Запам'ятайте

Складовими фінансової системи виступають: бюджети різних рівнів, фонди соціального, речового й особистого страхування, валютні резерви держави, грошові фонди підприємств, організацій, фірм, різних комерційних і некомерційних структур, інші спеціальні грошові фонди.

Система створення та використання фондів грошових ресурсів разом із розгалуженою мережею фінансових установ являє собою фінансову систему. Вона е органічною складовою функціонуючого господарського механізму, що визначає її специфічну структуру.

Зверніть увагу

У кожній державі існує кредитна система. Вона являє собою кредитно-фінансові установи, що акумулюють або й надають у кредит грошові засоби.

На початку свого розвитку кредитна система була представлена тільки банками, прообрази яких з'явилися ще у рабовласницькому суспільстві, де функції збереження грошей виконували храми, а обміну -

міняльні контори.

Структура кредитної системи в різних країнах із розвинутою рин­ковою економікою хоч і має свою специфіку, однак їй властиві й загальні риси. Так, у кожній країні до кредитної системи входять:

• центральний банк, який здійснює керівництво всією кредитною системою країни;

• комерційні банки, які становлять "арматуру" кредитної системи й здійснюють різні фінансові операції;

спеціальні кредитно-фінансові інститути, до яких входять:

• інвестиційні компанії, фінансові корпорації, будівельні об'єднання, фондові біржі, їхня діяльність має допоміжний характер, доповнюючи операції комерційних банків. Операції цих кредитних установ здійснюються з метою фінансової підтримки деяких галузей господарства (нерідко - на пільгових умовах) або поширюються на такі сфери кредитування, які є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, дрібне підприємництво, зовнішня торгівля);

• страхові компанії, які отримують внески від тих, хто страхує своє майно або життя, й виплачують страхові премії у випадках аварій, пожежі тощо. Страхові компанії західних країн тісно пов'язані з кредитною системою й навіть конкурують із банками, свої нагромадження викорис­товують як кредитні ресурси шляхом купівлі цінних паперів підприємств та облігацій державних позик;

• ощадні установи: ощадні банки; позичково-ощадні асоціації й кредитні союзи (за формою є кооперативними установами), що використовують позичковий капітал для кредитування житлового будівництва та інших цілей;

• пенсійні фонди, що формуються як приватними компаніями, так і державними органами. Володіючи значним капіталом, вони фінансують великі промислові компанії шляхом купівлі акцій та облігацій;

• особливе місце в кредитній системі займають фондові біржі, головною метою яких є забезпечення ефективного ринку для продажу й купівлі цінних паперів, створення капіталу для промисловості.

Крім національних кредитно-фінансових установ існують ще міждержавні кредитні інститути: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Банк міжнародних розрахунків (БМР).

Названі вище банки виконують певні функції. Основні функції центральних (національних) банків такі:

• емісія національних грошових знаків, організація їх обігу та вилучення з обігу;

• надання кредитів комерційним банкам;

• випуск і погашення державних цінних паперів, управління рахунками уряду, здійснення зарубіжних фінансових операцій;

• збереження офіційних золотовалютних резервів;

• грошово-кредитне регулювання економіки;

• загальний нагляд за діяльністю кредитно-фінансових установ країни й виконанням фінансового законодавства.

Таким чином, на центральні банки покладені функції загально­державного центру, відповідального за емісію, грошове господарство, фінансово-кредитні відносини в країні (центральні банки називають "банком банків").

Національні банки можуть надавати кредити комерційним банкам. Але звертаються комерційні банки за кредитною допомогою до центрального банку у тому випадку, коли відсутні інші джерела. При цьому центральний банк регулює відсоткову ставку. З підприємствами та фірмами центральний банк операції не проводить.

Національний банк, виконуючи роль головного "касира держави", здійснює відповідну грошово-кредитну політику, основні напрями якої мають на меті:

• регулювання грошової маси в обігу, обсягів кредиту й емісії (залежно від стану економіки - збільшення або зменшення);

• стримування інфляції, забезпечення стабільності фінансової си­стеми;

• регулювання темпів виробництва, пропорційного розвитку галузей народного господарства;

• забезпечення фінансового контролю за раціональним використанням коштів на соціальні програми та ін.

Здійснюючи відповідні заходи в процесі становлення власної фінансово-кредитної системи та власної валюти, Національний банк сприяв тому, що наприкінці 1992 р. Україна вийшла з рубленої зони СНД. Були введені купонні гроші, впроваджено (в лютому 1993 р.) часткову конвертованість українського карбованця. Проте, в цілому вплив Національного банку України на стабілізацію економіки й фінансово-грошової системи поки що не відповідає реальним потребам народного господарства.

