65.Галузева структура народного господарства.

Народногосподарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування. Народногосподарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною. Галузева (компонентна) структура відображає співвідношення, зв'язки і пропорції між групами галузей. Головними її компонентами є дві сфери - виробнича і невиробнича. Виробнича сфера складається з окремих ланок (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво та ін. (Рис. 1). Сектори (ланки) виробничої сфери поділяють на галузі - крупні і вузькі. Наприклад, промисловість складається з металургійної, хімічної, машинобудівної, сільське господарство - з рослинництва і тваринництва. У невиробничій сфері виділяють п'ять ланок: - апарат органів державного та громадського управління; - житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування; - охорона здоров'я, спорт, соціальне забезпечення; - освіта, культура, наука, мистецтво; - сфера фінансів, кредитування, страхування. Найголовніші з них - освіта, наука, охорона здоров'я та ін. Кожна з цих сфер виконує певні функції. Виробнича - забезпечує саму себе, невиробничу сферу та населення різноманітними засобами виробництва, товарами та послугами, а невиробнича - в основному послугами матеріального та нематеріального характеру. Співвідношення між цими сферами, як правило, характеризується показниками (кількісними, абсолютними та відносними) зайнятості. У розвинених країнах світу це співвідношення має тенденцію до збільшення питомої ваги невиробничої (до 55-65%) і зменшення виробничої сфери в усьому народному господарстві. У невиробничій сфері України і нині зайнято працівників набагато менше, ніж у розвинених країнах - близько 26%. Це свідчить про недосконалість структури господарства України. Адже саме рівень розвитку невиробничої сфери є важливим показником соціально-екномічного прогресу.

66.Міжгалузеві виробничі комплекси

Галузі можуть не тільки дробитися, але й об'єднуватися у великі функціональні комплекси - важливі ланки функціональної структури виробництва - міжгалузеві виробничі комплекси. МВК - це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний), або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування (лісовиробничий, агропромисловий, будівельний), або ж розв'язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, рекреаційний, продовольчий комплекси). Отже, міжгалузеві виробничі комплекси - це система взаємопов'язаних галузей, об'єднаних певною спільною функцією, узгоджений розвиток підприємств якої забезпечує найбільший ефект. Найчастіше в народному господарстві виділяють такі МВК: паливно-енергетичний, машинобудівний, хімічний, лісовий, будівельно-індустріальний, агропромисловий, транспортний, рекреаційний тощо.

67. Територіально-виробничі комплекси. Територіально-виробничі комплекси (ТВК) — це взаємозумовлене поєднання компонентів суспільного виробництва, яке формується в межах компактної території для одержання певного господарського ефекту. Об'єктивною основою виникнення, формування і розвитку ТВК є закони розвитку і взаємодії суспільства і природи. Провідну роль відіграє територіальний поділ праці. Територіально-виробниче комплексоутворення здійснюється лише за високого рівня територіального поділу праці. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що за рахунок більш раціонального поєднання праці у ТВК господарський ефект зростає порівняно з одиничними підприємствами. Головні ознаки ТВК — спеціалізація господарства, багатогалузевість господарства, що пов'язана зі складом і масштабами місцевих природних, трудових і матеріальних ресурсів та забезпечує ефективне функціонування галузей спеціалізації; розвиток у складі комплексу допоміжних і обслуговуючих галузей; наявність усередині ТВК постійних виробничих зв'язків; певна компактність території.Вирізняють промислові (загальнопромислові та спеціалізовані), агропромислові, інфраструктурні територіальні комплекси, а також локальні (міські, районні), регіональні, зональні виробничі комплекси.Залежно від особливостей формування ТВК поділяють на традиційні та програмно-цільові. Традиційні — це ТВК, які виникають об'єктивно на певній території на основі дії різних факторів. Такі ТВК лежать і в основі функціонування економічних районів. Програмно-цільові ТВК створюються з метою раціонального використання природних ресурсів

68 Структура і проблема зайнятості населення України.

