1.Предмет, об’єкт, мета і завдання курсу «Регіональна економіка». РЕ – це галузь економічної науки, об’єктом вивчення якої є господарство окремих територій країни, тобто її регіонів. Об'єктом науки "регіональна економіка" є регіон, який розглядається як адміністративно визна­чена територіальна частина будь-якої країни. Предмет регіональної економіки охоплює регіональні аспекти державної економічної політики, економіки виробництва, тру дової та фінансової діяльності, бюджетної та податкової системи, тобто економіку регіонів України. Основною категорією теорії регіональної еко­номіки виступає "регіон". "Регіон - це певна територія, що відрізняється певною цілісністю та взаємопов'язаністю основних складових: населення, господарства, природи" У сучасній теорії регіональної економіки регіон, на зразок західної науки, усе частіше розглядається як суб'єкт певних економічних відносин, носій певних інтересів, як складна поліструктурна та багатофункціональна система у складі єдиного економічного простору України. Завдання: - розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень, вивчення й осмислення нових процесів і явищ, - розвиток та вдосконалення методології регіональних досліджень, розробка наукових основ оптимальної трансформації структури соц.-ек систем регіонів, їх інфрастурктурних складових;- вивчення процесів, що впливають на економіку регіонів, - дослідження проблеми більш широкого і повного залучення національних і світових ресурсів для розвитку госп-ва регіону; - вдосконалення фінансово-економічних основ місцевого самоврядування; - вивчення соц.-ек умов і факторів відтворення в регіонах; - дослідження рівня спеціалізації, інтеграції і проблем комплексного розвитку регіонів і їх ек зв’язків;- аналіз ек ефективності функціонування регіональних соц.-ек систем,прогнозування їх розвитку.

2.Державна регіональна економічна політика — це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства. Об’єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об’єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України. Суб’єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв’язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів. Як складова частина загальної соціально-економічної політики України ДРЕП включає структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшення територіальних пропорцій у країні, способи здійснення роздержавлення і приватизації майна, напрямки земельної реформи, розвитку підприємництва тощо. Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку та суттєве поліпшення екологічного стану регіонів. Отже, предметом ДРЕП є як розподіл влади між центром і регіонами, так і практична діяльність держави в регіонах. Важливо розрізняти державну регіональну політику як стратегію і тактику держави щодо регіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів.

3.Закономірності, принципи та фактори розміщення продуктивних сил. Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішенні питань територіальної організації суспільства, такі гармонізація інтересів держави і регіонів; забезпечення суспільної, а не тільки економічної ефектив­ності виробництва; наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів; вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та об­ластей; зміцнення обороноздатності країни; урахування інтересів економічної інтеграції в європейсь­кий і світовий простір; охорона навколишнього середовища, раціональне викори­стання природних ресурсів і впровадження ресурсозберігаючих технологій; збереження здорових медико-гігієнічних умов життя і праці населення;обмеження надмірної концентрації промисловості в містах. Принципи розміщення продуктивних сил, які перераховані вище, - це набір вимог і бажаних результатів, які необхідно враховувати та досягти при науковому обґрунтуванні стратегії розвитку продуктивних сил будь-якого регіону та розробці конкретної схеми її реалізації. Здебільшого одночасне врахування всіх принципів неможливе, бо в дійсності вони часто суперечать один одному (наприклад, прин­цип охорони природи та наближення виробництва до джерел си­ровини та ін.). У цілому факторами розміщення продуктивних сил назива­ють усю сукупність умов для найбільш раціонального вибору місця розташування господарського об'єкта. При систематизації виділяють кілька груп цих факторів: - природні - якісну і кількісну характеристики родовищ ко­рисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ре­сурсів, природно-кліматичних умов;екологічні природоохоронні та конструктивні заходи з ме­тою ощадного використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини;технічні - досягнутий і можливий рівень техніки та техно­логії; економічні - вартість капіталовкладень, строки будівницт­ва, ефективність виробництва, продуктивність праці, прибутко­вість, призначення та якість продукції, виробничі зв'язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.; соціально-демографічні - чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінка трудових ресурсів і забез­печеність ними виробництва у розрізі областей і районів, стан виробничої і соціальної інфраструктури. На основі чіткого визначення мети державної регіональної економічної політики обґрунтовуються її основні завдання. Серед пріоритетних завдань на тривалу перспективу державними органами управління визначено структурну перебудову економіки регіонів України, насамперед промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої індустрії та складною екологічною обстановкою (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків, Одеса, Кривий Ріг, Маріуполь та Макіївка). При здійсненні структурних трансформаційних процесів передбачається поліпшити екологічну ситуацію у промислових центрах Донбасу, Придніпров’я, Прикарпаття та на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Важливе місце серед завдань регіональної економічної політики посідають соціальні питання, вирішення яких можливе лише на основі радикальних змін у сучасній політиці зайнятості та ринку праці. Необхідною передумовою соціального прогресу країни та одним з важливих завдань регіональної економічної політики є поліпшення демографічної ситуації у регіонах України на основі подолання процесів депопуляції й покращання соціально-побутових умов життя населення. У виробничій сфері пріоритетними завданнями визначено розвиток експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де для цього є сприятливі умови (вигідне транспортно-географічне положення, необхідний економічний та науковий потенціал). Це дозволить суттєво вплинути на експортний потенціал територій, вдосконалити структуру експорту держави, розширити зовнішньоекономічні зв’язки. Особлива увага приділятиметься розвитку сільськогосподарського виробництва. Завданнями регіональної економічної політики передбачається повніше використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпат, а також сприятливих за кліматичними та природними факторами районів Волинської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та інших областей з метою формування в майбутньому високорозвинутих рекреаційно-туристичних та оздоровчо-лікувальних комплексів державного і міжнародного значення.

