Запам'ятайте

Агропромислово-фінансові групи, як різновид ПФГ в галузі агро­промислового виробництва, сприятимуть його відродженню на якісно новій основі шляхом розбудови конкурентоспроможної галузі, здатної за­безпечити продовольчу безпеку, реалізацію експортного потенціалу країни та виведення її на рівень найбільш розвинених в аграрному відношенні країн.

Зверніть увагу

Механізм фінансово-кредитних відносин між учасниками, між учас­никами та головним підприємством визначається і забезпечується фінан­совими інститутами групи (комерційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні інститути), які сприяють стабільності та швидкому реагуванню на зміни в групі та зовнішньому середовищі. Місце і роль фінансово-кредитної установи в АПФГ визначається її організаційно-управлінською структурою, формою об'єднання активів підприємств-учасників, а також специфікою виконуваних нею функцій.

Базою формування фінансово-економічного механізму функціону­вання АПФГ є складання та реалізація річних та середньострокових планів виробничої, збутової, фінансової та інвестиційної діяльності. До основних функцій фінансових менеджерів АПФГ слід віднести: вибір пріоритетних інвестиційних планів, визначення загальної стратегії поведінки корпорації на фінансових та товарних ринках, формування портфеля інвестиційних пропозицій учасників АПФГ, їх оцінку, визначення джерел фінансування по етапах реалізації проекту, розробку заходів, спрямованих на зміцнення позицій АПФГ на відповідних ринках, залучення додаткових фінансових ресурсів для освоєння нових ринків, забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності всіх учасників об'єднання, оперативна фінансова ро­бота, пов'язана з дотриманням підприємствами-учасниками платіжної дисципліни, аналізом стану розрахунків та розробкою заходів з їх прис­корення.

Організаційна структура АПФГ дозволяє отримати неординарний економічний ефект, який передбачає фінансову віддачу у випадку створен­ня ефективного фінансово-економічного механізму взаємовідносин учас­ників. Ефективний фінансово-економічний механізм спільної діяльності учасників є найважливішим завданням центральної компанії АПФГ і за­безпечується збалансуванням взаємних інтересів учасників таких груп че­рез механізм внутрішніх фінансово-кредитних відносин. Він включає віль­не переміщення фінансових ресурсів у межах групи, механізм внутрішніх (трансфертних) цін, удосконалення розрахункових відносин між учасни­ками і головним підприємством, вирішення проблеми неплатежів на основі впровадження вексельного обігу та взаємозаліків, удосконалення системи управління інвестиційними проектами, пільгове кредитування галузей з повільним терміном обороту авансованого капіталу, пільгове оподатку­вання прибутку банків-учасників, отриманого від спрямування коштів у агровиробничу сферу.

Реалізацію функцій концентрації капіталу, кредитування, регулю­вання і контролю фінансових потоків забезпечують у групі фінансово-кредитні установи. Побудова фінансово-технологічних схем навколо банків з відкриттям кредитних ліній, заліком взаємних платежів, скороченням часу здійснення платежів до декількох годин дає можливість зменшити потребу в ресурсах, суттєво здешевити виробництво і знизити загальну потребу в оборотних засобах.

Механізм трансфертного ціноутворення та розподілу прибутку між учасниками АПФГ. Законом "Про ПФГ в Україні" передбачено ви­робництво кінцевої і проміжної продукції. Кінцевою є продукція, з метою виробництва якої створюється АПФГ, і яка призначена для реалізації за Її межами. Проміжна продукція виробляється одним з учасників ПФГ вик­лючно для реалізації іншому учаснику в межах даного об'єднання, який використовує її для виготовлення кінцевої продукції.

Кінцевою продукцією АПФГ може бути як сільськогосподарська си­ровина - зерно, молоко, овочі, фрукти тощо, якщо вона призначена для ре­алізації за межі АПФГ, так і виготовлені з цієї сировини, яка в цьому ви­падку виступає проміжною продукцією, - продукти харчування. Тобто, якщо проміжна продукція реалізується за межі АПФГ, вона такою не вва­жається, а виступає кінцевою продукцією.

Чинним законом передбачено, що з метою реалізації проміжної про­дукції дозволяється використання внутрішніх або трансфертних цін на неї, які не можуть бути нижчими за собівартість продукції. Державне регулю­вання цін до такої продукції не застосовується.