Комерційні банки становлять основу кредитної системи, вони проводять різні фінансові операції, зокрема, обслуговують підприємства, фірми, населення, приймають і видають банківські чеки, надають кредити. Кошти комерційних банків складаються з власних, залучених та еміто­ваних. Власні кошти - це акціонерний капітал, створений шляхом продажу акцій на ринку цінних паперів, і резервний капітал, що утворюється з відрахувань від поточного прибутку (резервний капітал призначений для покриття непередбачених збитків і втрат від падіння курсів цінних паперів;

Резервний капітал використовується також для покриття збитків від неповернутих позичок. Залучені кошти - основні ресурси комерційного банку, що утворюються з депозитів (вкладів) клієнтів. Емітовані фонди утворюються при акцепті на оплату грошових документів та при авалі гарантії платежу, який застосовує банк у випадку банкрутства платника. Акцептовані та авальні суми у вигляді вимоги до платника й становлять ресурси комерційного банку для кредитування.

Слід враховувати, що традиційна уява про банк як кредитний та розрахунково-платіжний інститут є однобокою. Сучасний комерційний банк становить багатофункціональний кредитно-фінансовий комплекс, який поєднує депозитно-позичкові, інвестиційно-консультаційні та інші банківські операції, діапазон яких досить широкий. Якщо раніше вплив банків на виробництво здійснювався головним чином через кредит, то тепер кредитні операції відійшли на другий план. На перший же план через лізинг, факторинг, проектне фінансування, концентрацію інформації та використання в банківській практиці останніх науково-технічних досягнень вийшла безпосередня участь банків у процесі виробництва та організації досліджень у галузі нової техніки й технології. Наприклад, у США, Японії, Німеччині підприємці хочуть бачити в банках не стільки кредитні установи, скільки інформаційно-консультативні центри, що орієнтують клієнтуру відповідно до нових тенденцій та прогнозів ринкової кон'юнктури й науково-технічного прогресу.

Перспективними напрямами розвитку банківської системи в Україні з врахуванням досвіду розвинутих країн можуть бути: універсалізація банківської діяльності, спрощення організаційної структури банківської системи, що включає два рівні, розвиток широкої мережі комерційних банків, створення інтеграційної автоматизованої системи управління банківськими операціями.

Комерційні банки різних видів і форм власності на акціонерних або Пайових засадах створюються згідно з Законами України: "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу" та Правилами Національного банку України. Утворювати банки можуть українські та іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох), крім Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, державних підприємств, політичних, профспілкових організацій і об'єднань, партій, громадських фондів.

Національний банк України виступає немовби посередником між державою і комерційними банками. Він засобами, які має в своєму розпорядженні, спираючись на Конституцію і законодавство, втілює в життя економічну політику держави. Як орган виконавчої влади з особливими функціями. Національний банк України реалізує державне управління в банківській системі країни, контролює порядок створення комерційних банків, здійснює нагляд за їх діяльністю, не втручаючись у їх оперативну діяльність.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" дає вихідні положення для формування комерційних банків та визначає коло їх повноважень. В основу формування комерційних банків покладені Закони України: "Про підприємства в Україні"; "Про господарські товариства";

"Про цінні папери та фондову біржу", "Про обмеження монополізму" та нормативні акти Національного банку України: Положення про порядок створення і реєстрації комерційних банків від 27.03.1996 р. із змінами від 23.07.1996 р.; Положення про порядок ліцензування банків в Україні від 27.03.1996 р. із змінами від 23.07.1996 р.. Положення НБУ про порядок проведення зовнішнього аудиту юридичних осіб - акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі перевірки правильності формування статутних фондів комерційних банків від 21.11.1996 року.

Національний банк України ліцензує діяльність комерційних банків і реєструє їх статути. Він встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку.

Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і створювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або коштів інших фондів.

Частку в статутний капітал можна зробити тільки у національній валюті. Не можна робити внески за рахунок бюджетних коштів, кредитних і заставних коштів.

Для формування статутного фонду відкривається тимчасовий рахунок за місцем знаходження акціонерного банку.

Комерційні банки вважаються створеними і одержують статус юридичної особи після реєстрації Національним банком України. Реєстрація проводиться згідно з "Положенням про порядок створення і реєстрацію комерційних банків", затвердженим Правлінням Національного банку 27.03.1996 р. із змінами, внесеними 23.07.1996 року.

Національний банк України може відмовити у реєстрації комер­ційного банку:

• у разі порушення порядку створення банку;

• невідповідності його статуту та інших установчих документів зако­нодавству;

• незадовільного фінансового стану засновників, що загрожує інте­ресам кредиторів банку;

• у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків обов'язкові економічні нормативи

Встановлюються й оціночні показники діяльності:

• мінімальний розмір власних коштів банку;

• достатність капіталу банку;

• покриття прогнозних збитків власними коштами банку;

• максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам;

• максимальний розмір залучених грошових вкладів (депозитів) фізичних осіб;

• максимальний розмір наданих міжбанківських позик;

• рефінансування.

З метою створення надійності та стабільності банківської системи Національний банк України, на підставі Закону України "Про банки і банківську діяльність", визначає порядок ліцензування комерційних банків, тобто надання дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій комерційному банку, який з моменту реєстрації його Національ­ним банком стає юридичною особою.