Населення виконує дві важливі функції: З одного боку, воно є виробником матеріальних благ і послуг, творцем суспільного національного продукту, з іншого споживачем матеріальних і духовних благ. Найбільш активною його частиною є трудові ресурси. Це — населення працездатного віку (чоловіки віком 16 — 59 років, жінки — 16 — 54 роки включно), крім інвалідів І і II груп, а також люди пенсійного віку і підлітки, які працюють. В Україні трудові ресурси становлять майже 30 млн. осіб, в їх структурі переважають працездатні люди — 57% (2000 р.). Все ширше в науковій літературі та на практиці застосовується термін '''економічно активне населення". Ним позначають працездатне населення, яке упродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. До складу цього населення входять люди, зайняті господарською діяльністю, що приносить прибуток (у т. ч. пенсіонери) та безробітні люди, які хочуть працювати.    Економічно неактивне населення — це люди, які знаходяться на утриманні держави або окремих осіб. Сюди належать особи, які зайняті у домашньому господарстві чи навчаються, безробітні, що не шукають роботи і не бажають працевлаштуватись, а також пенсіонери, не зайняті господарською діяльністю.    Економічно активне населення становить в Україні 22,6 млн. осіб (2000 р.), а економічно неактивне — 13,7 млн. осіб. Значну частку серед осіб останньої групи займають студенти, які з часом перейдуть у групу економічно активного населення.    Рівень зайнятості населення в Україні зайнятість населення постійно знижується (в умовах економічної кризи у 2000 р. він становив 62,0%). Змінилась також структура зайнятості: якщо в 1990 р. все населення працювало в галузях державної економіки, то вже у 2000 р. — понад 3,2 млн. осіб — в інших сферах, передусім у ринковій інфраструктурі. Неоднакові темпи скорочення працівників у різних галузях господарства вплинули на структуру зайнятості. Частка працівників сфери матеріального виробництва зменшилась із 60% у 1990 р. до 46% у 2000 р. За останнє десятиліття збільшення працівників відбувалося тільки у сфері управління    Співвідношення між попитом і пропозицією на трудові ресурси Утворює ринок праці. Тепер на ньому попит набагато менший за пропозицію, внаслідок чого збільшується кількість безробітних людей.Сутність та види безробіття.Безробіття – це соціально-економічна категорія, що характеризує стан суспільства, за якого частина економічно-активного населення з тих чи інших причин не може знайти роботу відповідно до кваліфікації, знань, вмінь та обумовлюється переважанням пропозиції над попитом.Види безробіття:- добровільне/вимушене;- конверсійне (скорочення військовослужбовців та ВПК);- технологічне (запровадження нових технологій);- сезонне (сезонна зміна зайнятості);- інституційне (зміна нормативно-правових норм);- молодіжне (молодь не може знайти роботу після закінчення ВУЗу);- довгострокове (до 1 року);- приховане (не зареєстровані в державній службі зайнятості).

69. .Державна регіональна економічна політика — це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства. Об’єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об’єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України. Суб’єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв’язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів. Як складова частина загальної соціально-економічної політики України ДРЕП включає структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшення територіальних пропорцій у країні, способи здійснення роздержавлення і приватизації майна, напрямки земельної реформи, розвитку підприємництва тощо. Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку та суттєве поліпшення екологічного стану регіонів. Отже, предметом ДРЕП є як розподіл влади між центром і регіонами, так і практична діяльність держави в регіонах. Важливо розрізняти державну регіональну політику як стратегію і тактику держави щодо регіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів.