Відповідно до тлумачення фінансового словника трансфертною ціною вважається ціна, за якою один структурний підрозділ реалізує продукцію другому підрозділу тієї ж організації або надає послугу. Організаційна будова АПФГ дозволяє використати трансфертну ціну для реалізації проміжної продукції одним учасником іншому або головному підприємству, адже учасники АПФГ є її структурними підрозділами.

Найбільший економічний ефект механізм трансфертних цін забезпе­чує в економічних відносинах учасників АПФГ, які складають єдиний тех­нологічний ланцюг. Наприклад, при виробництві та реалізації в АПФГ продовольчих товарів - м'яса та м'ясопродуктів, молока та молокопродуктів, муки, мака­ронних виробів, продуктів переробки фруктів, ягід та овочів тощо утво­рюється технологічний ланцюг: сільське господарство - переробка - торгівля.

Сировина, виготовлена галуззю сільського господарства і передана на переробку, та готова продукція в переробленому вигляді, яка призначена для реалізації через торговельну мережу АПФГ, вважаються проміжною продукцією. Готова продукція, реалізована торговельними підприємствами АПФГ або за межі групи за оптовими цінами, є кінцевою продукцією.

Проміжна продукція (ПП) призначена для подальшого використання у виробництві кінцевої продукції (КП), передається учаснику технологіч­ного ланцюга за повною собівартістю, яка включає вартість сировини і ма­теріалів (ВС) та власні витрати виробництва (ВВ).

Таким чином, трансфертна ціна, за якою передається проміжна про­дукція (ЦІЛІ) іншому учаснику технологічного ланцюга розраховується за формулою:

ЦПП = ВС + ВВ галузі.

Ціна кінцевої продукції (ЦКП), якщо вона реалізується за роздріб­ними цінами, а технологічний ланцюг складається з сільського госпо­дарства, переробної промисловості і торгівлі, визначається кон'юнктурою ринку в процесі співставлення попиту і пропозиції на ринку даного виду продукції.

Маркетинговий відділ АПФГ визначає найбільш прийнятну роздрібну ціну, яка б з урахуванням понесених витрат забезпечила необхідний мінімальний прибуток її виробникам, в той же час знайшла свого спожива­ча в якомога коротші строки.

Якщо готова продукція буде реалізовуватися за межами АПФГ, ана­логічно маркетинговий відділ встановлює ціну кінцевої продукції на рівні оптової, тобто без витрат торговельного підприємства.

Однією з переваг цієї організаційно-господарської форми є те, що використовуючи переваги інтеграційного процесу, вона дозволяє впрова­дити принципово новий ринковий підхід до ціноутворення, яке грун­тується на визначенні ціни на кінцеву продукцію під впливом попиту і про­позиції на ринку даної продукції і відійти від його затратного механізму.

Після отримання виручки від реалізації кінцевої продукції АПФГ та виконання фінансових зобов'язань зі сплати ПДВ головне підприємство визначає фінансовий результат (прибуток або збиток) за формулою:

а) при реалізації за оптовими цінами кінцевої продукції:

ФР = ВР опт. - [(ВС с. г. + ВВ с.-г.) · k + ВВ переробки]

б) при реалізації за роздрібними цінами кінцевої продукції:

ФР = ВР розд. - ПДВ - [(ВС с.-г. + ВВ с.-г.) · k + ВВ переробки + ВВ торг.],

де k - коефіцієнт, який визначає необхідну кількість сировини для виготовлення готової продукції;

ВС с.-г. - вартість сировини сільського господарства;

ВВ с.-г. — власні витрати сільського господарства;

ВВ перер. - власні витрати переробки;

ВВ торг. - власні витрати торгівлі;

ВР опт. - виручка від реалізації за оптовими цінами;

ВР розд. - виручка від реалізації за роздрібними цінами.

За такого підходу до ціноутворення на харчові продукти кожне підприємство, яке бере участь у технологічному ланцюгу, орієнтується на кінцеву ціну реалізації, яка диктується ринком, і з'являється постійний стимул до зниження власних витрат виробника, до впровадження інновацій у виробництво, до наближення цих витрат до підприємств світового рівня.