4. Демографічна ситуація в Україні як важлива передумова розміщення продуктивних сил України і її регіонів.

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси - головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба враховувати, що населення - не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення; розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції; статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації структура зайнятості населення національний склад населення демографічна політика держави. Чисельність населення найбільше впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни або реґіону. Проблема виживання української нації в сучасний період пов’язана передусім із двома негативними демографіч­ними процесами – старінням і депопуляцією населення. Старіння народу – це наростання у ньому питомої ваги старших поколінь порівняно зі середніми та молодшими. Якщо ця частка людей у віці понад 60 років перевищує десять відсотків, то нація належить до старіючої. Тепер в Україні населення такої групи становить близько 20%. Старіння є великою мірою результатом зниження пито­мої ваги населення молодших вікових груп (до 16 років), яка, у свою чергу, прямо залежить від зменшення народ­жуваності. У 1991 р. в Україні вперше народжуваність бу­ла меншою, ніж смертність. Настав новий якісний етап у демографічній обстановці (ситуації) – поступове змен­шення населення за рахунок від’ємного природного приро­сту. Такий негативний процес називається депопуляцією. Значна смертність людей старшого віку, підвищена смертність серед дітей (зокрема, віком до одного ро­ку – приблизно 14 на 1000 народжених) призвели до то­го, що населення України, особливо чоловіче, має порівня­но невисокий середній вік (71 рік). У жінок він становить 75, а у чоловіків – 66 років (у Австрії відповідно 75, 79 і 72 роки, в Італії – 76, 79 і 73; США – 75, 78 і 71, в колишній ФРН – 75, 78 і 72 і т.д.). Досі не вирівнялося співвідношення між чоловічим і жіночим населенням. Хоч в основному переважають жінки старшого віку, однак вимирання людей чоловічої

5. Трудові ресурси – наявне працездатне насе­лення (чоловіки від 16 до 62 років, і жінки від 16 до 60 років, а також працюючі пенсіонери та підлітки). В працездатному віці знаходиться 55,8 % населення. Найб. питома вага осіб працездатного віку в Одеській (57,6), Хар­ківській (57,2), Запорізькій (57,2), АР Крим(57,5). Найнижчий показник в Чернігівській області (51,3). У сфері матеріального виробництва зайнято 64% працівни­ків. В промисловості – 29%, більше 20% – с/г, понад 11% – в освіті, галузяях науки та культури. Значна частка припадає на будівництво (7,4%), торгівлю, гром. харчу­вання (7,1%), транспорт і зв’язок (6,7%).Нині переважаючою формою зайнятості є державний сектор економіки, проте частка недержавних форм власності поступово зростає. У народному господарстві країни жінки переважають над чоловіками, вони зайняті на важких і шкідливих роботах, працюють у нічну зміну.

6. Природно-ресурсний потенціал: його структура і особливості розміщення.Природно–ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх можливостей, засобів, запасів, джерел, що є і можуть бути мобілізовані і використані для досягнення певної мети. Ресурси визначають як запаси, цінність, можливості, засоби. ПРП є одним з важливих факторів РПС і включає вже вивчені елементи природного середовища:- природні ресурси, тобто ті елементи природного середовища, які безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві і в невиробничій діяльності, тіла і сили природи ,які на певному рівні розвитку ПС і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі у матеріальній діяльності;- природні умови, тобто елементи природного середовища, що не беруть безпосередньої участі в суспільному виробництві, тіла і сили природи, які при певному рівні розвитку ПС і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.Природні ресурси поділяються:1) промислові (ті, які вже розвідані на глибині до 1300 м і достовірно вивчені); 2) балансові ( всі промислові запаси, які розвідані на глибині до 1800 м і менш конкретні); 3) геологічні ( промилові+балансові+ті, які приблизно оцінені); 4) прогнозні запаси (ті, які визначені в залежності від геологічної будови земної кори).