиційні та програмно-цільові. Традиційні — це ТВК, які виникають об'єктивно на певній території на основі дії різних факторів. Такі ТВК лежать і в основі функціонування економічних районів. Програмно-цільові ТВК створюються з метою раціонального використання природних ресурсів

31. Структура і проблема зайнятості населення України.

Населення виконує дві важливі функції: З одного боку, воно є виробником матеріальних благ і послуг, творцем суспільного національного продукту, з іншого споживачем матеріальних і духовних благ. Найбільш активною його частиною є трудові ресурси. Це — населення працездатного віку (чоловіки віком 16 — 59 років, жінки — 16 — 54 роки включно), крім інвалідів І і II груп, а також люди пенсійного віку і підлітки, які працюють. В Україні трудові ресурси становлять майже 30 млн. осіб, в їх структурі переважають працездатні люди — 57% (2000 р.).Все ширше в науковій літературі та на практиці застосовується термін '''економічно активне населення". Ним позначають працездатне населення, яке упродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. До складу цього населення входять люди, зайняті господарською діяльністю, що приносить прибуток (у т. ч. пенсіонери) та безробітні люди, які хочуть працювати.   Економічно неактивне населення — це люди, які знаходяться на утриманні держави або окремих осіб. Сюди належать особи, які зайняті у домашньому господарстві чи навчаються, безробітні, що не шукають роботи і не бажають працевлаштуватись, а також пенсіонери, не зайняті господарською діяльністю.    Економічно активне населення становить в Україні 22,6 млн. осіб (2000 р.), а економічно неактивне — 13,7 млн. осіб. Значну частку серед осіб останньої групи займають студенти, які з часом перейдуть у групу економічно активного населення.    Рівень зайнятості населення в Україні зайнятість населення постійно знижується (в умовах економічної кризи у 2000 р. він становив 62,0%). Змінилась також структура зайнятості: якщо в 1990 р. все населення працювало в галузях державної економіки, то вже у 2000 р. — понад 3,2 млн. осіб — в інших сферах, передусім у ринковій інфраструктурі. Неоднакові темпи скорочення працівників у різних галузях господарства вплинули на структуру зайнятості. Частка працівників сфери матеріального виробництва зменшилась із 60% у 1990 р. до 46% у 2000 р. За останнє десятиліття збільшення працівників відбувалося тільки у сфері управління. Співвідношення між попитом і пропозицією на трудові ресурси Утворює ринок праці. Тепер на ньому попит набагато менший за пропозицію, внаслідок чого збільшується кількість безробітних людей.Сутність та види безробіття.Безробіття – це соціально-економічна категорія, що характеризує стан суспільства, за якого частина економічно-активного населення з тих чи інших причин не може знайти роботу відповідно до кваліфікації, знань, вмінь та обумовлюється переважанням пропозиції над попитом.Види безробіття:- добровільне/вимушене;- конверсійне (скорочення військовослужбовців та ВПК);- технологічне (запровадження нових технологій);- сезонне (сезонна зміна зайнятості);- інституційне (зміна нормативно-правових норм);- молодіжне (молодь не може знайти роботу після закінчення ВУЗу);- довгострокове (до 1 року);- приховане (не зареєстровані в державній службі зайнятості).