Прибуток, отриманий від реалізації кінцевої продукції, є фінансовим результатом спільної діяльності підприємств різних галузей. Економічний механізм розподілу прибутку між різними галузями - сільським господар­ством, переробною промисловістю та торгівлею, які входять в АПФГ, має забезпечити пропорційний його розподіл до понесених витрат кожним з учасників технологічного ланцюгу.

Для цього потрібно визначити частку витрат кожної з галузей, а вар­тість сировини галузі сільського господарства, яка увійшла в ціну кінцевої продукції, розподілити між сільським господарством, переробною галуззю і торгівлею пропорційно до їх частки у загальних витратах.

Продемонструємо економічний механізм розподілу прибутку на гіпо­тетичному прикладі.

Технологічний ланцюг представлений галуззю сільського господар­ства, яке вирощує велику рогату худобу, м'ясопереробним комбінатом, на якому виготовляється яловичина і фірмовим магазином АПФГ, який реалізує цю продукцію. Розподіл прибутку проведений на прикладі ціни одиниці кінцевої продукції, тобто 1 кг яловичини.

Для того, щоб отримати 1 кг яловичини, потрібно переробити 2,08 кг живої маси великої рогатої худоби. З урахуванням цього, вартість сировини галузі сільського господарства складає 1,5 грн., а власні витрати галузі-1,2 грн.

Тобто, ціна проміжної продукції сільського господарства складе:

ППс.-г. = ВС с. г. + ВВ с. с. = 1,5 + 1,2 = 2,7 грн.

Ціна проміжної продукції переробної галузі складе:

ППперер.= ППс.г.+ ВВперер.= ВСс.г.+ ВВс.г.+ ВВпер. = 2,7 + 0,5 = 3,2 грн.

Ціна кінцевої продукції, реалізованої через торговельну мережу

АПФГ складе:

ЦКП = [(ВС с. г. + ВВ с. г. + ВВ перер. + ВВ торг.) + прибуток] + ПДВ.

Припустимо, що 1 кг яловичини був реалізований через фірмові ма­газини АПФГ за ціною 5,65 грн.

Визначено прибуток, отриманий від реалізації 1 кг яловичини:

П = ЦКП - ПДВ - (ВСс. г. + ВВ с. г. + ВВ перер. + ВВ торг П= 5,65-0,94 -(1,5+1,2+0,5+0,1) =1,41 грн.

Сума витрат сільського господарства, переробки і торгівлі складе:

ХВВ = ВВ с. г. + ВВ перер. + ВВ торг. = 1,2 + 0,5 +0,1=1,8 грн.

Визначаємо частку кожної з галузей у цих витратах:

Частка с. г. = 1,2/1,8 · 100 = 66,7%;

Частка перер. = 0,5/1,8 · 100 = 27,8%;

Частка торг. = 0,1/1,8 · 100 = 5,5%.

.Пропорційно до цих часток розподіляємо вартість сировини

(1,5 грн.), яка увійшла до ціни реалізації на початку технологічного ланцюга - разом з галуззю сільського господарства.

Частка с. г. = 1,5 грн. · 0,667 = 1 грн.

Частка перер. = 1,5 грн. · 0,278 = 0,42 грн.

Частка торг. = 1,5 грн. · 0,055 = 0,08 грн.

Таким чином, визначаємо загальну частку у технологічному процесі кожної галузі:

Сільського господарства = 1,2 + 1 = 2,2 грн.

Переробки = 0,5 + 0,42 = 0,92 грн.

Торгівлі = 0,1 + 0,08 = 0,18 грн. |

Разом витрат =3,3 грн.

Розподіл прибутку між галузями здійснюємо пропорційно до понесених витрат кожною галуззю. Для цього визначаємо масу прибутку на одиницю понесених витрат:

1,41 : 3,3 =0,427 грн.

Галузь сільського господарства має отримати на одиницю ре­алізованої продукції:

0,427 • 2,2 = 0,94 грн. або 66,7%;

галузь переробки:

0,427 • 0,92 = 0,39 грн. або 27,7%;

галузь торгівлі:

0,427 • 0,18 = 0,08 грн. або 5,7%.

Рекомендований економічний механізм розподілу прибутку між тех­нологічно пов'язаними галузями можна запропонувати для впровадження в будь-яких інтегрованих структурах, де застосовуються внутрішні ціни на продукцію, яка передається однією ланкою технологічного ланцюга іншій за собівартістю і використовується для виготовлення кінцевої (готової) продукції.