70.АПК. Основне призначення харчової промисловості - виробництво продуктів харчування. Харчові концентрати, консерви, заморожені овочі та фрукти не псуються при перевезенні та довгому зберіганні. їх розвиток дозволяє ліквідувати розбіжності в постачанні населення продовольством, пов'язані з неоднаковими природними умовами територій.Харчова промисловість розвивається повсюди, де постійно проживає населення. Цьому сприяє поширення сировини та повсюдне споживання харчових продуктів. За показником питомої ваги в загальному обсязі валової продукції промисловості галузь поступається лише машинобудуванню (15% на 1998 рік).На основі відходів харчової промисловості створені виробництва цінних кормових добавок, кормів, вітамінів та антибіотиків.Цукрова промисловість займає важливе місце в структурі харчової індустрії. На Україні склався один з найбільших у світі районів бурякоцукрового виробництва. На її розміщення вирішальний вплив має сировинна база, бо при далеких перевезеннях якість цукрового буряка погіршується і вихід цукру знижується.Всього в Україні близько 200 цукрових заводів (20% у Вінницькій області), які здатні переробляти за рік 44-60 млн. т буряку. Заводи розміщуються в лісостеповій зоні, на півночі степу; в післявоєнні роки виробництво цукру поширилось на захід, південь Полісся. Щорічно виробляється 3,5-4,5 млн. цукру-піску. В середньому за добу один цукровий завод переробляє 2,3 тис. т сировини (найбільший Лохвицький цукровий завод - 7,5 тис. т за добу).Найбільшими в Україні виробниками цукру-піску є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Одеська та Кіровоградська області.Цукрова промисловість переробляє також імпортний цукор-сирець. Це дозволяє повніше використовувати потужності цукрових заводів, які в зв'язку з сезонністю сільського господарства працюють по півроку. Цукрово-рафінадні заводи знаходяться в Шепетівці, Черкасах, Сумах, Дружбі (Сумська область), Ходорові (Львівська область) за межами бурякоцукрового виробництва - Одеса.На цукрових комбінатах поєднують виробництво цукру з виробництвом молочних консервів, спирту, лимонної кислоти, кормових дріжджів.Борошномельно-круп'яна, хлібопекарна, кондитерська та макаронна галузі розміщуються всюди, особливо у великих містах, бо їх продукція (макарони, хлібобулочні та кондитерські вироби) не витримує далеких перевезень. Підприємства борошномельно-круп'яної промисловості зосереджуються як у районах виробництва зерна, де використовуються відходи зернопереробки для тваринництва, в тому числі для одержання комбікормів, так і в середніх та великих містах інших районів, які є значними споживачами борошна.Потужні підприємства з виробництва борошна та хліба розміщені у великих і хлібозаводи є в усіх середніх і малих містах, селищах міського типу і селах. Розвиток і розміщення борошномельної та хлібопекарної промисловості залежить від потреб у хлібопродуктах.Олійно-жирова та парфюмерно-косметична промисловість виробляє олію (соняшникову, конопляну, рапсову, лляну, гірчичну та ін.), маргарин і супутні продукти. її розміщення визначається технологічними особливостями (невеликим виходом олії із насіння, близько 36%), що вимагає будівництво підприємств у районах вирощування олійних культур.Олійно-жирова промисловість представлена олійно-екстраційними, олійно-пресовими, маргариновими та миловарними заводами, а також олійно-жировими та жировими комбінатами. Виробництво олії належить до матеріаломістких, тому олійно-екстраційні заводи розташовані в районах вирощування соняшнику. Біля третини всієї виробленої олії використовується при виготовленні маргарину та мила. Маргаринові заводи розташовані в Києві, Донецьку, Ужгороді та ін. Велике поширення отримало комбінування (на комбінатах виробляється 50% олії, значна частина маргарину, мила, миючих засобів).У парфюмерно-косметичній, медичній та харчосмаковій промисловості використовується ефірна олія. Велике значення має розмаринова, ладанникова, трояндова, лавандова олія, продукти переробки коріандру, м'яти, тмину, шавлію, фенхелю та ін. Ефіроолійні культури швидко псуються, тому їх переробляють на місці. Великі підприємства, що виробляють ефірну олію високої якості, розташовані в Бахчисараї, Алушті, Сімферополі; підприємства парфюмерно-косметичних виробів - у Миколаєві, Харкові та ін.